Постанова
Іменем України
10 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 522/4116/19
провадження № 61-10763св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Військово-морський ліцей,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 04 грудня 2019 року у складі судді Абухіна Р. Д. та постанову Одеського апеляційного суду від 26 травня 2020 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Князюка О. В.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Військово-морського ліцею про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення компенсації за несвоєчасну виплату середнього заробітку,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, посилаючись на те, що наказом начальника Військово-морського ліцею від 01 жовтня 2014 року № 102 її було прийнято на посаду діловода командування Військово-морського ліцею.
13 лютого 2016 року вона уклала контракт із Міністерством оборони України в особі начальника 179 об`єднаного навчально-тренувального центру військ Збройних сил України полковника Міцюка І. О. про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посаді рядового складу.
На підставі припису тимчасового виконуючого обв`язки Військового комісара Одеського обласного військового комісаріату полковника Лобана С. А. від 13 лютого 2016 року вона вибула у розпорядження командира ВЧ 179 ОНТЦ (місто Полтава) для остаточного вивчення і прийняття на військову службу за контрактом на посаду ВОС-474 (для В/Ч А1905) в Збройні сили України.
Після отримання вказаного припису надала начальнику Військово-морського ліцею заяву з проханням звільнити її з посади діловода командування Військово-морського ліцею у зв`язку з призовом на військову службу за контрактом на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України.
На підставі цієї заяви наказом від 12 лютого 2016 року № 26 тимчасово виконуючого обов`язки начальника Військово-морського ліцею капітана ІІ рангу Плехуна С. В. її звільнено із займаної посади.
Починаючи з 13 лютого 2016 року до часу звернення до суду з позовом вона проходить військову службу в Одеському обласному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки на підставі вищевказаного контракту, який є строковим та діє відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.
Також вважає, що при видачі наказу порушено положення статті 119 КЗпП України та статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" в частині збереження за нею місця роботи на час проходження військової служби за контрактом до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію і середнього заробітку у Військово-морському ліцеї.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила:
- визнати незаконним та скасувати наказ тимчасово виконуючого обов`язки начальника Військово-морського ліцею Плехуна С. В. про звільнення, у зв`язку із призовом на військову службу за контрактом;
- поновити її на посаді діловода командування Військово-морського ліцею з 13 березня 2019 року;
- стягнути з Військово-морського ліцею на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 78 919,68 грн та компенсацію за несвоєчасну виплату середнього заробітку в розмірі 65 845,80 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 04 грудня 2019 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із цим позовом. В задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що станом на час звільнення з посади діловода Військово-морського ліцею 12 лютого 2016 року та момент вступу позивача на військову службу за контрактом, а саме 13 лютого 2016 року - особливий період не діяв.
Постановою Одеського апеляційного суду від 26 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 04 грудня 2019 року скасовано та прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суду першої інстанції дійшов помилкового висновку про безпідставність заявлених позовних вимог. Крім того, суд не врахував, що поновлення строку звернення до суду може бути за наявності поважних причин його пропуску, відбуватися лише до обґрунтованих вимог, проте суд здійснив поновлення строку звернення до суду і одночасно відмовив у задоволенні позовних вимог за безпідставністю.
На час звільнення позивача та розгляду справи Президент України рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу та про повну демобілізацію не приймав, тому укладення позивачем контракту з Міністерством оборони України відбулось в особливий період, передбачений Законами України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та "Про оборону України", тому за нею на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію зберігаються місце роботи (посада) та середній заробіток на підприємстві.
Відмовляючи у задоволенні позову з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду, апеляційний суд дійшов висновку про те, що зазначені ОСОБА_1 причини не є такими, що об`єктивно унеможливлювали звернення позивача до суду з 13 лютого 2016 року до 13 березня 2019 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2020 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 04 грудня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 травня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд першої інстанції незаконно пов`язав дію особливого періоду в Україні з періодами проведення мобілізації, що суперечить практиці Верховного Суду, згідно з якою особливий період в Україні діє.
Апеляційний суд дійшов правильно зазначив про те, що висновок місцевого суду про безпідставність заявлених позовних вимог є помилковим, проте не погодився з позицією щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом.
Перебування її на військовій службі за контрактом, його підпорядкованість під час проходження служби, а також неможливість вільного розпорядження своїм часом - є поважними причинами, які утруднили своєчасне звернення до суду за відновленням порушених прав.
Судове рішення апеляційного суду є незаконним та таким, що грубо порушує її конституційні права.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У листопаді 2020 року начальник Військово-морського ліцею подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що зазначені позивачем причини пропуску звернення до суду з цим позовом є неповажними та такими, що якимось чином перешкоджали б їй звернутися до суду з позовом у період з 13 лютого 2016 року до 13 березня 2019 року, оскільки проходження військової служби протягом тривалого часу не заважає позивачу користуватися правом на судовий захист своїх інтересів та бути відсутньою на військовій службі.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2020 року відкрито провадження у цій справі за касаційною скаргою та витребувано її матеріали із Приморського районного суду міста Одеси.
26 жовтня 2020 року справа № 522/4116/19 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Наказом начальника Військово-морського ліцею від 01 жовтня 2014 року № 102 ОСОБА_1 прийнято на посаду діловода командування Військово-морського ліцею, що підтверджується копією трудової книжки.
На підставі припису тимчасово виконуючого обов`язки Військового комісара Одеського обласного військового комісаріату полковника Лобана С. А. від 11 лютого 2016 року № 162/ВКП ОСОБА_1 запропоновано вибути у розпорядження командира військової частини 179 ОНТЦ (місто Полтава) для остаточного вивчення і прийняття на військову службу за контрактом на посаду ВОС-474 (для в/ч А 1905) в Збройні сили України.
Після отримання вказаного припису позивач надала начальнику Військово-морського ліцею заяву з проханням звільнити її з посади діловода командування Військово-морського ліцею у зв`язку з призовом на військову службу за контрактом на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України.
Наказом від 12 лютого 2016 року № 26 тимчасово виконуючого обов`язки начальника Військово-морського ліцею капітана ІІ рангу Плехуна С. В. позивача, у зв`язку із поданням заяви, звільнено із займаної посади на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України, про що 12 лютого 2016 року у трудову книжку ОСОБА_1 здійснено запис про звільнення.
13 лютого 2016 року ОСОБА_1 уклала контракт з Міністерством оборони України в особі начальника 179 об`єднаного навчально-тренувального центру військ зв`язку Збройних сил України полковника Міцюка І. О. про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах осіб рядового складу.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною шостою статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Статтею 23 Загальної декларації з прав людини передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.
Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
У частині третій статті 21 КЗпП України визначено, що контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть установлюватися угодою сторін.
Відповідно до статті 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VII був затверджений Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303 "Про часткову мобілізацію", який набрав чинності з дня його опублікування в газеті "Голос України" від 18 березня 2014 року № 49.
Таким чином, із 18 березня 2014 року по теперішній час в Україні діє особливий період. Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.