ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 лютого 2021 року
м. Київ
Справа № 924/633/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючий - Стратієнко Л.В.,
судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.,
за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.,
за участю представників:
позивача - Кисіль Т.В.,
відповідача - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства по експлуатації теплового господарства "Тепловик" Старокостянтинівської міської ради,
на рішення Господарського суду Хмельницької області
(суддя - Музика М.В.)
від 18.09.2020,
та постанову Північно - західного апеляційного господарського суду
(головуючий - Коломис В.В., судді - Дужич С.П., Миханюк М.В.)
від 30.11.2020,
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Комунального підприємства по експлуатації теплового господарства "Тепловик" Старокостянтинівської міської ради
про стягнення 6 503 150,17 грн,
В С Т А Н О В И В:
у травні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 6 503 150,17 грн за договором постачання природного газу № 2591/1617-БО-34 від 31.10.2016, з яких 4 213 528,20 грн - основний борг, 572 919,66 грн - пеня, 436 373,18 грн - 3% річних та 1 280 329,13 грн - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач порушив умови договору постачання природного газу № 2591/1617-БО-34 від 31.10.2016 щодо своєчасної та повної оплати за поставлений позивачем природний газ.
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 18.09.2020, залишеним без змін постановою Північно - західного апеляційного господарського суду від 30.11.2020, позов задоволено частково. Стягнено з відповідача на користь позивача 4 213 528,20 грн основного боргу, 286 459,83 грн пені, 436 373,18 грн 3% річних, 1 280 329,13 грн інфляційних втрат, 97 547,25 грн витрат зі сплати судового збору.
В частині стягнення 286 459,83 грн пені відмовлено.
22.12.2020 Комунальне підприємство по експлуатації теплового господарства "Тепловик" Старокостянтинівської міської ради подало касаційну скаргу на рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.09.2020 та постанову Північно - західного апеляційного господарського суду від 30.11.2020, в якій просить частково скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, інфляційних втрат, 3 % річних.
Підставами для скасування судових рішень зазначає, неврахування судами висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20.02.2020 у справі №924/235/19, від 03.04.2019 у справі №906/278/18, від 24.07.2019 у справі №918/553/18, від 17.12.2019 у справі №922/932/19, від 28.11.2019 у справі № 905/1101/18 (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України). Також посилається на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №905/1100/18, від 23.09.2019 у справі № 908/885/18, від 18.04.2018 у справі № 906/790/16 та у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18. Стверджує про безпідставність доводів позивача, що розрахунки за природний газ здійснювались відповідачем власними коштами, з порушенням строків, визначених умовами договору № 2591/1617-БО-34 від 31.10.2016. Зазначає, що державою визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, про що свідчить Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 (Порядок № 217), що фактично усуває відповідача від процесу розподілу грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні уповноваженим банком зі спеціальних рахунків відповідача грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами. Стверджує про відсутність підстав для нарахування відповідачу пені, 3 % річних, інфляційних втрат у зв`язку з простроченням відповідачем грошового зобов`язання за договором № 2591/1617-БО-34 від 31.10.2016 з огляду на вказаний Порядок № 217. На думку скаржника, позивачем при здійсненні розрахунку інфляційних втрат не дотримано вказівок Вищого господарського суду України, викладених у його постанові Пленуму № 14 від 17.12.2013 та Верховного суду України - у листі № 62-97р від 03.04.1997. Посилається на те, що під час слухання справи було з`ясовано, що позивачем не надано договори про організацію взаєморозрахунків, однак судами залишено поза увагою, що на ці договори позивач посилається у своєму документі - операції по підтприємству КП "Тепловик". Крім того, договори про організацію взаєморозрахунків були надані відповідачем до суду. Оскільки договори, укладені з розрахунку за договором № 2591/1617-БО-34, то нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних можливо було б проводити з 21.11.2018, тобто з часу, коли до позивача надійшли кошти, однак, зважаючи на те, що за договором № 10/332 кошти не надходили, то вказані нарахування взагалі не можуть бути здійснені.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами, 31.10.2016 між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та комунальним підприємством по експлуатації теплового господарства "Тепловик" Старокостянтинівської міської ради (споживач) було укладено договір постачання природного газу № 2591/1617-БО-34, за умовами якого постачальник зобов`язувався поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач - оплатити його на умовах цього договору.
Згідно з п. 2.1 договору постачальник передає споживачу з 01.10.2016 до 31.03.2017 природний газ орієнтовним обсягом до 2100,0 тис. куб. метрів, у тому числі за місяцями: жовтень - 140,0 куб. м, листопад - 240,0 куб.м, грудень - 420,0 куб.м, 4 квартал 2017 р. - 800,0 куб.м, січень - 460,0 куб.м, лютий - 460,0 куб.м, березень - 380,0 куб.м, І квартал 2018 р. - 1300,0 куб.м.
