ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2021 року у справі № 9901/168/20 (провадження № 11-318заі20)
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення Вищої ради правосуддя від 25 червня 2020 року № 1974/0/15-20 та зобов`язання вчинити дії за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2020 року (у складі колегії суддів Усенко Є. А., Білоуса О. В., Гімона М. М., Желтобрюх І. Л., Гусака М. Б.)
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з указаним позовом, у якому з урахуванням уточнень від 28 серпня 2019 року просив:
- визнати протиправним і скасувати рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) № 1974/0/15-20 від 25 червня 2020 року;
- зобов`язати ВРП при новому розгляді його заяви від 19 серпня 2019 року щодо причини та підстави звільнення з посади судді Дарницького районного суду міста Києва прийняти рішення, яким змінити формулювання підстави звільнення, зазначеної у рішенні ВРП № 1124/0/15-19 від 11 квітня 2019 року як «за власним бажанням», на звільнення його з посади судді Дарницького районного суду міста Києва у відставку «у зв`язку з поданням заяви про відставку» відповідно до пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що, відмовляючи йому в зміні формулювання причини (підстави) звільнення, ВРП діяла не відповідно до наданих їй Конституцією України повноважень, без урахування всіх обставин (зокрема, без урахування того, що у нього є стаж, який дає право на звільнення судді у відставку), порушила його права як судді, у тому числі на отримання щомісячного грошового утримання у разі звільнення у відставку; допустила дискримінацію по відношенню до нього, оскільки звільняла інших осіб з таким же стажем роботи у зв`язку з поданням заяви про звільнення у відставку.
17 вересня 2020 року рішенням Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні позову, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що при прийняті оскаржуваного рішення ВРП діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) та від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій та статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано; обґрунтовано (з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення); безсторонньо, добросовісно; розсудливо; забезпечила позивачу реалізацію права на участь у процесі прийняття рішення. ВРП не допустила дискримінаційного підходу до позивача при вирішенні питання щодо підстав його звільнення.
Суд першої інстанції також визнав необґрунтованими доводи позивача про неоднаковий підхід ВРП при розгляді заяв суддів про відставку, оскільки рішення, на які посилається позивач у позовній заяві на обґрунтування цього доводу, прийняті ВРП за результатами розгляду заяв суддів про відставку, тоді як в заяві від 22 березня 2019 року позивач просив звільнити його за власним бажанням.
Доводи ОСОБА_1 стосовно того, що, звертаючись із заявою про звільнення з посади судді за власним бажанням, він діяв під впливом помилки щодо свого права на звільнення у відставку, суд першої інстанції відхилив, оскільки суддя, який застосовує норми права при здійсненні правосуддя, здатний правильно застосувати закон при визначенні свого правового статусу, а відтак зміна ВРП практики застосування статті 137 Закону № 1402-VIII при розгляді заяв суддів про відставку не є об`єктивним чинником, від якого залежало дійсне волевиявлення позивача щодо підстави звільнення.
Не погодившись із таким рішенням, ОСОБА_1 подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу.
ОСОБА_1 зауважував, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні несправедливо зробив безпідставний та необґрунтований висновок про правову визначеність та доступність частини другої статті 137 Закону № 1402-VIII для нього як для судді.
На його думку, судом першої інстанції не враховано, що очевидна неправомірність оскаржуваного рішення відповідача від 25 червня 2020 року № 1974/0/15-20, зокрема, полягає й у тому, що ВРП, відмовивши у задоволенні прохання щодо реалізації його права на відставку, не спростувала та навіть не проаналізувала жодного з доводів, які були ним наведені.
Регламент Вищої ради правосуддя, затверджений рішенням Ради від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, з урахування змін, внесених рішенням ВРП від 18 грудня 2018 року № 3953/0/15-18; далі - Регламент), надавав йому право відкликати заяву про звільнення за власним бажанням як до 08 квітня 2019 року, так і у всі інші дні до дати засідання ВРП, однак внаслідок непереборної сили - хвороби та стаціонарного лікування від неї він був позбавлений можливості виправити вказану ситуацію власними силами і за допомогою представника (якого тоді в нього не було), а саме передати заяву від 08 квітня 2019 року до ВРП, зокрема, завчасно до дати розгляду питання про його звільнення, про яку він навіть не був повідомлений.
Оскільки він як станом на 22 березня 2019 року, так і в подальшому, у тому числі станом на 08 та 11 квітня 2019 року, мав достатній для звільнення у відставку стаж роботи, відповідач протиправно відмовив йому в задоволенні його заяви про звільнення з посади судді у відставку.
Відмова у реалізації його законного права на звільнення з посади судді саме у відставку з отриманням передбачених законом матеріальних та нематеріальних благ є не тільки незаконною в контексті норм матеріального права, але фактично однією з форм дискримінації.
04 лютого 2021 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову, якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення. Рішення Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року залишила без змін.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що звільнення судді з посади за загальними обставинами презюмує його волевиявлення як щодо самого звільнення, так і щодо підстави звільнення. Суб`єктивні права судді подати заяву у відставку та на звільнення з посади за власним бажанням не виключають одне одного, однак їх одночасна реалізація виключається.
Перевірка підстав для звільнення судді відповідно до його волевиявлення лежить в площині компетенції ВРП, складовою якої є обов`язок Ради забезпечити дотримання встановлених законом гарантій щодо волевиявлення судді на звільнення з посади. Засобом такого забезпечення є обов`язкове попереднє (до прийняття рішення) з`ясування ВРП дійсного волевиявлення судді щодо звернення із заявою про звільнення за власним бажанням.
До 11 квітня 2019 року на адресу ВРП не надходили будь-які заяви ОСОБА_1 про відкликання поданої ним раніше заяви від 22 березня 2019 року про звільнення з посади судді за власним бажанням чи відкладення її розгляду у зв`язку з перебуванням на стаціонарному лікуванні, про його намір змінити формулювання підстав для звільнення з посади судді.
У правовідносинах, які склались між сторонами в цій справі, ВРП не була зобов`язана розглянути питання про звільнення судді у відставку, оскільки така заява у встановленому законом порядку ним подана не була.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що відповідно до листа Дарницького районного суду міста Києва від 17 квітня 2019 року № 1/175/2019 ОСОБА_1 відраховано зі штату Дарницького районного суду міста Києва з 12 квітня 2019 року, та погодилася з доводами ВРП про відсутність у Ради законних підстав для задоволення заяв адвоката Власенка В. В. , поданих в інтересах ОСОБА_1 про зміну формулювання підстав звільнення.
З наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуюся, тому висловлюю окрему думку відповідно до статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України).
Судами встановлено, що 22 березня 2019 року ОСОБА_1 подав до ВРП заяву про звільнення з посади судді Дарницького районного суду міста Києва за власним бажанням.
02 квітня 2019 року суддю Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 повідомлено про розгляд ВРП 11 квітня 2019 року його заяви про звільнення з посади судді за власним бажанням.
05 квітня 2019 року ОСОБА_1 особисто подав до ВРП заяву, адресовану члену ВРП Мамонтовій І. Ю., у якій повідомив про відсутність стороннього впливу та примусу на нього при прийнятті рішення про звільнення, підтримав у повному обсязі заяву про звільнення за власним бажанням та подав (як додаток) уточнену заяву про звільнення з посади судді Дарницького районного суду міста Києва за власним бажанням відповідно до пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України. Повідомляв про проходження стаціонарного лікування, просив розглянути заяву у випадку його відсутності на відповідному засіданні ВРП.
11 квітня 2019 року ВРП ухвалено рішення «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дарницького районного суду міста Києва за власним бажанням» № 1124/0/15-19.
20 та 28 серпня 2019 року до ВРП надійшли звернення адвоката Власенка В. В. (від 19 та від 28 серпня 2019 року відповідно) в інтересах ОСОБА_1 з проханням розглянути питання про зміну формулювання причини (підстави) звільнення «за власним бажанням» на «у зв`язку з поданням заяви про відставку». Звернення обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 станом на 11 квітня 2019 року мав стаж, який давав йому право звільнитися з посади судді у відставку. Та обставина, що ОСОБА_1 в заяві про звільнення не вказав цю підставу, у зверненнях пояснюється його помилкою щодо наявності у нього права на звільнення у відставку, викликаною юридичною складністю механізму вирішення питання про право судді на звільнення у відставку. До звернення була додана, зокрема, заява ОСОБА_1 від 08 квітня 2019 року про звільнення з посади судді Дарницького районного суду міста Києва у відставку, яку, як зазначено у зверненні, ОСОБА_1 не зміг подати до ВРП, оскільки в зазначений період проходив стаціонарне лікування в Київській міській клінічній лікарні № 1.
