Постанова
Іменем України
24 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 552/2660/16-ц
провадження № 61-2827св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
за первісним позовом:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк",
за об`єднаним позовом:
позивач - Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Марченко Галини Іванівни на рішення Київського районного суду міста Полтави від 27 серпня 2018 року у складі судді Васильєвої Л. М., постанову Полтавського апеляційного суду від 09 січня 2019 року та додаткову постанову Полтавського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Кузнєцової О. Ю., Дряниці Ю. В., Бондаревської С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2 про визнання права власності, визначення порядку користування квартирою, визнання договору іпотеки недійсним, посилаючись на те, що в лютому 2008 року відповідач, який є її двоюрідним братом, повідомив про намір придбати шляхом резервування квартиру в будинку АДРЕСА_1 . Для цього ОСОБА_2 повинен був укласти договір з Товариством з обмеженою відповідальністю "СВФ КОЛО" (далі - ТОВ "СВФ КОЛО"), яке безпосередньо займалося резервуванням квартир для передачі у власність. Загальна вартість договору складала 1 141 401 грн, однак відповідач не мав усієї суми коштів на придбання вказаної квартири, тому запропонував їй зарезервувати квартиру спільно з ним, з подальшим оформленням на неї половини квартири. Вона погодилася з пропозицією відповідача та 20 лютого 2008 року уклала з ним договір про створення спільної часткової власності (об`єкта нерухомого майна), а саме квартири, яка буде розташована в новозбудованому будинку за адресою: АДРЕСА_1 . При укладенні договору між ними було досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов, договір був укладений в письмовій формі. Вона інвестувала у придбання квартири 570 701 грн, що підтверджується складеною ОСОБА_2 розпискою. Однак відповідач уклав договір з ТОВ "СВФ КОЛО" на своє ім`я, не врахував її інтересів щодо створення спільної часткової власності. У травні 2016 року з Єдиного державного реєстру судових рішень їй стало відомо про те, що рішенням Київського районного суду міста Полтави від 11 грудня 2008 року у справі № 2-5034/08 за ОСОБА_2 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 . На підставі зазначеного рішення 10 лютого 2009 року відповідач зареєстрував на своє ім`я право власності на спірну квартиру. В подальшому 02 червня 2009 року між ОСОБА_2 та Відкритим акціонерним товариством Акціонерним банком "Укргазбанк" (далі - ВАТ АБ "Укргазбанк"), яке змінило назву на Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - ПАТ АБ "Укргазбанк"), було укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки № 617 К-Ф, за яким ОСОБА_2 без її згоди передав зазначену квартиру в іпотеку банку. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила: визнати за нею право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 ; встановити порядок користування вказаною квартирою згідно з висновком будівельно-технічної експертизи № 72, виділивши у спільне користування частину приміщень квартири площею 35,10 кв. м, в тому числі коридор 1, вбиральню 2, кухню 3, санвузол 5, та виділивши в її користування частину приміщень квартири площею 43,60 кв. м, в тому числі кімнату 4, кімнату 6, лоджію 1; визнати недійсним договір іпотеки квартири, укладений між ПАТ АБ "Укргазбанк" та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Полтавського нотаріального округу Соляник А. В. 02 червня 2009 року за реєстровим номером 3228, реєстровий номер заборони 3229.
Ухвалою Київського районного суду міста Полтави від 01 липня 2016 року до участі у справі як третю особу було залучено ПАТ АБ "Укргазбанк".
У серпні 2016 року ПАТ АБ "Укргазбанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання недійсним фіктивного правочину, посилаючись на те, що договір про створення спільної часткової власності (об`єкта нерухомого майна) від 20 лютого 2008 року є фіктивним, оскільки укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без наміру створення правових наслідків, які обумовлені в договорі, та спрямований на ускладнення звернення стягнення на спірну квартиру, яка є предметом іпотеки. Враховуючи викладене, ПАТ АБ "Укргазбанк" просило визнати недійсним фіктивний правочин, а саме - договір про створення спільної часткової власності (об`єкта нерухомого майна) від 20 лютого 2008 року.
