Постанова
Іменем України
24 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 751/4443/18
провадження № 61-7194св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк", Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 23 листопада 2018 року у складі судді Деркача О. Г. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Кузюри Л. В., Вінгаль В. М., Шитченко Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, посилаючись на те, що на підставі договору дарування від 18 листопада 2011 року йому на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 . Проте він дізнався, що з метою виконання зобов`язання ОСОБА_2 за кредитним договором від 04 серпня 2008 року № 11380106000, укладеним з Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк"(далі - АКІБ "УкрСиббанк"), який змінив назву на ПАТ "УкрСиббанк", відповідач передав указану квартиру в іпотеку банку. 12 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Кей-Колект" були укладені договори, за якими право вимоги за кредитним та іпотечним договорами відступлені ТОВ "Кей-Колект". Оскільки до нього як нового власника нерухомого майна перейшли всі права та обов`язки іпотекодавця, то 26 травня 2017 року він уклав з ТОВ "Кей-Колект" договір № 11380106000/732563, за умовами якого в рахунок виконання зобов`язання позичальника ним були передані товариству грошові кошти в сумі 920 006,47 грн, внаслідок чого іпотекодержатель припинив іпотечні правовідносини щодо квартири АДРЕСА_1 . Вважає, що за вказаних обставин він має право вимагати від відповідача відшкодування сплаченої ним кредитору суми. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошові кошти в розмірі 920 006,59 грн.
Рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 23 листопада 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що на примусовому виконанні Новозаводського відділу державної виконавчої служби міста Чернігова Головного територіального управління юстиції (далі - Новозаводський ВДВС міста Чернігова) перебуває виконавчий лист № 2-1196/10, виданий на підставі рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 31 травня 2010 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованості за кредитним договором від 04 серпня 2008 року № 11380106000 в розмірі 1 130 282,60 грн. Вказане виконавче провадження не завершене, за інформацією Приватного підприємства "Фірма "АЛВО", в якому працює ОСОБА_2, станом на жовтень 2018 року із заробітної плати відповідача продовжують утримуватися грошові кошти на погашення боргу за виконавчим документом. Положеннями статей 512, 520 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачені підстави для заміни кредитора та боржника у зобов`язанні, проте позивачем як майновим поручителем не надано належних доказів на підтвердження виконання ним обов`язку боржника в повному обсязі та зарахування сплачених ним грошових коштів саме в рахунок погашення боргу ОСОБА_2 .
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 23 листопада 2018 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У квітні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 23 листопада 2018 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що ухвалою Новозаводського районного суду міста Чернігова від 03 грудня 2012 року було замінено стягувача ПАТ "УкрСиббанк" на ТОВ "Кей-Колект". Суди попередніх інстанцій взагалі не дослідили та не дали будь-якої оцінки наявним в матеріалах справи квитанціям, згідно з якими він сплатив на користь ТОВ "Кей-Колект" грошові кошти саме на погашення заборгованості за кредитним договором від 04 серпня 2008 року № 11380106000, укладеним між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 . Апеляційний суд безпідставно не взяв до уваги додану ним до апеляційної скарги інформацію про те, що виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-1196/10 про стягнення з відповідача кредитної заборгованості є завершеним. В матеріалах справи відсутні докази, які б спростовували той факт, що він як майновий поручитель сплатив за боржника (відповідача) грошові кошти на погашення кредитної заборгованості.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 16 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Новозаводського районного суду міста Чернігова.
03 червня 2019 року справа № 751/4443/18 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Судами встановлено, що 04 серпня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк", який змінив назву на ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11380106000, за умовами якого позичальник отримав кредит в розмірі 933 000 грн під 20,4 % річних строком до 03 серпня 2038 року.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 04 серпня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, предметом якого є належна іпотекодавцю квартира АДРЕСА_1 .
Рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 31 травня 2010 року у справі № 2-1196/10 було стягнуто солідарно з позичальника ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_3 на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованість за кредитним договором від 04 серпня 2008 року № 11380106000 в розмірі 1 130 282,60 грн.
12 грудня 2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Кей-Колект" були укладені два договори, за якими права вимоги за вищевказаними кредитним та іпотечним договорами відступлені ТОВ "Кей-Колект".
З листопада 2011 року власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_1
26 травня 2017 року між ОСОБА_1 як новим майновим поручителем та ТОВ "Кей-Колект" як новим кредитором було укладено договір № 11380106000/732563, згідно з яким ОСОБА_1 фактично передав ТОВ "Кей-Колект" грошові кошти в розмірі 920 006,47 грн з метою припинення іпотечних правовідносин та отримання пакету документів для зняття обтяжень з іпотечного майна - квартири АДРЕСА_1 .
Судами також встановлено, що виконавчий лист № 2-1196/10, виданий на підставі вищевказаного рішення суду, перебуває на примусовому виконанні в Новозаводському ВДВС міста Чернігова.
За інформацією Приватного підприємства "Фірма "АЛВО", в якому працює ОСОБА_2, станом на жовтень 2018 року із заробітної плати відповідача продовжують утримуватися грошові кошти на погашення боргу за виконавчим документом.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що оскільки він як майновий поручитель виконав зобов`язання відповідача перед кредитором, то до нього перейшло право вимагати від боржника відшкодування сплаченої суми боргу.
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 583 ЦК України заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).
Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (абзац третій статті 1 Закону України "Про іпотеку").
Відповідно до частини п`ятої статті 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Однією з ознак застави є те, що це є додаткове, акцесорне зобов`язання, що не може існувати автономно і самостійно. Воно завжди викликане наявністю іншого зобов`язання, яке потребує забезпечення свого виконання. Акцесорність застави означає, що припинення основного зобов`язання або недійсність договору, забезпеченого заставою, тягне за собою неможливість існування й застави.
Правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов`язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення вимог за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.
При цьому в іпотечних правовідносинах майновий поручитель за іпотечним договором вступає в правовідносини безпосередньо з кредитором, але не від імені боржника, а від власного імені.