Ці звернення були розглянуті ВРП у порядку, установленому Законом України «Про звернення громадян».
У відповідь на зазначені звернення Рада листом від 09 вересня 2019 року № 33124/0/9-19 повідомила позивача, що чинним законодавством не передбачено повноваження ВРП скасовувати чи змінювати раніше прийняті рішення.
23 січня 2020 року рішенням Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду у справі № 9901/475/19 за позовом ОСОБА_1 до ВРП про визнання протиправним та скасування рішення від 11 квітня 2019 року № 1124/0/15-19, визнання протиправною бездіяльності визнано протиправною бездіяльність ВРП щодо непризначення до розгляду по суті заяви ОСОБА_1 з підстав звільнення з посади судді Дарницького районного суду міста Києва від 19 серпня 2019 року. Зобов`язано ВРП розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 19 серпня 2019 року щодо підстав звільнення з посади судді Дарницького районного суду міста Києва. В іншій частині позову відмовлено.
На виконання зазначеного рішення суду ВРП призначено до розгляду заяву ОСОБА_1 від 19 серпня 2019 року, за результатами якого 25 червня 2020 року прийнято рішення «Про відмову у задоволенні заяв адвоката Власенка В. В., поданих в інтересах ОСОБА_1 про зміну формулювання підстав звільнення» № 1974/0/15-20.
Відповідачем було встановлено, що станом на 11 квітня 2019 року до ВРП не надходили заяви ОСОБА_1 про відкликання поданої ним раніше заяви від 22 березня 2019 року про звільнення з посади судді за власним бажанням чи про відкладення її розгляду у зв`язку з перебуванням на стаціонарному лікуванні, про його намір змінити формулювання підстав для звільнення з посади судді.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Підстави та порядок звільнення судді визначено Конституцією України, Законом № 1402-VIII та Законом № 1798-VIII.
Згідно з пунктом 4 частини шостої статті 126 Конституції України підставами для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 131 Конституції в Україні діє ВРП, яка ухвалює рішення про звільнення судді з посади.
Законом № 1798-VIII визначено, що ВРП діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
Повноваження ВРП щодо ухвалення рішень про звільнення судді з посади передбачено пунктом 6 частини першої статті 3 Закону № 1798-VIII, а звільнення судді з посади за загальними обставинами визначено статтею 55 цього Закону.
Згідно із частиною першою статті 55 Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 1 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП.
У разі звернення судді із заявою про звільнення з посади за власним бажанням Рада ухвалює рішення про звільнення судді з посади після попереднього з`ясування дійсного волевиявлення судді, чи не має місце сторонній вплив на нього або примус (частина друга статті 55 Закону № 1798-VIII).
За результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 1 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, ВРП ухвалює вмотивоване рішення (частини четверта статті 55 Закону № 1798-VIII).
Жодний інший орган не наділений повноваженнями вирішувати питання звільнення судді з посади, зазначати підстави такого звільнення та здійснювати повноваження із захисту прав суддів, які одночасно є і гарантією незалежності судової влади.
Відповідно до частин першої - третьої статті 116 Закону № 1402-VIII суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею до ВРП, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви ухвалює рішення про звільнення судді з посади.
Згідно зі статтею 137 Закону № 1402-VIII до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу. До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Статтю 137 цього Закону було доповнено частиною другою згідно із Законом № 2509-VIII від 12 липня 2018 року«Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд»» (далі - Закон № 2509-VIII).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2019 року у справі № 9901/805/18 (провадження № 11-1481заі18) роз`яснила, що частину другу статті 137 Закону № 1402-VIII потрібно тлумачити таким чином, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагався законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення.
Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі № 9901/537/19.
Статтею 126 Конституції України закріплено, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Конституційними гарантіями незалежності судді є, зокрема, встановлення нормами Констит