Ухвалою Київського районного суду міста Полтави від 22 серпня 2016 року позов ПАТ АБ "Укргазбанк" прийнято до спільного розгляду з позовом ОСОБА_1 .
Рішенням Київського районного суду міста Полтави від 27 серпня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним договір іпотеки від 02 червня 2009 року № 617 К-Ф, укладений між ВАТ АБ "Укргазбанк" та ОСОБА_2, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 загальною площею 111,3 кв. м. В задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. В задоволенні позовних вимог ПАТ АБ "Укргазбанк" відмовлено. Стягнуто з ПАТ АБ "Укргазбанк" на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 704,80 грн.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ПАТ АБ "Укргазбанк" не надало достатніх доказів, які б підтверджували фіктивність та недійсність договору про створення спільної часткової власності (об`єкта нерухомого майна) від 20 лютого 2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а висновок фізико-хімічної експертизи матеріалів документів від 31 липня 2018 року, наданий Науково-дослідною лабораторією судових експертиз, не може бути взятий до уваги, тому що складений особою, яка не атестована як експерт у вказаній галузі. Тому позовні вимоги ПАТ АБ "Укргазбанк" є недоведеними. Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 12 жовтня 2016 року у справі № 2-5034/08 було скасованорішення Київського районного суду міста Полтави від 11 грудня 2008 року в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1 . На підставі цього рішення було скасовано реєстрацію права власності на квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна. Тобто на час розгляду справи ОСОБА_2 має тільки майнові права на спірну квартиру, а право власності на неї на підставі договору про створення спільної часткової власності (об`єкта нерухомого майна) від 20 лютого 2008 рокуу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не виникло. Тому позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права спільної часткової власності на 1/2 частину спірної квартири та визначення порядку користування нею не підлягають задоволенню. Договір про створення спільної часткової власності (об`єкта нерухомого майна) від 20 лютого 2008 року не спростований та є дійсним, що вказує на те, що договір іпотеки від 02 червня 2009 року № 617 К-Ф не міг бути укладений без згоди ОСОБА_1 . Враховуючи, що на час розгляду справи право власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем не зареєстроване, то наявні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору іпотеки недійсним.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 09 січня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Марченко Г. І. залишено без задоволення, апеляційну скаргу ПАТ АБ "Укргазбанк" задоволено. Рішення Київського районного суду міста Полтави від 27 серпня 2018 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та в частині відмови в задоволенні позовних вимог ПАТ АБ "Укргазбанк" скасовано та в цих частинах ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Позов ПАТ АБ "Укргазбанк" задоволено. Визнано недійсним фіктивний договір про створення спільної часткової власності (об`єкта нерухомого майна) від 20 лютого 2008 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Змінено порядок розподілу судових витрат. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ "Укргазбанк" по 9 912 грн судових витрат. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновок місцевого суду про дійсність договору про створення спільної часткової власності (об`єкта нерухомого майна) від 20 лютого 2008 року є помилковим, оскільки висновком фізико-хімічної експертизи матеріалів документів від 31 липня 2018 року, яка проведена експертом Юрченком Є. М. Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідна лабораторія судових експертиз" (далі - ТОВ "Науково-дослідна лабораторія судових експертиз"), встановлено, що давність виконання підписів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в цьому договорі не відповідає вказаній даті, а підписи виконані значно пізніше, в період грудень-червень 2015 року. Розписка від 12 червня 2008 року про отримання ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 570 701 грн піддавалася примусовому штучному старінню шляхом інтенсивної дії світла на лицеву сторону аркуша розписки, з метою зістарення рукописного тексту документа. Давність виконання рукописного