УХВАЛА
22 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 1-365/11
провадження № 13-6зво21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачаГригор`євої І. В.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
перевірила заяву засудженого ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) вироку Рубіжанського міського суду Луганської області від 29 травня 2012 року, ухвал Апеляційного суду Луганської області від 16 листопада 2012 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) від 23 вересня 2014 року і
встановила:
Як убачається з матеріалів провадження за заявою, вироком Рубіжанського міського суду Луганської області від 29 травня 2012 року, залишеним без змін апеляційним судом, ОСОБА_1 було засуджено за пунктами 4, 7 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді довічного позбавлення волі. Зазначені рішення ВССУ своєю ухвалою від 23 вересня 2014 року залишив без зміни.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 грудня 2020 року в справі "Лопата та інші проти України" (заяви № 84210/17 та 23 інших, у тому числі ОСОБА_1 ) констатував порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) стосовно довічного ув`язнення без перспективи звільнення. ЄСПЛ також постановив, що факт визнання існування порушення становить достатню справедливу сатисфакцію.
Посилаючись на вказане рішення ЄСПЛ, ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) із заявою про перегляд за виключними обставинами ухвалених рішень національних судів. На думку заявника, констатоване порушення Конвенції є правовою підставою для скасування оскаржених вироку та ухвал як незаконних. За твердженням ОСОБА_1, його було необґрунтовано засуджено, а фактичні обставини справи унеможливлювали призначення йому найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 115 КК. Також зазначає, що такий захід примусу є неправомірним з огляду на відсутність остаточного строку його закінчення. Заявник вважає, що відновлення попереднього юридичного стану у вигляді повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі, є додатковим заходом індивідуального характеру, який держава має забезпечити для кожної особи, на користь якої ухвалено рішення ЄСПЛ.
Крім того, ОСОБА_1 заявив відвід суддям Великої Палати Григор`євій І. В. та Єленіній Ж. М., оскільки вони у складі колегії суддів ВССУ 23 вересня 2014 року переглядали в касаційному порядку рішення судів нижчих інстанцій щодо ОСОБА_1 і залишили їх без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.
Велика Палата ухвалою від 22 лютого 2021 року, керуючись статтями 75, 76, 81 КПК, відмовила у задоволенні поданої ОСОБА_1 заяви про відвід суддів.
Також Велика Палата 26 січня 2021 року вирішила відмовити у задоволенні заяви про самовідвід суддів цієї Палати Григор`євої І. В. та Єленіної Ж. М. від участі у розгляді заяви ОСОБА_1 від 21 січня 2021 року про перегляд за виключними обставинами постановлених щодо нього вироку та ухвал з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом.
Перевіривши заяву ОСОБА_1 про перегляд судових рішень щодо нього за виключними обставинами, Велика Палата дійшла висновку, що у відкритті провадження за цією заявою має бути відмовлено з огляду на таке.
ЄСПЛ у рішенні "Лопата та інші проти України", констатуючи порушення ст. 3 Конвенції стосовно довічного ув`язнення без перспективи звільнення, зазначив, що Конвенція не забороняє застосування цього виду покарання до осіб, засуджених за вчинення особливо тяжких злочинів, таких як убивство. Однак у європейській пенітенціарній політиці робиться наголос на реабілітації ув`язнених; первинне виправдання ізоляції особи від суспільства може втратити актуальність після тривалого відбуття покарання. Тож для додержання вимог ст. 3 Конвенції має існувати можливість скорочення довічного ув`язнення, тобто засуджений повинен мати перспективу звільнення та можливість перегляду вироку на основі оцінки того, чи існують законні пенологічні підстави для його тривалого ув`язнення, до яких належать: покарання, стримування, захист громадськості та реабілітація. Водночас ЄСПЛ відхилив решту доводів заявників і постановив, що визнання існування порушення становить достатню справедливу сатисфакцію.
Таким чином, у рішенні міжнародної судової установи, яке ОСОБА_1 зазначає як підставу для перегляду, ЄСПЛ указав на системну проблему в українському законодавстві, яку належить подолати заходами загального характеру - шляхом унесення до чинних законів змін, спрямованих на усунення її першопричини, а саме шляхом запровадження в Україні процедур, які б на законодавчому рівні забезпечували у перспективі можливість звільнення або дострокового звільнення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі.
Удосконалення нормативно-правових актів шляхом прийняття законів, внесення до них змін та доповнень є прерогативою законодавчої влади і не належить до повноважень суду будь-якої інстанції. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, повноваженнями якої охоплюється внесення змін до чинного законодавства України, у тому числі і на виконання рішень міжнародної судової установи відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Застосовані у справі ОСОБА_1 принципи та характер констатованого порушення Конвенції свідчать про те, що не було додержано такого права заявника, яке наразі неможливо відновити у вигляді того ж стану чи становища, що існували до порушення Конвенції. У таких випадках, з урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи від 19 січня 2000 року, засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів усунення цих порушень, вжиття інших заходів загального характеру, виконання яких покладається на компетентні органи державної влади.