ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 лютого 2021 року
м. Київ
Справа № 912/9/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Мамалуй О.О.
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.
розглянувши матеріали касаційної скарги Заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури
на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області
(суддя - Кабакова В.Г.)
від 22.09.2020
та постанову Центрального апеляційного господарського суду
(головуючий суддя: Чус О.В.; судді: Кузнецова І.Л., Кощеєв І.М.)
від 10.12.2020
у справі № 912/9/20
за позовом Заступника прокурора Кіровоградської області в інтересах держави в особі Департаменту соціального захисту населення Кіровоградської обласної державної адміністрації
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі трейд груп", Онуфріївського геріатричного пансіонату
про визнання недійсними додаткових угод, стягнення 87 954, 00 грн,
за участю представників учасників справи:
позивача - не з`явився;
відповідача 1 - не з`явився;
відповідача 2 - не з`явився;
прокурора - Косенко Д.В.;
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1.Заступник прокурора Кіровоградської області в інтересах держави в особі Департаменту соціального захисту населення Кіровоградської обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі трейд груп" про
- визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 08.02.2018 до договору №1 про закупівлю товарів за бюджетні кошти від 01.02.2018, укладеного між Онуфріївським геріатричним пансіонатом та ТОВ "Енерджі трейд груп";
- визнання недійсною додаткової угоди №3 від 31.07.2018 до договору №1 про закупівлю товарів за бюджетні кошти від 01.02.2018, укладеного між Онуфріївським геріатричним пансіонатом та ТОВ "Енерджі трейд груп";
- визнання недійсною додаткової угоди №4 від 14.09.2018 до договору №1 про закупівлю товарів за бюджетні кошти від 01.02.2018, укладеного між Онуфріївським геріатричним пансіонатом та ТОВ "Енерджі трейд груп";
- визнання недійсною додаткової угоди №5 від 24.09.2018 до договору №1 про закупівлю товарів за бюджетні кошти від 01.02.2018, укладеного між Онуфріївським геріатричним пансіонатом та ТОВ "Енерджі трейд груп";
- визнання недійсною додаткової угоди №6 від 27.09.2018 до договору №1 про закупівлю товарів за бюджетні кошти від 01.02.2018, укладеного між Онуфріївським геріатричним пансіонатом та ТОВ "Енерджі трейд груп";
- стягнення безпідставно сплачених коштів в сумі 87 954 грн.
1.2. В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що спірні додаткові угоди суперечать вимогам статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі".
2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 22.09.2020 позов Заступника прокурора Кіровоградської області в інтересах держави в особі Департаменту соціального захисту населення Кіровоградської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі трейд груп" та Онуфріївського геріатричного пансіонату про визнання недійсними додаткових угод та стягнення безпідставно сплачених коштів в сумі 87 954, 00 грн залишено без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.
2.2. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 10.12.2020 ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 22.09.2020 залишено без змін.
2.3. Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, залишаючи без розгляду позов прокурора, виходив з того, що у Департамента соціального захисту населення Кіровоградської обласної державної адміністрації відсутні повноваження щодо здійснення фінансового контролю у сфері публічних закупівель, а останніми наділено спеціально уповноважений орган - Держаудитслужбу.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 22.09.2020 та постановою Центрального апеляційного господарського суду від 10.12.2020, Заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури подав касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
3.2. Узагальнені доводи касаційної скарги:
-суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18, від 21.03.2019 у справі № 912/898/18 від 25.08.2020 у справі № 913/153/19 щодо визначення належного позивача у спорах, пов`язаних з проведенням публічних закупівель, а також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави;
-суди попередніх інстанцій неправильно застосували статтю 23 Закону України "Про прокуратуру", а також порушили норми процесуального права, а саме: статті 236, 237 Господарського процесуального кодексу України;
-прокурор правильно визначив орган, уповноважений здійснювати функції у спірних правовідносинах - Департамент соціального захисту населення Кіровоградської обласної державної адміністрації;
-суди попередніх інстанцій не врахували, що у спорах, які пов`язані з проведенням публічних закупівель, позивачем може бути не лише Державна аудиторська служба України та її територіальні органи, а й інші органи, залежно від повноважень, в межах яких вони діють, та характеру спірних правовідносин;
-суди попередніх інстанцій не врахували, що листом управління Східного офісу Держаудитслужби у Кіровоградській області №04-11-31-17/2472-2019 від 21.05.2019 поінформовано прокуратуру, що спірна закупівля органом фінансового контролю не перевірялася, а отже, порушення у сфері публічних закупівель не встановлені. Оскільки Державна аудиторська служба України не проводила перевірок дотримання Закону України "Про публічні закупівлі", то вона не могла набути статусу позивача в цій справі;
-суди попередніх інстанцій не врахували, що прокурором дотримано процедуру, передбачену статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", а саме: попередньо, до звернення до суду з позовом, фактично повідомлено уповноважений орган - Департамент соціального захисту населення Кіровоградської обласної державної адміністрації, про порушення інтересів держави, чим надано цьому органу можливість самостійно відреагувати на виявлені порушення інтересів держави у належний спосіб.
4. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд
4.1. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно зі статтею 304 Господарського процесуального кодексу України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої статті 287 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
4.2. Предметом касаційного перегляду є ухвала суду першої інстанції, залишена без змін постановою суду апеляційної інстанції, про залишення без розгляду позову Заступника прокурора Кіровоградської області в інтересах держави в особі Департаменту соціального захисту населення Кіровоградської обласної державної адміністрації на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, на вирішення суду касаційної інстанції поставлене питання щодо наявності чи відсутності правових підстав для застосування у цій справі пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.
4.3. Відповідно до частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушення.
За змістом частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України визначено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Передумовою участі органів та осіб, передбачених статтею 53 Господарського процесуального кодексу України, в господарському процесі є набуття ними господарського процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.
На відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов`язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень. Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені у статті 53 Господарського процесуального кодексу України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь в процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.
Так, згідно з частинами 3, 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Частиною 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано і у статті 23 Закону України "Про прокуратуру", що набрав чинності 15.07.2015, відповідно до якої представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (ч. 3). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абз. 1, 2 ч. 4).
Отже, системне тлумачення положень статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту у порядку, передбаченому частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", а також зазначає компетентний орган.
Про необхідність обґрунтування прокурором підстав представництва у суді зазначено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.
Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й виокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Процесуальні та матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбулося із порушенням установленого законом порядку.
Так, невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із частиною 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України (залишення позову без розгляду), оскільки відмова у позові, поданому прокурором за наявності компетентного органу, через те, що прокурор не підтвердив підстав для представництва, означатиме неможливість повторного звернення як прокурора, так і самого органу як позивача в інтересах держави.
Така правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, яка уточнила правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 та у справі № 925/650/18, від 17.04.2019 у справі № 923/560/18, від 18.04.2019 у справі № 913/299/18, від 13.05.2019 у справі № 915/242/18, від 10.10.2019 у справі № 0440/6738/18, від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, та відступила від правових висновків, зазначених у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 909/569/18, від 16.04.2019 у справі № 925/650/18, від 17.04.2019 у справі № 923/560/18.
Наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, згідно з частиною 2 статті 315 Господарського процесуального кодексу України, пункту 1 частини 2 статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", мають враховуватись судами при розгляді справ.
4.4. За наведеною вище правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 суд повинен вирішити питання чи є позивач (особа, в інтересах якої поданий прокурором позов) тією заінтересованою особою, про яку йдеться в частині 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, розглядаючи справу по суті. При цьому при вирішенні такого питання суд повинен виходити з характеру спірних правовідносин та оцінки конкретних фактичних обставин справи.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом у цій справі, в інтересах держави в особі Департамента соціального захисту населення Кіровоградської обласної державної адміністрації, вказував, що відповідно до Положення про Онуфріївський геріатричний пансіонат, пансіонат є стаціонарною соціально-медичною установою загального постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни та праці, інвалідів, що потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування. Управління здійснює обласна державна адміністрація в особі Департаменту соціального захисту населення Кіровоградської обласної державної адміністрації. Онуфріївський геріатричний пансіонат є юридичною особою та фінансується з обласного бюджету. Фінансово-господарська діяльність здійснюється з єдиного кошторису доходів і видатків, штатного розпису, які затверджуються Департаментом.