тексту та підпису ОСОБА_2 в зазначеній розписці не відповідають вказаній даті, а виконані значно пізніше, в період не раніше 2015 року. Законодавство не пов`язує можливість проведення експертизи з обов`язковою наявністю в експерта свідоцтва про атестацію та включення його до Реєстру атестованих судових експертів. Додаткова судово-технічна експертиза документів була викладена у формі висновку фізико-хімічної експертизи матеріалів та документів на виконання ухвали Київського районного суду міста Полтави від 27 лютого 2018 року, про що зазначено в самому висновку. Тому мотиви місцевого суду щодо відмови у прийнятті вказаного висновку експертизи як доказу є надуманими та такими, що не узгоджуються з нормами чинного законодавства. Доказами у справі підтверджено, що договір про створення спільної часткової власності (об`єкта нерухомого майна) від 20 лютого 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не укладався, був складений та підписаний в інший період часу, ніж в ньому зазначено, значно віддалений від часу придбання ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1, а отже, сторони не мали на меті виникнення договірних правовідносин, пов`язаних з її придбанням у 2008 році. Дійсних правовідносин між цими сторонами не виникло. Тому позовні вимоги ПАТ АБ "Укргазбанк" є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. На час укладення договору іпотеки право власності на спірну квартиру було зареєстровано за ОСОБА_2, тому вказане нерухоме майно повною мірою відповідало вимогам, що ставляться до предмета іпотеки. Більше того, спірна квартира належала ОСОБА_2 на праві власності як єдиному власнику. Посилання місцевого суду на те, що укладенню договору іпотеки мала б передувати згода на це ОСОБА_1, є безпідставним. Крім того, ПАТ АБ "Укргазбанк" в первісному позові зазначений третьою особою, а ОСОБА_1 не заявляла позовних вимог до цього банку, який є стороною договору іпотеки від 02 червня 2009 року № 617 К-Ф. Тому підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору іпотеки недійсним відсутні. При цьому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності, визначення порядку користування квартирою, так як вона не надала будь-яких доказів, які б вказували на те, що 1/2 частина спірної квартири належить їй та її право власності порушене відповідачем. Оскільки позовні вимоги ПАТ АБ "Укргазбанк" задоволені в повному обсязі, то понесені банком судові витрати, які складаються із судового збору в розмірі 4 134 грн та витрат, пов`язаних з оплатою вартості судових експертиз, в розмірі 15 690 грн, підлягають стягненню з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ "Укргазбанк".
Додатковою постановою Полтавського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року заяву ПАТ АБ "Укргазбанк" про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ "Укргазбанк" по 7 600 грн судових витрат.
Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що судовим рішенням від 09 січня 2019 року не повною мірою вирішено питання розподілу судових витрат, а саме витрат, пов`язаних з оплатою вартості судових експертиз, в розмірі 15 200 грн.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
12 березня 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Марченко Г. І. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Київського районного суду міста Полтави від 27 серпня 2018 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, постанову Полтавського апеляційного суду від 09 січня 2019 року та додаткову постанову Полтавського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року - скасувати повністю, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності та визначення порядку користування квартирою, а в частині її позовної вимоги про визнання договору іпотеки недійсним - направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Марченко Г. І. мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, не дослідили належним чином доказів і не звернули уваги на те, що факт чинності договору про створення спільної часткової власності (об`єкта нерухомого майна) від 20 лютого 2008 року підтверджується рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 12 жовтня 2016 року у справі № 2-5034/08, яким було скасовано рішення Київського районного суду міста Полтави від 11 грудня 2008 року в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1, а також рішенням Київського районного суду міста Полтави від 15 березня 2018 року у справі № 552/7533/17, яким відмовлено в задоволенні позову ПАТ АБ "Укргазбанк" до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_1, про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з тим, що банком не доведено чинність договору іпотеки. ОСОБА_1 не давала згоди на укладення оспорюваного договору іпотеки, тому він суперечить її внутрішній волі, порушує її права як власника спірного майна, а відтак є недійсним.