Постанова
Іменем України
24 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 761/39659/19
провадження № 61-15771св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб,
треті особи: директор - розпорядник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Ворушилін Костянтин Миколайович, директор - розпорядник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Рекрут Світлана Валеріївна, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ" Гончаров Сергій Іванович, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ" Савельєва Анна Миколаївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 22 червня 2020 року в складі судді Юзькової О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року в складі колегії суддів: Чобіток А. О., Немировської О. В., Ящук Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), треті особи: директор - розпорядник Фонду Ворушилін К. М., директор - розпорядник Фонду Рекрут С. В., Уповноважена особа Фонду на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ" (далі - ПАТ "КБ "Український фінансовий світ") Гончаров С. І., Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ "КБ "Український фінансовий світ" Савельєва А. М., у якому просив стягнути з Держави Україна на свою користь грошові кошти в розмірі 1 700 677,53 грн, з яких: 190 180,11 грн - гарантована сума відшкодування банківського вкладу, 27 277,42 грн - три проценти річних, 411 970,42 грн - інфляційні втрати, 71 250,00 грн - додаткові витрати понесені на відновлення порушених прав (правова допомога) та 1 000 000,00 грн - відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивовано тим, що Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "КБ "Український фінансовий світ" було прийнято неправомірне рішення про те, що договір банківського вкладу, укладений між позивачем та ПАТ "КБ "Український фінансовий світ" 18 квітня 2014 року № 40076, і операції з внесення та перерахування грошових коштів по рахунку, відкритому на виконання даного договору, є нікчемними відповідно до статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 228 Цивільного кодексу України. Тому права позивача на отримання гарантованої Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" суми відшкодування грошових коштів за договором банківського вкладу порушено.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2019 року відкрито провадження у справі за вказаним вище позовом ОСОБА_1 .
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 22 червня 2020 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 закрито на підставі положень пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Закриваючи провадження в справі, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені позивачем вимоги мають розглядатись у порядку адміністративного судочинства. Також суд першої інстанції послався на правову позицію, викладену постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року в справі № 820/11591/15 та від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18.
Постановою Київського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 22 червня 2020 року - без змін.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанцій дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі, оскільки спір стосовно відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду на ліквідацію ПАТ "КБ "Український фінансовий світ" та інші питання, що стосуються депозитних коштів вкладників, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У жовтні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 22 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив скасувати зазначені вище судові рішення, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:
- дійшли помилкового висновку про те, що цей спір є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства;
- не врахували, що позовні вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на протиправності дій Фонду, діями та бездіяльності якого заподіяно шкоди охоронюваним правам та інтересам позивача, якого незаконно позбавлено права отримати власні кошти;
- не звернули уваги на те, що позовні вимоги за даним позов пред`явлено безпосередньо до Держави України в особі Державної казначейської служби, оскільки саме на Державне казначейство покладено обов`язок з відшкодування шкоди заподіяної органом державної влади;
- проігнорували, що за своїм суб`єктним складом даний позов підлягає розгляду в судами загальної юрисдикції, тобто у даному випадку в Шевченківським районним судом міста Києва;
- не врахували правових висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постановах: від 15 березня 2018 року у справі № 461/1930/16-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 464/1874/17, від 27 лютого 2019 року у справі № 405/4179/18, від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, від 15 червня 2020 року у справі № 826/20221/16.
У грудні 2020 року представник Фонду - Цуканова С. Г. із застосуванням засобів поштового зв`язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувані судові рішення без змін, як такі, що ухвалені з додержанням норм процесуального права.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 22 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2020 року доводи представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 щодо поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження визнано неповажними. Цією ж ухвалою касаційну скаргу залишено без руху до 11 грудня 2020 року але не більше десяти днів з дня вручення цієї ухвали, зокрема для надання клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням інших поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження та надання відповідних доказів.
Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2020 року (після усунення недоліків касаційної скарги) поновлено представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 22 червня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року; відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на підставі частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано матеріали цивільної справи № 761/39659/19 із Шевченківського районного суду міста Києва; надано учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу.
У грудні 2020 року матеріали справи № 761/39659/19 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх нормативно-правове обґрунтування
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Частиною першою статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.