ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 282/20/17
провадження № 61-368св17
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - приватне підприємство "Агрофірма "Гізівщина",
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу приватного підприємства "Агрофірма "Гізівщина" на рішення Любарського районного суду Житомирської області від 26 вересня 2017 року в складі судді Гуцала П. І. та на ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 21 листопада 2017 року в складі колегії суддів Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Миніч Т. І.,
ВСТАНОВИВ :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ПП "Агрофірма "Гізівщина" та просив визнати недійсною додаткову угоду від 10 серпня 2015 року про внесення змін та доповнень до договору оренди землі від 13 вересня 2010 року, кадастровий номер земельної ділянки 1823182900:01:002:0022, укладену від імені ОСОБА_1 із ПП "Агрофірма "Гізівщина".
Позовну заяву мотивував тим, що:
- він є власником земельної ділянки з січня 2008 року площею 2,6143 га, яка розташована на території Гізівщинської сільської ради Любарського району, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1823182900:01:002:0022;
- 13 вересня 2010 року, коли позивачу було 11 років, він уклав з ПП "Агрофірма "Гізівщина" договір оренди землі строком на 5 років, протягом дії договірних відносин права орендодавця порушувалися орендарем, а саме: орендна плата виплачувалась у розмірі нижче, ніж в інших суміжних орендарів; відповідач відмовлявся переглядати розмір орендної плати в сторону збільшення протягом всього строку дії договору; орендарем ігнорувалися його звернення щодо тривалої затримки розрахунку за договором; продукція, яка видавалася в рахунок орендної плати, була неякісною;
- 18 липня 2016 року позивач уклав договір оренди земельної ділянки з іншим орендарем, проте в його державній реєстрації позивачу було відмовлено з тих підстав, що додатковою угодою від 10 серпня 2015 року про внесення змін та доповнень до договору оренди землі, укладеною між ним та відповідачем, продовжено строк дії основного договору на 10 років;
- додаткову угоду від 10 серпня 2015 року він та його мати не підписували, позивач не мав волевиявлення на її укладення;
- на момент укладення додаткової угоди він був неповнолітнім, отже на вчинення правочину повинна була бути письмова нотаріально посвідчена згода його батьків, яка не надавалася, а тому додаткова угода є недійсною.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Любарського районного суду Житомирської області від 26 вересня 2017 року позов задоволено, додаткову угоду від 10 серпня 2015 року про внесення змін та доповнень до договору оренди землі від 13 вересня 2010 року, кадастровий номер земельної ділянки 1823182900:01:002:0022, укладену від імені ОСОБА_1 з ПП "Агрофірма "Гізівщина", визнано недійсною.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що додаткова угода від 10 серпня 2015 року про внесення змін та доповнень до договору оренди землі від 13 вересня 2010 року укладена неповнолітнім ОСОБА_1 без згоди його батьків, що суперечить вимогам частини другої статті 203 ЦК України.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що отримання ОСОБА_1 та його матір`ю орендної плати від відповідача у 2015-2016 роках не є належним доказом обізнаності власника земельної ділянки про наявність укладеної додаткової угоди до договору оренди та її погодження з істотними умовами, передбаченими Законом України "Про оренду землі".
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 21 листопада 2017 року апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, рішення Любарського районного суду Житомирської області від 26 вересня 2017 року - без змін.
Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи та на підставі належних і допустимих доказів дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, а доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують; мотивував своє рішення тим, що на момент укладення оспорюваної додаткової угоди від 10 серпня 2015 року позивач був неповнолітнім, а в матеріалах справи відсутні докази наявності згоди батьків позивача на вчинення такого правочину.
Апеляційний суд дійшов висновку, що строк дії договору оренди землі від 13 вересня 2010 року закінчився 14 липня 2016 року, тобто, позивач та його мати отримували орендну плату від відповідача за договором оренди, а не за додатковою угодою, а тому підстав уважати, що спірний правочин схвалений матір`ю позивача, немає.
Аргументи учасників справи
У грудні 2017 року ПП "Агрофірма "Гізівщина" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Любарського районного суду Житомирської області від 26 вересня 2017 року та на ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 21 листопада 2017 року.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Указує, що рішення судів попередніх інстанцій не ґрунтуються на обставинах справи, оскільки мати позивача не висловила своїх заперечень протягом місяця з дня укладення додаткової угоди, тобто не схвалила оспорений правочин.
У січні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив позивача на касаційну скаргу, в якому він просив залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін. Указує, що письмової нотаріально посвідченої згоди законного представника позивача на укладення додаткової угоди суду не надано, процедуру укладення правочину неповнолітнім порушено; позивач будь-якого волевиявлення на укладення оспореного правочину не виявляв, а сам по собі факт отримання його матір`ю орендної плати не є належним доказом обізнаності позивача про існування укладеної та зареєстрованої додаткової угоди до договору оренди землі від 13 вересня 2010 року.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою приватного підприємства "Агрофірма "Гізівщина".
Розпорядженням Верховного Суду від 14 лютого 2020 року № 1078/0/226-20 справу повторно розподілено між суддями та передано судді Антоненко Н. О.
Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з січня 2008 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 2,6143 га з кадастровим номером 1823182900:01:002:0022, яка розташована на території Гізівщинської сільської ради Любарського району Житомирської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (далі - земельна ділянка).
13 вересня 2010 року між ОСОБА_1, законним представником якого є мати ОСОБА_3, та ПП "Агрофірма "Гізівщина" укладений договір оренди земельної ділянки строком на 5 років починаючи від дня його державної реєстрації.
Додатковою угодою про внесення змін та доповнень до договору оренди землі від 10 серпня 2015 року строк дії договору, укладеного між орендодавцем ОСОБА_1 та ПП "Агрофірма "Гізівщина", продовжено на 10 років.
18 липня 2016 року між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем ТОВ "Агро-Любар" укладений договір оренди землі площею 2,6143 га, яка розташована на території Гізівщинської сільської ради Любарського району, з кадастровим номером 1823182900:01:002:0022, на строк 10 років.
Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Кавун Є. В. № 33248591 від 28 грудня 2016 року відмовлено в державній реєстрації права оренди земельної ділянки, що розташована на території Гізівщинської сільської ради Любарського району Житомирської області, кадастровий номер 1823182900:01:002:0022 за суб`єктом: ТОВ "Агро-Любар" та ОСОБА_1, у зв`язку з наявністю суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно - право оренди вказаної земельної ділянки зареєстровано за ПП "Агрофірма "Гізівщина" на підставі додаткової угоди від 10 серпня 2015 року.
Ухвалою Любарського районного суду Житомирської області від 28 березня 2017 року в справі призначено судову почеркознавчу експертизу для вирішення питання про належність ОСОБА_1 підпису від імені орендодавця, що міститься в додатковій угоді від 10 серпня 2015 року про внесення змін та доповнень до договору оренди землі від 13 вересня 2010 року.
Відповідно до повідомлення судового експерта Опанюк І. В. від 03 травня 2017 року № 305/17-25 надання висновку судово-почеркознавчої експертизи є неможливим, оскільки попереднім оглядом досліджуваного підпису від імені ОСОБА_1 у графі "Орендодавець" додаткової угоди про внесення змін та доповнень до договору оренди землі від 10 серпня 2015 року, укладеної між ОСОБА_1 та ПП "Агрофірма "Гізівщина", встановлено, що цей підпис складається з літери "Н" та розчерку, тобто підпис містить почеркову інформацію, яка є непридатною для порівняння з наданими зразками підпису.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.
Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За результатами розгляду касаційної скарги в межах її доводів колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.