В договорі про створення спільної часткової власності (об`єкта нерухомого майна) від 20 лютого 2008 року його сторони домовилися про те, що квартира буде належати їм на праві спільної часткової власності, а розмір часток буде визначатися з урахуванням вкладу кожного із співвласників у придбання цінних паперів - облігацій на оплату за квадратні метри загальної площі квартири. Надавши розписку, ОСОБА_2 підтвердив, що отримав від ОСОБА_1 570 701 грн, що складає 1/2 частину загальної вартості цінних паперів на придбання квартири. Тобто відповідач не мав підстав, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), для припинення права ОСОБА_1 на частку у спільному майні та не визнає її права власності на квартиру. Тому право спільної часткової власності на квартиру має бути визнане судом за ОСОБА_1 . Висновок фізико-хімічної експертизи матеріалів документів від 31 липня 2018 року, наданий Науково-дослідною лабораторією судових експертиз, не є належним та допустимим доказом у справі, оскільки його складено особою, яка не є атестованим експертом у вказаній галузі. Крім того, ухвалою Київського районного суду міста Полтави від 27 лютого 2018 року було призначено додаткову судово-технічну експертизу давності документів, а не фізико-хімічну експертизу матеріалів документів. Будь-яких інших доказів на підтвердження фіктивності договору про створення спільної часткової власності (об`єкта нерухомого майна) від 20 лютого 2008 року ПАТ АБ "Укргазбанк" не надало. Також апеляційний суд неправильно вирішив питання про розподіл судових витрат.
У червні 2019 року ПАТ АБ "Укргазбанк" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги. Висновок фізико-хімічної експертизи матеріалів документів ТОВ "Науково-дослідна лабораторія судових експертиз" від 31 липня 2018 року № 13/18, на який послався апеляційний суд, є належним доказом фіктивності договору про створення спільної часткової власності (об`єкта нерухомого майна) від 20 лютого 2008 року, оскільки достовірно доводить, що давність виконання підписів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в цьому договорі не відповідає даті документа - 20 лютого 2008 року, а підписи виконано значно пізніше - в період грудень-червень 2015 року. ОСОБА_1 не була співвласником спірної квартири, тому її згода на укладення оспорюваного договору іпотеки не вимагалася. Посилання заявника на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 12 жовтня 2016 року у справі № 2-5034/08 та рішення Київського районного суду міста Полтави від 15 березня 2018 року у справі № 552/7533/17, є безпідставним, оскільки в цих справах факт чинності договору про створення спільної часткової власності (об`єкта нерухомого майна) від 20 лютого 2008 року не досліджувався та суди не робили таких правових висновків. Оплата додаткової судово-технічної експертизи давності документів, за результатами якої було складено висновок ТОВ "Науково-дослідна лабораторія судових експертиз" від 31 липня 2018 року № 13/18, здійснювалася ПАТ АБ "Укргазбанк" на підставі трьох платіжних доручень на загальну суму 24 700 грн. Постановою Полтавського апеляційного суду від 09 січня 2019 року вирішено питання про розподіл судових витрат, понесених ПАТ АБ "Укргазбанк" на оплату судово-технічної експертизи документів (6 190 грн) та частково на оплату додаткової судово-технічної експертизи давності документів (9 500 грн), а всього 15 690 грн. Питання про розподіл інших витрат, понесених ПАТ АБ "Укргазбанк" на оплату додаткової судово-технічної експертизи документів у розмірі 15 200 грн (5 700 грн + 9 500 грн) постановою Полтавського апеляційного суду від 09 січня 2019 року не було вирішено. За таких обставин судом апеляційної інстанції правильно вирішено питання про розподіл судових витрат, зокрема шляхом постановлення додаткової постанови від 11 лютого 2019 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 16 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Київського районного суду міста Полтави.
