Постанова
Іменем України
24 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 263/4338/14-ц
провадження № 61-15662св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Лашина Наталя Геннадіївна,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 16 липня 2019 року в складі колегії суддів: Мальцевої Є. Є., Ткаченко Т. Б., Зайцевої С. А.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2,
ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Лашина Н. Г., про визнання договору купівлі-продажу недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що у червні 2010 року йому стало відомо про те, що ОСОБА_3 приватизувала квартиру АДРЕСА_1 без його участі у незаконний спосіб, отримавши до цього рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 25 березня 2010 року про визнання його таким, що втратив право користування даної квартирою. Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 червня 2011 року визнано частково недійсним приватизацію квартири та свідоцтво про право власності на квартиру на ім`я ОСОБА_3, а також визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини цієї квартири. Разом з тим, у 2014 році йому стало відомо про те, що
26 квітня 2010 року між його матір`ю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу № 702 квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Лашиною Н. Г. Вважав, що ОСОБА_3 не мала права на укладення оскаржуваного договору, оскільки йому на праві власності належить 1/2 частини указаної квартири та своєї згоди на відчуження він не давав.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_1, просив суд визнати договір купівлі-продажу квартири від 26 квітня 2010 року недійсним, оскільки спірну квартиру відчужено на підставі свідоцтва про право власності на квартиру, яке
в подальшому визнано частково недійсним, а також відчуження спірної квартири відбулось поза його волею.
Короткий зміст рішень суду першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від
10 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 09 березня 2017 року, відмовлено у задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, оскільки він не є стороною оспорюваного правочину, між ним та відповідачами відсутні договірні правовідносини, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог на підставі статей 203, 215, 216 ЦК України. Крім того, у межах даної справи позивач не звертався для захисту своїх прав шляхом пред`явлення віндикаційного позову у відповідності до вимог статті 388 ЦК України.
Постановою Верховного Суду від 03 квітня 2019 року скасовано ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 09 березня 2017 року, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду касаційної інстанції мотивовано тим, що визнання недійсною приватизації ОСОБА_3 1/2 частки квартири свідчить про її незаконність із початкового моменту набуття указаної частки квартири у такому порядку, а час оскарження приватизації в суді не є періодом її законної дії, і ОСОБА_1
є власником 1/2 частини квартири. Крім того, ОСОБА_1 мав право на звернення до суду в порядку статті 216 ЦК України, оскільки спірну квартиру було відчужено на підставі свідоцтва про право власності на квартиру, яке
у подальшому було визнано частково недійсним, а також відчуження його 1/2 частки квартири відбулось поза його волею, права та законні інтереси якого порушено вчиненням правочину. Крім того, судом не було вирішено питання застосування строків позовної давності.
Постановою Донецького апеляційного суду від 16 липня 2019 року рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 січня
2017 року скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Лашина Н. Г., про визнання договору купівлі-продажу недійсним задоволено частково.
Визнано частково недійсним договір купівлі-продажу № 702 від 26 квітня
2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Лашиною Н. Г., укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 щодо купівлі-продажу 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_1 . В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 відповідно до статті 216 ЦК України звернувся до суду з позовом про визнання недійсним нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу № 702 від 26 квітня
2010 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, однак його вимоги
є обґрунтованими лише щодо 1/2 частини спірної квартири.
Аргументи учасників справи
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Донецького апеляційного суду від 16 липня 2019 року,
у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить змінити оскаржене рішення апеляційної інстанції в частині відмови
у задоволенні позовних вимог та позов задовольнити в повному обсязі, визнати недійсним договір купівлі-продажу № 702 від 26 квітня 2010 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в цілому.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскільки оспорюваний договір купівлі-продажу було вчинено на підставі недійсного свідоцтва про право власності на квартиру та зареєстровано в БТІ після того як рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 червня 2011 року за ним визнано право власності на 1/2 частини оспорюваної квартири, тому цей правочин
є недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України.
Зміст касаційної скарги ОСОБА_1 свідчить, що судові рішення оскаржуються
в частині незадоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним стосовно купівлі-продажу 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, що належала на праві власності ОСОБА_3 , тому в іншій частині судове рішення в касаційному порядку не переглядається.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що заочним рішенням Жовтневого районного суду
м. Маріуполя від 25 березня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_3 до
ОСОБА_1 , ОСОБА_1 визнано таким, що втратив право користування жилим приміщенням, зокрема квартирою АДРЕСА_1 .
ОСОБА_3 приватизувала зазначену квартиру, що підтверджено свідоцтвом про право власності на житло від 14 квітня 2010 року № НОМЕР_1, зареєстрованим у Маріупольському бюро технічної інвентаризації 19 квітня 2010 року № 25893848.
26 квітня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продаж квартири АДРЕСА_1 .
На підставі заяви ОСОБА_3 заочне рішення Жовтневого районного суду
м. Маріуполя від 25 березня 2010 року скасовано та позов ОСОБА_3 залишено без розгляду.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від