У Х В А Л А
23 лютого 2021 року
м. Київ
Справа № 295/15068/19
Провадження № 13-26зво21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді - доповідача Єленіної Ж. М.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
перевірила заяву засудженого ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) ухвали Богунського районного суду м. Житомира від 04 червня 2020 грудня року та ухвали Житомирського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року і
встановила:
Як убачається з матеріалів провадження за заявою, вироком Харківського обласного суду від 26 травня 2000 року ОСОБА_1 було засуджено: за ч. 3 ст. 193, ч. 1 ст. 222, ч. 2 ст. 141, ч. 3 ст. 140, ч. 3 ст. 142, пунктами "а", "г", "ж", "з" ст. 93 Кримінального кодексу України 1960 року з застосуванням положень ст.42 цього Кодексу до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
Ухвалою Верховного Суду України від 06 листопада 2001 року вирок приведено у відповідність з Кримінальним кодексу України 2001 року (далі - КК) в частині засудження заявника за ч.1 ст. 222, ч. 3 ст. 140 КК та було постановлено вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 1 ст. 263 на 5 років позбавлення волі, ч. 3 ст. 185 КК на 6 років позбавлення волі з застосуванням положень ст. 70 цього Кодексу за сукупністю злочинів за 396, ч. 2 ст. 213, ч. 1 ст. 222 КК до покарання призначеного судом.
Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 04 червня 2020 року було відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про заміну невідбутої частини покарання більш м`яким.
Ухвалою апеляційного суду від 30 вересня 2020 року вказану ухвалу залишено без зміни.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 грудня 2020 року в справі "Лопата та інші проти України" (заява № 84210/17 та 23 інші, у тому числі ОСОБА_1 ) констатував порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) стосовно довічного ув`язнення без перспективи звільнення. ЄСПЛ також постановив, що визнання існування порушення становить достатню справедливу сатисфакцію.
Посилаючись на вказане рішення ЄСПЛ, ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) із заявою про перегляд за виключними обставинами рішень національних судів. На думку заявника, констатоване порушення Конвенції є правовою підставою для скасування оскаржених ухвал як незаконних. За твердженням ОСОБА_1 такий захід примусу є неправомірним з огляду на відсутність остаточного строку його закінчення.
Перевіривши заяву, Велика Палата дійшла висновку, що у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 має бути відмовлено з огляду на таке.
Згідно з ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 459 КПК судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за виключними обставинами, однією з яких є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом.
ЄСПЛ у рішенні "Лопата та інші проти України", констатуючи порушення ст. 3 Конвенції стосовно довічного ув`язнення без перспективи звільнення, зазначив, що Конвенція не забороняє застосування довічного ув`язнення до осіб, засуджених за вчинення особливо тяжких злочинів, таких як убивство. Однак у європейській пенітенціарній політиці робиться наголос на реабілітації ув`язнених; крім того, первинне виправдання ізоляції особи від суспільства може втратити актуальність після тривалого відбуття покарання. Тож для дотримання вимог ст. 3 Конвенції має існувати можливість скорочення довічного ув`язнення, тобто засуджений повинен мати перспективу звільнення та можливість перегляду вироку на основі оцінки того, чи існують законні пенологічні підстави для його тривалого ув`язнення, до яких належать: покарання, стримування, захист громадськості та реабілітація. Разом із цим ЄСПЛ відхилив решту доводів заявників і постановив, що визнання існування порушення становить достатню справедливу сатисфакцію.
Таким чином, у рішенні міжнародної судової установи, яке ОСОБА_1 зазначає як підставу для перегляду, ЄСПЛ константовано законодавчу прогалину в українському законодавстві, яку належить подолати шляхом вжиття заходів загального характеру, тобто запровадження в Україні процедур, які б забезпечували можливість звільнення або дострокового звільнення осіб, засуджених до довічного ув`язнення, на основі оцінки того, чи існують законні пенологічні підстави для їх тривалого ув`язнення, до яких належить: покарання, стримування, захист громадськості та реабілітація.
Однак удосконалення нормативно-правових актів шляхом прийняття законів, внесення до них змін і доповнень є прерогативою законодавчої влади і не належить до повноважень суду будь-якої інстанції. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, повноваженнями якої охоплюється внесення змін до чинного законодавства України, в тому числі і на виконання рішень міжнародної судової установи відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".