04 червня 2019 року справа № 552/2660/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Судами встановлено, що 04 липня 2008 року між ВАТ АБ "Укргазбанк", яке змінило назву на ПАТ АБ "Укргазбанк", та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 617 К-Ф, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 134 000 доларів США на строк до 03 липня 2036 року зі сплатою 14,8 % річних за користування кредитом для фінансування об`єкта будівництва, яким є квартира АДРЕСА_1 згідно з договором № ДР.О77.58 про резервування квартири для передачі у власність від 18 червня 2008 року, шляхом придбання пакету цінних паперів - цільових безпроцентних облігацій у кількості 11 301 штук за договором купівлі-продажу цінних паперів від 01 липня 2008 року № Б-01-551/2008/ДР.077.58/1, укладеним між позичальником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова група "Консалтінг та інвестиції".
Рішенням Київського районного суду міста Полтави від 11 грудня 2008 року у справі № 2-5034/08 позов ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_2, ОСОБА_15, ОСОБА_16 до ТОВ "СВФ КОЛО" про визнання договору дійсним та визнання права власності на нерухоме майно задоволено. Визнано такими, що відбулися, договори купівлі-продажу нерухомого майна, укладені між ТОВ "СВФ КОЛО" та ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_17, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_2, ОСОБА_15, ОСОБА_16 . Визнано, зокрема за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1, а саме: 1 коридор площею 11,4 кв. м, 2 вбиральня - 1,9 кв. м, 3 кухня - 17,8 кв. м, 4 кімната - 20,9 кв. м, 5 санвузол - 4,3 кв. м, 6 кімната - 19,6 кв. м, 7 кімната - 32,6 кв. м, І лоджія - 3,1 кв. м, а всього - 111,6 кв. м.
На підставі вищевказаного рішення суду ОСОБА_2 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників (стаття 578 ЦК України).
Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до частин другої, третьої статті 6 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості. Іпотекодавець зобов`язаний до укладення іпотечного договору попередити іпотекодержателя про всі відомі йому права та вимоги інших осіб на предмет іпотеки, в тому числі ті, що не зареєстровані у встановленому законом порядку. У разі порушення цього обов`язку іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання та відшкодування іпотекодавцем завданих збитків.
Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 04 липня 2008 року № 617 К-Ф02 червня 2009 рокуміж ВАТ АБ "Укргазбанк" та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки № 617 К-Ф, за умовами якого ОСОБА_2 передав в іпотеку банку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 12 жовтня 2016 року у справі № 2-5034/08 було задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1, рішення Київського районного суду міста Полтави від 11 грудня 2008 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_2 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог про визнання таким, що відбувся договір купівлі-продажу квартири, укладений між ним та ТОВ "СВФ КОЛО", про визнання за ним права власності на квартиру АДРЕСА_1, а саме: 1 коридор площею 11,4 кв. м, 2 вбиральня - 1,9 кв. м, 3 кухня - 17,8 кв. м, 4 кімната - 20,9 кв. м, 5 санвузол - 4,3 кв. м, 6 кімната - 19,6 кв. м, 7 кімната - 32,6 кв. м, І лоджія - 3,1 кв. м, а всього - 111,6 кв. м.
На підставі вищевказаного рішення суду було скасовано реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна.
На час розгляду справи судом першої інстанції право власності на спірну квартиру ні за ким не було зареєстроване.
Обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання права власності, визначення порядку користування квартирою, визнання договору іпотеки недійсним, ОСОБА_1 посилалася на те, що 20 лютого 2008 року вона уклала з ОСОБА_2 договір про створення спільної часткової власності (об`єкта нерухомого майна), а саме квартири, яка буде розташована в новозбудованому будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Вона інвестувала у придбання квартири 570 701 грн, що підтверджується складеною ОСОБА_2 розпискою. Однак відповідач уклав договір з ТОВ "СВФ КОЛО" на своє ім`я, не врахував її інтереси щодо створення спільної часткової власності, а в подальшому передав спірну квартиру в іпотеку банку. При цьому договір іпотеки від 02 червня 2009 року № 617 К-Ф не міг бути укладений без її згоди.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з положеннями статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.
Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачено лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, в якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо це право не визнається іншою собою, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Відповідно до частин першої та другої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.