Постанова
Іменем України
22 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 754/14531/16-ц
провадження № 61-8054св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" Стрюкової Ірини Олександрівни,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2, ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану через адвоката Духоту Віталія Володимировича, на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16 листопада 2018 рокуу складі судді Таран Н. Г.та постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 рокуу складі колегії суддів: Оніщука М. І., Українець Л. Д., Шебуєвої В. А.,
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 14 вересня 2016 року роз`єднано в окремі провадження вимоги за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію Стрюкової І. О. (далі - ПАТ "КБ "Надра") до ОСОБА_1, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за кредитним договором, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ "КБ "Надра", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3, про визнання кредитного договору недійсним з моменту його укладення.
Звертаючись у серпні 2015 рокудо суду із зустрічним позовом, позивач вказувала на те, що 14 квітня 2008 року між нею та Відкритим акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра" (далі - ВАТ "КБ "Надра"), правонаступником якого є ПАТ "КБ "Надра", укладено кредитний договір № 93/П/04/2008-840, згідно з яким банк надав позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти в сумі 162560,00 дол. США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12,69 %, строком до 08 квітня 2033 року із цільовим призначенням для проведення розрахунків за договоромкупівлі-продажу від 14 квітня 2008 року, відповідно до якого позичальник придбавав у власність двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1.
На забезпеченням виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договоромукладено між ПАТ КБ "Надра" та ОСОБА_2, ОСОБА_3 договори поруки від 14 квітня 2008 року.
Згідно з договорами порук ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як поручителі та ОСОБА_1 як позичальник зобов`язувалися відповідати перед кредитором як солідарні боржники.
Кредитні кошти надані на споживчі цілі для придбання квартири, тому укладений правочин є договором споживчого кредиту і до цихправовідносин підлягає застосуванню Закон України "Про захист прав споживачів" (далі - тут і далі Закон, в редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Усупереч пункту 2 частини першої статті 11 Закону та підпунктів 2.1, 2.4, 2.5, 3.8 Постанови правління Національного банку України (далі - НБУ) № 168, перед укладенням кредитного договору банк не надав позичальнику інформацію, яка визначена як обов`язкова для цього виду договорів, а саме про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту, а також не попередив, що валютні ризики під час виконання умов кредитного договору несе позивач. Внаслідок вказанихпорушень зі сторони банку позичальник була позбавлена можливості реально оцінити суму переплати за кредитом, доцільність його отримання, а також усвідомити, що всі валютні ризики, які виникли внаслідок знецінення національної валюти, несе позивач, яка свої доходи отримувала виключно в гривні та сплачувала заборгованість за кредитом, конвертуючи гривню в долари США. Крім того, банк, надавши позичальнику обов`язкову при укладенні кредитного договору інформацію про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, одночасно скориставшись тим, що у позичальника відсутні необхідні знання при виборі кредитної послуги, та запропонував йому ануїтетну схему погашення кредиту, яка є найбільш невигідною для позичальника та є максимально вигідною для банку з точку зору отримання несправедливого прибутку та порушує права та інтереси позичальника як споживача фінансової послуги в галузі споживчого кредитування. Банк у кредитному договорі не зазначив детальний розпис сукупної вартості кредиту із зазначенням реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту, а також оспорюваний кредитний договір не містить графіків платежів, у зв`язку з чим позивач не могла оцінити його реальну вартість, а сплачуючи щомісячні платежі, була позбавлена можливості контролювати, яким чином банк розподіляє сплачені нею кошти. Банк в окремих випадках направляв кошти на сплату процентів, при цьому розмір заборгованості за тілом кредиту не зменшувався, у зв`язку з чим позивач не могла виконувати свої зобов`язання за кредитним договором, тому що тіло кредиту банк умисно не погашав. Також банк не надав позивачу повної інформації щодо наданого кредиту перед укладанням договору між сторонами, що по суті є введенням в оману, а відповідно підставою недійсності правочину, при укладенні договору відповідач застосував нечесну підприємницьку практику, що призвело до обману позивача як споживача кредитних послуг.
Позивач просив суд визнати кредитний договір від 14 квітня 2008 року № 93/П/04/2008-840 недійсним з моменту його укладення.
Короткий зміст судових рішень судівпершої та апеляційної інстанцій
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 16 листопада 2018 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року, в позові відмовлено.
Відмовивши в позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що підписуючи кредитний договір, в якому прописано всі умови видачі кредиту, забезпечення кредиту, сплати заборгованості, права та обов`язки сторін, відповідальність та звільнення від відповідальності, а також інші умови кредитного договору та здійснення позивачем погашення за кредитом та нарахованими процентами, ОСОБА_1 добровільно погодилася на ці умови договору та виконувала їх протягом певного часу. Крім того, ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів, які б свідчили про недобросовісність банківської установи при укладенні кредитного договору, невідповідності змісту правочину цивільному законодавству, що є наслідком визнання договору кредиту недійсним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2019 року ОСОБА_1 через адвоката Духоту В. В. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 16 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2019 року, просила скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Суди не взяли до уваги її доводи, помилково встановили обставини справи та не належним чином оцінили докази, внаслідок чого дійшли неправомірного та необґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання кредитного договору недійсним.
