У Х В А Л А
2 лютого 2021 року
м. Київ
Справа № 910/23097/17
Провадження № 12-3гс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Рогач Л. І.
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи № 910/23097/17 за заявою Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ГУ ДФС) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грант резорт" (далі - ТОВ "Грант резорт") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Нибулон прайм" (далі - ТОВ "Нибулон прайм") про визнання недійсним договору в межах справи за заявою ГУ ДФС до ТОВ "Грант резорт" про банкрутство за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі - ГУ ДПС) на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 травня 2020 року та рішення Господарського суду міста Києва від 11 листопада 2019 року,
УСТАНОВИЛА:
У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа за заявою ГУ ДПС до ТОВ "Грант резорт" про банкрутство.
У червні 2019 ГУ ДПС звернулося до Господарського суду міста Києва в межах провадження у справі про банкрутство № 910/23097/17 із заявою до ТОВ "Грант резорт" та ТОВ "Нибулон прайм" про визнання недійсним договору поставки б/н від 1 лютого 2015 року, укладеного відповідачами, та застосування наслідків недійсності правочину.
Заява мотивована тим, що відповідно до податкових накладних, виписаних ТОВ "Нибулон прайм" та зареєстрованих заявником у період 1 по 27 лютого 2015 року, з посиланням на договір поставки б/н від 1 лютого 2015 року було поставлено на користь ТОВ "Грант резорт" товар на загальну суму 8 821 200,02 грн, у тому числі податок на додану вартість. Разом з тим, як стверджує ГУ ДПС, відповідно до аналізу фінансово-господарської діяльності ТОВ "Нибулон прайм", у період з моменту державної реєстрації останнє жодних операцій щодо постачання на свою користь товарів/послуг (крім реєстрації електронного ключа в центрі сертифікації ключів) не здійснювало, про що свідчить витяг з реєстру податкових накладних.
З урахуванням наведеного, на переконання заявника, ТОВ "Нибулон прайм" фактично не могло поставити відповідні товарно-матеріальні цінності у зв`язку з відсутністю вказаних товарів, а відтак операції з постачання товарно-матеріальних цінностей ТОВ "Нибулон прайм" на користь ТОВ "Грант резорт" на порушення частини п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не мали реального характеру та лише відображалися на паперових носіях, а тому вказаний правочин є недійсним.
Нормативно-правовим обґрунтуванням поданої заяви визначено приписи статей 20, 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), статей 203, 215 ЦК України.
Рішенням від 11 листопада 2019 року Господарський суд міста Києва у задоволенні позову відмовив.
Північний апеляційний господарський суд постановою від 19 травня 2020 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
У червні 2020 року ГУ ДПС звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просило постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 травня 2020 року та рішення Господарського суду міста Києва від 11 листопада 2019 року у цій справі скасувати та постановити нове, яким позов задовольнити.
На обґрунтування доводів касаційної скарги ГУ ДПС посилається на ухвалення оскаржуваних рішень з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, зазначаючи, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили матеріали справи та на порушення частини першої статті 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України) не взяли до уваги можливість підтвердження факту вчинення правочину складеними та зареєстрованими податковими накладними.
Підставою касаційного оскарження судових рішень ГУ ДПС (з урахуванням додаткових пояснень) визначило приписи пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зокрема неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме частини першої статті 181 ГК України.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 28 вересня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 травня 2020 року та рішення Господарського суду міста Києва від 11 листопада 2019 року, надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу, а ухвалою від 14 січня 2021 року справу № 910/23097/17 передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що у цій справі, відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний господарський суд, установив, що на підтвердження факту укладення спірного договору позивачем надані лише податкові накладні, жодних первинних документів, складених на виконання цього договору, суду не надано, а відтак дійшов висновку про недоведення заявником належними й допустимими доказами факту укладення та виконання спірного договору. При цьому суди посилались на положення статей 205-210, 640 ЦК України, статті 180 ГК України.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду також вказав, що аналіз приписів статей 1, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" дозволяє зробити висновок про те, що бухгалтерський облік ведеться підприємством з метою надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства; на даних бухгалтерського обліку ґрунтується податкова звітність підприємства. Бухгалтерському обліку підлягають господарські операції - дії (події), що викликають зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства, а також їх результати, що полягають у реальній зміні майнового стану суб`єкта господарювання. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та складаються під час їх здійснення, а якщо це неможливо - безпосередньо після закінчення господарських операцій.
Доказами реального здійснення господарської операції є первинні документи, які підтверджують фактичну поставку товарів продавцем та їх отримання покупцем, а також документи, що підтверджують факт використання придбаних товарів у власній господарській діяльності покупця (висновок, викладений у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 804/15389/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 березня 2019 року у справі № 925/291/18).
За своєю правовою природою первинні документи є документами, які посвідчують виконання зобов`язань (констатують, фіксують певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами) та мають юридичне значення для встановлення обставин такого виконання (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 лютого 2020 року у справі № 909/146/19).
Висновок щодо підтвердження факту господарської операції саме первинними документами, а не податковими накладними викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 серпня 2020 року у справі № 922/2081/19, від 4 листопада 2020 року у справі № 910/9739/19, від 18 листопада 2020 року у справі № 920/61/19.
Разом із цим 14 лютого 2020 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалив постанову у справі № 640/18643/18 (адміністративне провадження № К/9901/20404/19), у якій визнано помилковим висновок суду про недоведення ГУ ДФС обставин щодо укладення правочину Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофлексгруп 2015" з Товариством з обмеженою відповідальністю "Мотор" з огляду на відсутність в матеріалах справи договору між цими особами. Верховний Суд зазначив, що такого висновку суд дійшов внаслідок порушення (незастосування) норм статей 202, 205 ЦК України та норм статей 180, 181 ГК України.
У наведеній постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду на підставі аналізу приписів частини першої статті 202, частини першої статті 205 ЦК України, статті 180, частини першої статті 181 ГК України зробив висновок, що оскільки закон не встановлює спеціальні вимоги для форми та порядку укладення договору підряду, предметом якого є виконання вантажно-розвантажувальних робіт, питання про докази укладення такого договору (вчинення правочину) повинно вирішуватися судом із застосуванням норм статей 72, 73, 75, 76 Кодексу адміністративного судочинства України. Таким доказом може бути податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (підрядником) на постачання послуг на користь другої сторони (замовника), з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.