ДОДАТКОВА УХВАЛА
25 лютого 2021 року
м. Київ
Справа № 911/2902/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Мамалуя О. О., Студенця В. І.,
за участю секретаря судового засідання Низенко В. Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1
про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з касаційним розглядом справи № 911/2902/19
за позовом ОСОБА_2
до ОСОБА_1,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) Селянське /Фермерське/ господарство "Левада", 2) ОСОБА_3,
про визнання права власності на частку у статутному капіталі
за зустрічним позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі № 2 від 30 травня 2019 року
у касаційному провадженні за касаційною скаргою ОСОБА_3
на рішення Господарського суду Київської області
у складі судді Черногуза А. Ф.
від 02 червня 2020 року
за участю представників:
позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом): не з`явилися
відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом): Омелян І. В., ОСОБА_1
третьої особи-1: не з`явилися
третьої особи-2: не з`явилися
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до ОСОБА_1, в якому з урахуванням уточнень, викладених у заяві від 11 грудня 2019 року, просив визнати за ним право власності на частку у статутному капіталі Селянського /Фермерського/ господарства "Левада" у розмірі 4 000,00 грн.
07 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Київської області із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу частини частки у статутному капіталі Селянського /Фермерського/ господарства "Левада" у розмірі 4 000,00 грн № 2, укладеного між ОСОБА_3, який діяв від імені ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 .
Господарський суд Київської області рішенням від 02 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28 вересня 2020 року, відмовив у задоволенні первісного позову, зустрічну позовну заяву задовольнив: визнав недійсним договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Селянського/Фермерського Господарства "Левада" № 2 від 30 травня 2019 року, укладений між ОСОБА_3, який діяв від імені ОСОБА_1, та ОСОБА_2 . Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 102,00 грн судового збору та 15 060,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача за первісним позовом - ОСОБА_3 не погодився з ухваленими судами попередніх інстанцій у цій справі рішенням та постановою і звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Київської області від 02 червня 2020 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28 вересня 2020 року та ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Баранця О. М. - головуючого, Мамалуя О. О., Студенця В. І. за результатом здійснення касаційного провадження з розгляду касаційної скарги ОСОБА_3 ухвалою від 21 січня 2021 року закрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Господарського суду Київської області від 02 червня 2020 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28 вересня 2020 року у справі № 911/2902/19.
До постановлення Верховним Судом зазначеної ухвали від 21 січня 2021 року відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу в порядку абзацу 2 частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України просив вирішити питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу, понесених ним у зв`язку з касаційним розглядом цієї справи, зазначав про те, що розмір понесених ним цих витрат складає 7 000,00 грн та просив покласти ці витрати на позивача за первісним позовом - ОСОБА_2 . Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) додав до відзиву докази понесення ним цих витрат та їх розмір, а також у відзиві на касаційну скаргу зазначив про те, що остаточний розрахунок часу на надання правничої допомоги буде проведений відповідно до абзацу 2 частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України на момент винесення остаточного рішення у справі з урахуванням витраченого часу на надання правничої допомоги протягом касаційного провадження.
26 січня 2021 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 надійшла заява про розподіл судових витрат, від 25 січня 2021 року, в якій заявник просить вирішити питання розподілу судових витрат: покласти судовий збір на особу, яка подала касаційну скаргу, а витрати відповідача за первісним позовом ( ОСОБА_1 ) на професійну правничу допомогу у касаційному провадженні покласти на позивача за первісним позовом, тобто стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн, та надає докази понесення цих витрат.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Баранця О. М. - головуючого, Мамалуя О. О., Студенця В. І. ухвалою від 28 січня 2021 року заяву ОСОБА_1 про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з касаційним розглядом справи № 911/2902/19, призначив до розгляду на 11 лютого 2021 року.
Розглянувши заяву відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції, Верховний Суд вважає, що ця заява підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:
1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;
2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати;
3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Баранця О. М. - головуючого, Мамалуя О. О., Студенця В. І. за результатом здійснення касаційного провадження з розгляду касаційної скарги ОСОБА_3 ухвалою від 21 січня 2021 року закрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Господарського суду Київської області від 02 червня 2020 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28 вересня 2020 року у справі № 911/2902/19.
Заявник у заяві про розподіл судових витрат зазначає про суд касаційної інстанції цією ухвалою від 21 січня 2021 року не вирішив питання розподілу судових витрат: судового збору та витрат на професійну правничу допомогу у касаційному провадженні.
При цьому суд касаційної інстанції зазначає про те, що норми процесуального права не передбачають необхідності розподілу судового збору у разі закриття касаційного провадження, яке як процесуальна дія суду фактично само по собі презюмує те, що витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги несе особа, яка подала касаційну скаргу.
Разом з цим відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
За змістом частини першої та третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Відповідно до статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до частини другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Отже право сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, відшкодувати понесені нею судові витрати, зокрема витрати на професійну правничу допомогу адвоката, передбачене зазначеними нормами закону.
Проте, як вбачається, питання розподілу витрат відповідача за первісним позовом на професійну правничу допомогу, понесених у касаційному провадженні з розгляду касаційної скарги третьої особи, що також є судовими витратами, про здійснення якого заявив відповідач за первісним позовом у відзиві на касаційну скаргу, не було вирішене судом касаційної інстанції, з огляду на що наявні підстави для ухвалення додаткової ухвали з цього питання.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частин п`ятої та восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.