Розділом 3 договору визначений порядок та умови передачі природного газу.
Відповідно до п. 5.2 договору ціна за 1000 куб. м газу за цим договором з 01.10.2016 становить 5 916,00 грн, податок на додану вартість (20%) - 1 183,20 грн. До сплати за 1000 куб. м природного газу з ПДВ - 7 099,00 грн.
Оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1. договору).
Пунктом 12 договору встановлено, що він набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2016 до 31.03.2017, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Договір підписаний сторонами та скріплений їхніми печатками.
До договору сторонами неодноразово вносились зміни шляхом укладення додаткових угод № 1 від 31.10.2016, № 2 від 22.11.2016, № 3 від 30.12.2016 (збільшено ціну за газ), № 4 від 23.01.2017, № 5 від 31.03.2017, якими погоджено передання газу постачальником споживачу в період з 01.04.2017 до 30.09.2017 у погоджених в угоді обсягах, збільшено ціну за газ, а також продовжено дію договору в частині реалізації природного газу до 30.09.2017 (а.с. 24-30, т. 1).
Судами встановлено, що на виконання умов договору № 2591/1617-БО-34, позивач передав відповідачу природний газ на загальну суму 9 099 556,34 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів приймання-передачі природного газу, підписаними обома сторонами без будь-яких зауважень та заперечень (а.с. 31-37, т. 1), однак відповідач отриманий газ оплатив частково, на суму 4 886 028,14 грн, внаслідок чого в нього утворилась заборгованість в сумі 4 213 528,20 грн.
Приписами статтей 173, 175 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами ч. 1 ст. 193 ГК України.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Оскільки відповідач зобов`язання за договором постачання природного газу № 2591/1617-БО-34 належним чином не виконав, чим порушив його умови та вимоги ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, стягнув з відповідача на користь позивача 4 213 528,20 грн основного боргу і правильність висновків господарських судів у цій частині відповідачем не оскаржується.
За ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.
Оскільки відповідач прострочив виконання свого грошового зобов`язання за договором постачання природного газу № 2591/1617-БО-34, господарські суди правомірно стягнули з відповідача на користь позивача 1 280 329,13 грн інфляційних втрат та 436 373,18 грн 3% річних згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Щодо доводів касаційної скарги про те, що при здійсненні розрахунку інфляційних втрат позивачем не було дотримано вказівок Вищого господарського суду України, викладених у постанові Пленуму № 14 від 17.12.2013 та Верховного суду України - у листі № 62-97р від 03.04.1997, то необхідно зазначити таке.
Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду (п. 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).
Місцевий господарський суд надав оцінку наявним у матеріалах справи доказам, здійснив перерахунок заявлених до стягнення з відповідача інфляційних втрат відповідно до вимог чинного законодавства, за формулою, вказаною у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19, порядок перерахунку якого навів у своєму рішенні від 18.09.2020. Тобто судом першої інстанції при задоволенні позову щодо стягнення інфляційних втрат було виконано свій процесуальний обов`язок, на що вказала Велика Палата Верховного Суду у справі № 917/1739/17. З таким перерахунком інфляційних втрат погодився і суд апеляціної інстанції.
Відповідач, не погоджуючись із розрахунком інфляційних втрат позивача та перерахунком їх судом, не навів свого контрозрахунку інфляційних втрат та не спростосував їх розмір, заявлений позивачем.
Щодо посилання скаржника на лист Верховного суду України № 62-97р від 03.04.1997 "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", відповідно до якого, умовно необхідно вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня, то необхідно зазначити, що рекомендації Верховного суду України за своєю правовою природою не є нормативно-правовими актами, а носять лише рекомендаційний, роз`яснювальний та інформаційний характер. Крім того, і з самого листа вбачається, що ці рекомендації не є обов`язковими, а можуть бути враховані при розрахунку інфляційних втрат, але не повинні застосовуватися у випадку невідповідності чинному нормативному врегулюванню.
Оскільки відповідач прострочив виконання свого зобов`язання за договором постачання природного газу № 2591/1617-БО-34, суди попередніх інстанцій правомірно, з урахуванням правових позиції, викладених у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19, що відповідає ч. 4 ст. 236 ГПК України, стягнули з відповідача на користь позивача 436 373,18 грн 3% річних, 1 280 329,13 грн інфляційних втрат.
Відповідно до п. 8.2 договору постачання природного газу № 2591/1617-БО-34 у разі прострочення споживачем оплати згідно з п. 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За ч. 2 ст. 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
За ч. ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
За своєю правовою природою пеня (ч. 3 ст. 549 ЦК України) є штрафною санкцією, яка може застосовуватись до боржника у разі порушення ним грошового зобов`язання.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).