Оспорюваний договір необхідно визнати недійсним з підстав визначених частиною першою статті 203 ЦК України, пункту 2 частини першої статті 11 Закону, оскільки банк не надав позичальнику ні в усній, ні у письмовій формі інформацію, яка визначена як обов`язкова, тобто є істотними умовами для цього виду договорів, а саме про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту, детальний розпис сукупної вартості кредиту, а тому висновки судів, що перед підписанням кредитного договору позивачу надано повну інформацію щодо умов кредитування у відповідності до вимог законодавства та їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, не відповідає обставинам справи.
Кредитор свідомо спонукав споживача на укладання договору на несправедливих та незаконних умовах, які істотно порушують баланс договірних прав та обов`язків на користь кредитора. Позивач не була попереджена про ризики, які вона несе у разі укладання такого договору, та про можливе обмеження її прав.
Скориставшись своєю професійною перевагою, кредитор ввів споживача в оману щодо законності укладання договору на таких умовах, порушивши частину першу статті 203 ЦК України.
Споживачу не надана в належній і зрозумілій формі вся необхідна інформація про кредит, зокрема, не надано розрахунки загальної вартості кредиту, не зазначено вартість всіх супутніх послуг.
Банк не дотримавсястатей 11, 18, 21 Закону та пункту 3.8 Правил надання банкам України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року № 541/1308 (далі - Правила).
Суд першої інстанції протиправно відхилив висновок експерта з мотивів, що він не узгоджується з матеріалами справи, не є належним доказом у справі, на що суд апеляційної інстанції не звернув увагу.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 14 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ "КБ "Надра", правонаступником якого є ПАТ "КБ "Надра", укладено кредитний договір № 93/П/04/2008-840, згідно з яким банк надав позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти в сумі 162 560,00 дол. США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12,69 %, строком до 08 квітня 2033 року із цільовим призначенням для проведення розрахунків за договоромкупівлі-продажу від 14 квітня 2008 року, відповідно до якого позичальник придбавала у власність двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1.
Згідно з підпунктом 1.5 кредитного договору позивач відкрив відповідачу на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності відновлювальну траншеву кредитну лінію з лімітом 1 107,20 дол. США в порядку і на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до підпункту 1.13 кредитного договору відсотки за користування коштами в рамках ліміту кредитної лінії розраховується банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 1,69 % відсотків.
Згідно з підпунктом 3.1. кредитного договору надання кредиту проводиться шляхом видачі готівки позичальнику через касу банку у валюті - доларах.
Позичальник повертає кредит та сплачує банку передбачені підпунктами 1.3.1,1.3.2 кредитного договору платежі шляхом здійснення перерахування на рахунок № НОМЕР_1, мінімально необхідного платежу у валюті кредиту. Щомісячна сума мінімально необхідного платежу складає 1 825,00 дол. США.
14 квітня 2008 року між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 14квітня 2008 року № 93/П/04/2008-840.
Сторони не заперечували, що банк виконав свої зобов`язання за договором кредиту, надавши кредитні кошти.
На забезпеченням виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договоромукладено між ПАТ КБ "Надра" та ОСОБА_2, ОСОБА_3 договори поруки від 14 квітня 2008 року.
Відповідно до вказаних договорів порук ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як поручителі та ОСОБА_1 як позичальник зобов`язувалися відповідати перед кредитором як солідарні боржники (підпункт 1.2 договорів поруки).
ОСОБА_1 була ознайомлена з умовами зазначених договорів та додаткою угодою, які узгоджені та підписані сторонами.
За клопотанням представника позивача ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 30 серпня 2017 року призначено у справі судову економічну експертизу, проведену судовим експертом Товариства з обмеженою відповідальністю "Експертно-дослідна служба України" (м. Київ, вул. Бульвар Лесі Українки, 26, офіс 1105), за результатами якої встановлено, що реальна процентна ставка на момент укладення кредитного договору від 14 квітня 2008 року № 93/П/04/2008-840 становить 13,60 %, абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладання кредитного договору від 14 квітня 2008 року № 93/П/04/2008-840 становить 379 668,09 дол. США. Реальна процентна ставка на момент укладення кредитного договору від 14 квітня 2008 року №93/П/04/2008-840 становить13,60 % та є вищою від визначеної договором процентної ставки за користування кредитом, абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладання кредитного договору від 14 квітня 2008 року № 93/14/04/2008-840 становить 379 668,08 дол. США. За результатами судової економічної експертизи встановлено, що в межах наявних матеріалів, щомісячні платежі, зокрема, за кредитом, процентами, комісією, страховими та іншими платежами, згідно з умовами, зазначенимина момент укладення кредитного договору від 14 квітня 2008 року № 93/П/04/2008-840 становлять від 974,14 дол. США до 1 825,00 дол. США.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У травні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційну скаргу у цій справі подано у квітні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.