Постанова
Іменем України
25 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 205/8695/18
провадження № 61-11726св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2, публічне акціонерне товариство комерційний банк "Надра",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2020 року у складі судді Мовчан Д. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 червня 2020 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ КБ "Надра") про визнання кредитного договору та договору поруки недійсними.
Позов мотивований тим, що 19 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ КБ "Надра" (правонаступником якого є ПАТ КБ "Надра") укладено Кредитний договір № 8/2007/840-к/1449-Н, на підставі якого позивач отримав кредит у сумі 59 770 доларів США 20 центів, зі сплатою відсотків у розмірі 13,29 % річних. 19 жовтня 2007 року між відповідач-2 та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки № 1449-Н/2. В якості виконання зобов`язань за Кредитним договором між позивачем та ВАТ КБ "Надра" (правонаступником якого є ПАТ КБ "Надра") було укладено Договір іпотеки № 1449-Н/1, на підставі якого передав в іпотеку банку домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач зазначає, що перед укладенням кредитного договору банк у порушення пункту 2 частини першої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) і Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168, не надав ОСОБА_1, як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, а також, орієнтовану сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладанням кредитного договору, чим було порушено вимоги чинного законодавства. Оскільки порука є похідним зобов`язанням від кредитного договору, тому в разі визнання недійсним кредитного договору, договір поруки є припиненим у зв`язку із припиненням зобов`язанням.
З урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив суд визнати недійсними кредитний договір № 8/2007/840-к/1449-Н та договір поруки № 1449-Н/2, укладені 19 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ КБ "Надра" (правонаступником якого є ПАТ КБ "Надра").
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2020 року, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 червня 2020 рокуу задоволені позову відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, щовідсутні правові підстави для визнання недійсним оспорюваного договору та похідних договорів, оскільки оспорюваний договір підписаний сторонами, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови; відповідач надав позивачу необхідні відомості, що передувало укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; у кредитному договорі, який підписаний позивачем, міститься повна інформація стосовно умов кредитування. Таким чином, суд дійшов висновку, що умови спірного кредитного договору не суперечать положенням Закону України "Про захист прав споживачів" у його редакції, яка діяла на момент укладання такого договору.
Щодо вимог позивача про визнання недійсним договору поруки від 19 жовтня 2007 року, то суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції посилався на те, що, звертаючись з вимогами про визнання недійсним договору поруки, позивач не зазначив жодних підстав визнання його недійсним, а обґрунтовував вимогу лише посиланнями на кредитний договір, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним лише на тій підставі, що він укладений з метою забезпечення виконання зобов`язань за спірним кредитним договором (є похідним).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог через його недоведеність та необґрунтованість, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування інституту, що регламентує наслідки спливу позовної давності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 20120 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 червня 2020 року та постановити нове рішення, яким задовольнити позов, визнати кредитний договір від 19 жовтня 2007 року № 8/2007/840-К/1449-Н укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "Надра" та договір поруки від 19 жовтня 2007 року № 1449-Н/2 недійсним.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами не взято до уваги вимоги Закону України "Про захист прав споживачів". В порушення пункту 2 частини першої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" відповідач не надав ОСОБА_1 як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, а також орієнтовану сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору, чим було порушено вимоги чинного закону.
Умови кредитного договору є несправедливими в цілому, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища, що є підставою для визнання такого договору недійсним та відповідно як наслідок, визнання недійсним и договору поруки, оскільки він є похідним від кредитного договору.
Позивач не було проінформовано про всі істотні умови договору, спосіб та терміни погашення кредиту, його сукупну вартість, розмір та терміни сплати процентів та інших платежів, у зв`язку із чим необхідно визнати кредитний договорі недійсним в цілому.
Умови кредитування не відповідають волевиявленню позивача. Банк приховав від позичальника об`єктивну інформацію щодо сукупної вартості кредиту, вказав занижені значення процентної ставки як істотної умови договору, тим самим ввівши позивача в оману. Факт приховування важливої інформації перед укладенням кредитного договору та невідповідність визначених у договорі умов фактично встановленим, що призвело до утримання додаткового прибутку на користь банку, позивач розцінює як умисел у діях відповідача.
Враховуючи невідповідність процентної ставки, вказаної в договорі, реально сплачуваній, невідповідність мінімального щомісячного платежу та строку кредитування, вказаних у договорі, фактично встановленим, позивач все ж таки дійшов правильного висновку про те, що зазначена в договорі сума кредиту не відповідає його умовам і вартості кредиту. Саме такого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 08 травня 2018 року у справі № 711/2804/16-ц та у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 444/484/15-ц та Верховний Суд України в постанові від 11 березня 2015 року № 6-16цс15.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.
У листопаді 2020 року матеріали цивільної справи № 205/8695/18 надійшли до Верховного Суду та 16 листопада 2020 року передані судді-доповідачу Дундар І. О.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року вказано, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15 та у постановах Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 711/2804/16-ц; від 12 грудня 2018 року у справі № 444/484/15-ц).
У постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15 вказано, що: "позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України). Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Виходячи з правового аналізу вказаних норм Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт), пунктом 5.5 яких установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались. Адже у цій справі зміст пункту 4.2 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам, що зазначений у цих Умовах і в заяві позичальника, містить розбіжності. Крім того, у заяві позичальника домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає. У зв`язку із цим доводи позичальника про неознайомлення його з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) не можна визнавати необґрунтованими. Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором".