ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 лютого 2021 року
м. Київ
Справа № 914/1257/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,
за участю секретаря судового засідання - Гогуся В.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Львівської міської ради та Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради на постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.10.2020 (Скрипчук О.С., Кравчук Н.М., Мирутенко О.Л.) та рішення Господарського суду Львівської області від 28.01.2020 (Козак І.Б.) у справі №914/1257/18
за позовом Єврейської релігійної ортодоксальної громади "Турей Загав" ("Золота Роза") до 1) Львівської міської ради, 2) Виконавчого комітету Львівської міської ради, треті особи 1) Львівська обласна державна адміністрація, 2) Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, 3) Об`єднання комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу, 4) Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", 5) Міністерство культури України, 6) Кабінет Міністрів України, про 1) визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №40 від 01.02.2008 "Про оформлення права комунальної власності на нежитлові приміщення на вул. Арсенальській, 7"; 2) визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №814 від 18.10.2013 "Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення на вул. Арсенальській, 7"; 3) визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності № Г-02694 від 01.02.2008, виданого Виконавчим комітетом Львівської міської ради, згідно з рішенням виконавчого комітету №40 від 01.02.2008 "Про оформлення права комунальної власності на нежитлові приміщення на вул. Арсенальській, 7"; 4) скасування реєстрації права власності за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради на нежитлові приміщення IV; 6-12 на вул. Арсенальській, 7 у м. Львові загальною площею 143,9 м2 (реєстраційний № 22128512), проведену 14.02.2008; 5) скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення IV; 6-12 на вул. Арсенальській, 7 у м. Львові загальною площею 143,9 м2 (реєстраційний № 22128512) за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради, внесеного 14.02.2008 з усіма змінами і доповненнями,
та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Об`єднання комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу позивач Єврейська релігійна ортодоксальна громада "Турей Загав" ("Золота Роза") до 1) Львівської міської ради, 2) Виконавчого комітету Львівської міської ради, треті особи 1) Львівська обласна державна адміністрація, 2) Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, 3) Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", 4) Міністерство культури України, 5) Кабінет Міністрів України, про 1) визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №40 від 01.02.2008 "Про оформлення права комунальної власності на нежитлові приміщення на вул. Арсенальській, 7"; 2) визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №814 від 18.10.2013 "Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення на вул. Арсенальській, 7"; 3) визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності № Г-02694 від 01.02.2008, виданого Виконавчим комітетом Львівської міської ради, згідно з рішенням виконавчого комітету №40 від 01.02.2008 "Про оформлення права комунальної власності на нежитлові приміщення на вул. Арсенальській, 7"; 4) скасування реєстрації права власності за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради на нежитлові приміщення IV; 6-12 на вул. Арсенальській, 7 у м. Львові загальною площею 143,9 м2 (реєстраційний № 22128512), проведену 14.02.2008; 5) скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення IV; 6-12 на вул. Арсенальській, 7 у м. Львові загальною площею 143,9 м2 (реєстраційний №22128512) за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради, внесеного 14.02.2008 з усіма змінами і доповненнями
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
1. Єврейська релігійна ортодоксальна громада "Турей Загав" ("Золота Роза") (далі - Позивач) звернулася в Господарський суд Львівської області з позовом до Львівської міської ради (далі - Відповідач-1), Виконавчого комітету Львівської міської ради (далі - Відповідач-2), треті особи Львівська обласна державна адміністрація (далі - Третя особа-1), Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (далі - Третя особа-2), Об`єднання комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу (далі - Третя особа-3), Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" (далі - Третя особа-4), Міністерство культури України (далі - Третя особа-5), Кабінет Міністрів України (далі - Третя особа-6) про (з урахуванням заяви про зміну предмету позову): 1) визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №40 від 01.02.2008 "Про оформлення права комунальної власності на нежитлові приміщення на вул. Арсенальській, 7"; 2) визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №814 від 18.10.2013 "Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення на вул.Арсенальській, 7"; 3) визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності № Г-02694 від 01.02.2008, виданого Виконавчим комітетом Львівської міської ради, згідно з рішенням виконавчого комітету №40 від 01.02.2008 "Про оформлення права комунальної власності на нежитлові приміщення на вул.Арсенальській, 7"; 4) скасування реєстрації права власності за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради на нежитлові приміщення IV; 6-12 на вул. Арсенальській, 7 у м. Львові загальною площею 143,9 м2 (реєстраційний № 22128512), проведену 14.02.2008; 5) скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення IV; 6-12 на вул. Арсенальській, 7 у м. Львові загальною площею 143,9 м2 (реєстраційний №22128512) за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради, внесеного 14.02.2008 з усіма змінами і доповненнями.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні культові споруди, згідно з архівними документами, належали Єврейській релігійній організації "Золота Роза", а тому рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №40 від 01.02.2008 "Про оформлення права комунальної власності на нежитлові приміщення на вул.Арсенальській,7" прийняте з порушенням закону, оскільки в ньому не визначено ні правової підстави набуття Відповідачем-1 права на спірний об`єкт, ні способу такого набуття.
3. Третя особа-3, як третя особа із самостійними вимогами, звернулася в Господарський суд Львівської області з позовом до Відповідачів - 1 та 2 про (з урахуванням заяви про зміну предмету позову): 1) визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №40 від 01.02.2008 "Про оформлення права комунальної власності на нежитлові приміщення на вул. Арсенальській, 7"; 2) визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №814 від 18.10.2013 "Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення на вул. Арсенальській, 7"; 3)визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності № Г-02694 від 01.02.2008, виданого Виконавчим комітетом Львівської міської ради, згідно з рішенням виконавчого комітету №40 від 01.02.2008 "Про оформлення права комунальної власності на нежитлові приміщення на вул. Арсенальській, 7"; 4)скасування реєстрації права власності за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради на нежитлові приміщення IV; 6-12 на вул. Арсенальській, 7 у м. Львові загальною площею 143,9 м2 (реєстраційний № 22128512), проведену 14.02.2008; 5) скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення IV; 6-12 на вул. Арсенальській, 7 у м. Львові загальною площею 143,9 м2 (реєстраційний № 22128512) за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради, внесеного 14.02.2008 з усіма змінами і доповненнями.
4. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991 визначено перелік державного майна, що передається у комунальну власність областей та міст Києва і Севастополя, і цим документом рішення про передачу спірних культових споруд у комунальну власність міст обласного підпорядкування не приймалося, а тому спірні приміщення (шхита і миква) в комунальну власність територіальної громади м. Львова уповноваженими органами, у встановленому законом порядку, не передавалося. З огляду на зазначене, право власності у Відповідача-1 на спірні приміщення не виникло. Крім того, оскаржувані рішення не відповідають вимогам законодавства щодо підстав та порядку набуття права власності.
Короткий зміст оскаржуваного рішення, ухваленого судом першої інстанції
5. Рішенням Господарського суду Львівської області від 28.01.2020 в задоволенні позовних вимог Єврейської релігійної ортодоксальної громади "Турей Загав" ("Золота Роза") відмовлено повністю. Позовні вимоги Об`єднання комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу задоволено повністю.
6. Рішення суду мотивовано тим, що спірні рішення прийнято Відповідачем-2 поза межами його компетенції, визначеної Законом України "Про місцеве самоврядування"; Відповідачами не надано доказів набуття Відповідачем-1 права на спірний об`єкт. В задоволенні первісних позовних вимог відмовлено у зв`язку з пропуском строку позовної давності з тих підстав, що прийняте 23.03.2018 Третьою особою-1 розпорядження не є тим документом, яким порушено права Позивача на спірне майно, оскільки винесене іншим, ніж Відповідачами, суб`єктом (Головою Львівської облдержадміністрації), тоді як Відповідачами у справі є Виконавчий комітет Львівської міської ради та Львівська міська рада, як юридичні особи. При цьому, Позивачу було відомо про перебування спірного майна в комунальній власності, що підтверджується перепискою Позивача з Третьою особою-2, оскарження наказу Третьої особи-2 №97-А від 03.06.2011, а також тим, що за результатами розгляду у 2012 році іншої справи №5015/1066/12, участь в якій приймав Позивач, визнано недійсним договір оренди №-7845-11 від 09.06.2011 та зобов`язано Громадську організацію "Наше ідеальне місто" і Третю особу-2 передати Позивачу на безоплатній основі кагальний будинок по вул.Арсенальська, 7.
6.1. Щодо застосування строку позовної давності стосовно позову Третьої особи-3, то суд врахував, що такий строк пропущений не був, оскільки, надавши оцінку доводам Відповідача-1, суд дійшов висновку, що Третя особа-3 звернулася з позовом в межах строку позовної давності.
Короткий зміст оскаржуваної постанови, прийнятої судом апеляційної інстанції
7. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 13.10.2020 рішення Господарського суду Львівської області від 28.01.2020 залишено без змін з тих же підстав.
8. Суд апеляційної інстанції зазначив, що рішення суду першої інстанції оскаржувалося Відповідачем-1 та Третьою особою-2 лише в частині задоволення позову Третьої особи-3. Рішення суду в частині позову Позивача скаржниками не оскаржувалося, а тому в цій частині не переглядалося.
Короткий зміст вимог касаційної скарги Третьої особи-2
9. Третя особа-2 подала касаційну скаргу на постанову та рішення судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в повному обсязі в задоволенні позовних вимог Позивача та Третьої особи-3.
Аргументи учасників справи
Доводи Третьої особи-2, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)
10. Застосовуючи норми права, якими врегульовано процедуру передачі об`єктів нерухомого майна з державної у комунальну власність на підставі постанови Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991, судами попередніх інстанцій не враховано висновків Верховного Суду у справах №916/2066/15, №916/3170/14.
11. Під час застосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин статті 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини" не враховано висновку Вищого господарського суду України, викладеного у постанові від 07.10.2014 у справі №5011-48/950-2012.
12. Суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили судові рішення без врахування правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у справі №914/870/17 щодо дослідження всіх доказів.
13. Ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій застосували формальний підхід до визначення наявності у Об`єднання комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу "охоронюваного законом інтересу".
Короткий зміст вимог касаційної скарги Відповідача-1
14. Також, Відповідач-1 подав касаційну скаргу на постанову та рішення судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи Відповідача-1, який подав касаційну скаргу (узагальнено)
15. Застосувавши у спірних правовідносинах преюдицію, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги правові висновки щодо питання преюдиційності фактів, сформульованих Верховним Судом у справах №48/340, №917/1345/17, №922/2391/16.
16. Апеляційний господарський суд не взяв до уваги правовий висновок, викладений Верховним Судом у справі №19/028-10/13 щодо реєстрації права власності на нерухоме майно.
17. Суд другої інстанції ототожнив поняття "набуття права власності" із поняттям "реєстрація права власності", не враховуючи правової позиції з цього питання, яка викладена Верховним Судом у справі №910/10987/18.
18. Судами застосовано статті 261, 267 ЦК України без урахування висновку щодо застосування цих норм права, викладеного у постановах Верховного Суду у справах №916/2403/16, №646/14831/15-ц, №221/4715/17.
19. Суди не врахували правової позиції Верховного Суду, викладеної у справі №818/1801/17 щодо наявності обставин, які свідчать про наявність інтересу у позивача в разі звернення в суд за захистом інтересів інших осіб.
20. Суди неправильно застосували Закони України "Про національні меншини в Україні", "Про свободу совісті та релігійні організації", "Про охорону культурної спадщини", "Про власність", "Про місцеве самоврядування в Україні".
21. Суди належним чином не досліджували докази (лист від 19.03.2015), які підтверджують обізнаність Об`єднання комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу з 2015 року про належність спірних приміщень до комунальної власності.
Позиція Позивача та Третьої особи-3 у відзиві на касаційну скаргу
22. Позивачем 11.02.2021 (поштовий штемпель на конверті) та Третьою особою-3 16.02.2021 безпосередньо до Верховного Суду подано пояснення на касаційні скарги. Однак, враховуючи встановлений ухвалами Верховного Суду від 11.01.2021 строк для подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційні скарги, зважаючи на норми статей 118, 295 ГПК України, зазначені пояснення підлягають залишенню без розгляду.
Позиція інших учасників справи у відзиві на касаційну скаргу
23. Відповідач-2, Треті особи-1, 4, 5, 6 відзив на касаційну скаргу не надали, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у даній справі у касаційному порядку.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанції
24. Колегія суддів зазначає, що статтею 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на, зокрема, рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
24.1. Оскільки суд апеляційної інстанції здійснив перегляд рішення суду першої інстанції лише в частині позову Третьої особи-3 (про що прямо зазначено в постанові суду та вбачається з мотивувальної частини цього документа), а рішення в частині відмови у задоволенні первісного позову у зв`язку з пропуском строку позовної давності не оскаржувалося в апеляційному порядку, і, як наслідок не переглядалося, тому суд касаційної інстанції, зважаючи на вимоги статей 287, 300 ГПК України, здійснює касаційний перегляд оскаржуваних судових рішень лише в частині позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Об`єднання комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу (Третя особа-3).
25. Звертаючись до Верховного Суду з касаційними скаргами, Відповідач-1 оскаржує рішення та постанову судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, а Третя особа-2 оскаржує рішення та постанову судів попередніх інстанцій з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.
26. Відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1); якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу (пункт 4).
26.1. При цьому, згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
27. У поданій касаційній скарзі Третя особа-2, обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, вказала, що, застосовуючи норми права, якими врегульовано процедуру передачі об`єктів нерухомого майна з державної у комунальну власність на підставі постанови Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991, судами попередніх інстанцій не враховано висновків Верховного Суду у справах №916/2066/15, №916/3170/14 (пункт 10 постанови); під час застосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин статті 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини" не враховано висновку Вищого господарського суду України, викладеного у постанові від 07.10.2014 у справі №5011-48/950-2012 (пункт 11 постанови); суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили судові рішення без врахування правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у справі №914/870/17 щодо дослідження всіх доказів (пункт 12 постанови).
28. Проте обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Третьої особи-2 відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилися з огляду на таке.
29. Верховний Суд в постанові від 27.02.2018 у справі №916/2066/15, на яку скаржник послався як на підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність матеріалами справи порушення приписів законодавства про приватизацію при прийнятті міськрадою рішення "Про перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2005р. та внесення змін до рішень Одеської міської ради" в частині внесення до переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2005 р., нежитлових підвальних приміщень та укладенні між міськрадою та товариством договору купівлі-продажу нежитлових підвальних приміщень. В процесі розмежування державного майна між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю) на підставі постанови КМ України №311 спірне майно не було чітко розмежовано та в актах приймання-передачі окремо не виділено, а в матеріалах справи відсутні докази того, що на час прийняття рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради №196 від 26.05.2005, рішення Одеської міської ради №4410-VІ від 29.09.2005, та видачі свідоцтва про право власності від 22.02.2006 існували правовстановлюючі документи, які б свідчили, що власником спірного майна є територіальні громади області в особі Одеської обласної ради. При цьому, спір у цій справі виник з приватизаційних правовідносин, врегульованих спеціальним (приватизаційним) законодавством і судами попередніх інстанцій, з чим погодився і Верховний Суд, встановлено дійсність свідоцтва про право власності продавця на об`єкт приватизації, виданого на підставі чинного рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради.
30. Скаржник у своїй касаційній скарзі послався на висновки Вищого господарського суду України, зроблені в постанові від 14.06.2017 у справі №916/3170/14, якою справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції та на правові висновки Верховного Суду, зроблені у цій же справі у постанові від 17.04.2018.
30.1. Колегія суддів звертає увагу на те, що, по-перше, постанова Вищого господарського суду України не є тим судовим рішенням, невідповідність висновкам якого щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, є підставою для касаційного оскарження, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.
30.2. По-друге, Верховний Суд (постанова від 17.04.2018) у згаданій справі врахував, що відповідно до постанов Верховної Ради УРСР від 08.12.1990 "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування", від 26.03.1991 "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність" 05.11.1991 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)", якою затвердив перелік державного майна України, що передається у власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів №480 від 15.08.1985 "Про затвердження додаткового переліку пам`яток архітектури місцевого значення та меж заповідної території в м. Одесі" затверджено перелік будівель і споруд, які підлягають взяттю під охорону держави як пам`ятки архітектури місцевого значення, згідно з додатком № 1, у тому числі й спірна будівля.
Рішенням Виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів №323 від 17.09.1991 "Про розмежування державного майна між власністю обласної Ради, міст обласного підпорядкування та районів області" затверджено перелік державного майна, що передається у власність обласної ради народних депутатів, міст обласного підпорядкування та районів області згідно з додатками 1-3.
До зазначеного переліку спірну будівлю окремо включено не було, так само як взагалі не визначено як окремий вид розмежованого майна пам`ятки архітектури місцевого значення, пам`ятки історії та культури.
Також 02.11.1991, 19.11.1991 Виконавчим комітетом Одеської обласної ради народних депутатів прийнято рішення №461 і №560 "Про віднесення об`єктів до комунальної власності Рад народних депутатів різних рівнів", в яких зазначено про прийняття пропозицій робочих груп узгоджувальної комісії облради щодо віднесення майна як до комунальної власності обласної ради, так і до комунальної власності м. Одеси.
У подальшому на виконання постанови Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991 на підставі зазначених рішень Виконавчого комітету Одеської обласної ради Одеською обласною радою народних депутатів прийнято рішення №266-ХХІ від 25.11.1991, яким затверджено перелік державного майна, що передається у власність області, міст обласного підпорядкування та районів області згідно з додатками 1-3.
На підставі постанови Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991 та рішення Одеської обласної ради №266-XXI від 25.11.1991 рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради №2 від 11.01.1992 "Про порядок оформлення та передачі державного майна в комунальну власність міста" прийнято у комунальну власність міста державне майно згідно з додатком 1.
Направляючи справу на новий розгляд (постанова від 17.04.2018), Верховний Суд виходив із нез`ясування судами усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, з наданням оцінки усім аргументам учасників справи та зібраним у справі доказам. Зокрема, судами не досліджувалися обставини утримання будівлі, в якій розташовано спірні приміщення (ким, за чий рахунок); вчинення/невчинення позивачем юридично значимих дій щодо виконання рішення облради шляхом оформлення за позивачем права власності на спірну будівлю, як пам`ятки історії і культури, у тому числі й станом на час прийняття оспорюваних рішень у цій справі.
31. В постанові від 16.10.2018 у справі №914/870/17, висновками у якій Третьою особою-2 також обґрунтовано наявність підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховний Суд щодо позовних вимог по суті спору, направляючи справу на новий розгляд, зазначив про недослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів щодо передачі (перебування) частини нерухомості (спірне майно) з комунальної до державної власності, а також реєстрації права державної власності на іншу, ніж належну позивачу частину спірної будівлі.
32. Колегія суддів звертає увагу, що за результатами касаційного перегляду Верховним Судом справ №916/3170/14 та №914/870/17, судові рішення попередніх інстанцій були скасовані з направленням справ на новий розгляд. Скасування рішень судів попередніх інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у такій справі, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у справі.
33. Постанова від 07.10.2014 у справі №5011-48/950-2012 Вищого господарського суду України, на яку також здійснено посилання Третьою особою-2 у касаційній скарзі, не є тим судовим рішенням, невідповідність висновкам якого щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, є підставою для касаційного оскарження, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.
34. У поданій касаційній скарзі Відповідач-1, обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, вказав, що апеляційний господарський суд не взяв до уваги правовий висновок, викладений Верховним Судом у справі №19/028-10/13 щодо реєстрації права власності на нерухоме майно (пункт 16 постанови); суд другої інстанції ототожнив поняття "набуття права власності" із поняттям "реєстрація права власності", не враховуючи правової позиції з цього питання, яка викладена Верховним Судом у справі №910/10987/18 (пункт 17 постанови).
35. Верховний Суд в постанові від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13, на яку Відповідач-1 послався як на підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, здійснював касаційний перегляд справи, в якій підставами позовних вимог є визначення законності передачі нерухомого майна, яке є об`єктом комунальної власності, у власність юридичної та фізичної осіб, внаслідок чого територіальна громада сіл Бориспільського району в особі Райради позбавлена можливості отримувати прибуток від його використання. Предметом позовних вимог було визнання незаконними та скасування рішень Виконавчого комітету Бориспільської міської ради, визнання недійсними договорів міни, визнання права власності за територіальною громадою, витребування нерухомого майна з незаконного володіння.
36. В постанові від 24.01.2020 у справі №910/10987/18, висновками у якій Відповідачем-1 також обґрунтовано наявність підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, предметом позову було звернення стягнення на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки. Так, Верховний Суд з посиланням на положення статті 23 Закону України "Про іпотеку" зазначив, що статус іпотекодавця набуває лише особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки". При цьому Верховний Суд, з посиланням на частину 2 статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" вказав, що наведеною нормою законодавець врегулював правову ситуацію, коли відомості, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не відповідають наявним чинним та нескасованим правовстановлюючим документам, на підставі яких проведені реєстраційні дії та які мають пріоритет над записами, що містяться у Державному реєстрі". Направляючи справу №910/10987/18 на новий розгляд, Верховний Суд звернув увагу на передчасність висновків судів попередніх інстанцій про припинення права власності відповідача на спірне майно, які ґрунтуються лише на відомостях про припинення права власності, що містяться у Державному реєстрі.
37. У цій же справі №914/1257/18, в якій Відповідачем-1 та Третьою особою-2 подано касаційні скарги, суд апеляційної інстанції та місцевий господарський суд встановили, що кагальний будинок та ритуальна лазня з миквою на вул.Арсенальська, 7 у м. Львові є пам`яткою архітектури, що підтверджується: копією Облікової картки об`єкта культурної спадщини - кагального будинку (шпиталь, ритуальна лазня, шхита, миква), місцезнаходження об`єкта: вул.Арсенальська, 7, м. Львів; копією Витягу з наказу Міністерства культури і туризму №58/0/16-10 від 03.02.2010 про занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення, серед інших, об`єкти культурної спадщини, зокрема, у Львівській області, кагального будинку та ритуальної лазні; копією Паспорта об`єкта культурної спадщини - кагального будинку (шпиталь, ритуальна лазня, шхита, миква), місцезнаходження об`єкта: вул.Арсенальська, 7, м. Львів. При цьому, в паспорті об`єкта культурної спадщини зазначено, що кагальний будинок (шпиталь, ритуальна лазня, шхита, миква), місцезнаходження об`єкта: вул.Арсенальська, 7, м. Львів належить Державі - Фонду державного майна України.
37.1. Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що у даній справі спірним об`єктом є нежитлові приміщення IV, 6-12 на вул.Арсенальській,7 у м.Львові, площею 143,9 м2, а згідно з технічним паспортом будівля шхити та споруда микви примикає до синагоги "Золота Роза". Згідно з архівною довідкою Центрального державного історичного архіву України №381 від 09.10.2002 мала міська синагога "Золота Роза" належала Єврейській релігійній громаді м.Львова. Ансамбль синагоги "Турей Загав" ("Золота Роза"), що складається з будівель синагоги, сакральних споруд для ритуальних потреб: кагальний будинок зі шпиталем, шхити, микви, а також єшиви - вищої юдейської школи, розташовані в межах Державного історико-архітектурного заповідника в м. Львові.
37.2. Предметом доказування у даному спорі є доведення правових підстав набуття права комунальної власності територіальною громадою м. Львова в особі Відповідача-1 на спірні нежитлові приміщення на вул.Арсенальській,7 у м.Львові.
37.3. Згідно з частиною 2 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.