Постанова
Іменем України
25 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 761/6346/17
провадження № 61-11165св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Відділ Державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві, Державна казначейська служба України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 грудня 2017 року у складі судді Савицького О. А. та постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В., Олійника В. І., Приходька К. П.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відділу Державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві (далі - ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві), Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди.
На обґрунтування позовних вимог посилався на таке. Заочним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 02 квітня 2012 року, що набрало законної сили, стягнуто з Кредитної спілки "Либідь" (далі - КС "Либідь") на його користь заборгованість за договорами депозитного вкладу в розмірі 23 953,53 грн. Виконавчий лист від 17 квітня 2012 року № 2-851/11 на виконання зазначеного рішення суду направлено для вчинення дій у межах виконавчого провадження до ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві. У зв`язку з неналежним виконанням зазначеного рішення він звернувся до суду зі скаргою на рішення та дії державного виконавця. Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 25 грудня 2013 року, що набрала законної сили, визнано неправомірними дії головного державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві Чаргадзе Н. О. під час винесення постанови від 07 серпня 2012 року про відмову у відкритті виконавчого провадження № 33689172 та визнано неправомірною вказану постанову; визнано неправомірними дії державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві Красуцької Г. Ю. під час винесення постанови від 11 березня 2013 року про закінчення виконавчого провадження № 34959128 та визнано неправомірною вказану постанову; визнано неправомірною бездіяльність начальника ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві під час здійснення контролю виконавчих дій у межах виконавчих проваджень № 33689172 та № 34959128.
Вказаними діями та бездіяльністю позивачу завданомайнової шкоди, яку він оцінив у 110 614,62 грн відповідно до положень статті 1173 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Неправомірними діями та бездіяльністю позивачу також завдано моральної шкоди у розмірі 108 800 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 12 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що за наявності та доведеності у преюдиційному судовому рішенні протиправної поведінки державних виконавців, яка полягає у неналежному виконанні судового рішення, позивач не надав доказів, які б підтверджували завдання йому майнової шкоди у вигляді коштів, які не стягнуто у межах примусового виконання рішення суду, недоотриманих відсотків, інфляційних втрат та упущеної вигоди, а також, що указані кошти є збитками у розумінні положень цивільного закону. Позивач не довів, що саме дії державних виконавців призвели до завдання йому майнової та моральної шкоди, а докази, на які він посилається, не підтверджують сукупності всіх необхідних складових для притягнення державної виконавчої служби до цивільно-правової відповідальності.
Постановою Київського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 грудня 2017 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов у цій частині задоволено частково.
Стягнуто за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5 000 грн на відшкодування завданої моральної шкоди шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України в особі Управління Державної казначейської служби України у місті Києві. У задоволенні іншої частини позову про відшкодування моральної шкоди відмовлено. У частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 грудня 2017 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 з урахуванням невиправданої тривалості виконання судового рішення органами виконавчої служби, глибини фізичних та душевних страждань позивача, а також пережитого емоційного стресу, витрачених часу та зусиль, які були необхідні для захисту порушених прав зазнав моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню у відповідному розмірі за рахунок Державного бюджету України.
Водночас, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції у частині вирішення вимог про відшкодування майнової шкоди, апеляційний суд виходив з того, що визначаючи розмір майнової шкоди, позивач виходив з розміру боргу КС "Либідь" відповідно до заочного рішення Галицького районного суду м. Львова від 02 квітня 2012 року, з урахуванням недоотриманих відсотків, інфляційних втрат та упущеної вигоди, проте не надав доказів того, що заборгованість КС "Либідь" перед ним є розміром шкоди чи збитками, яких він зазнав, а матеріалами справи не встановлено, що через незаконні дії державних виконавців позивач безповоротно втратив можливість стягнути з боржника заборгованість за рішенням суду.
Апеляційний суд зазначив що до ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві, як до юридичної особи, не можуть переходити зобов`язання боржника за виконавчим документом, оскільки такі кошти можуть бути лише компенсаційними при доведенні вини. Визначаючи розмір майнової шкоди, позивач зазначив суму, яка не виконана за рішенням суду, і яка виконується.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року в частині відмови у задоволенні його позовних вимог, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в частині відшкодування майнової та моральної шкоди у повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для вирішення справи, не надали належної оцінки тому, що ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 25 грудня 2013 року, яка набрала законної сили, дії та бездіяльність державних виконавців щодо невиконання рішення суду від 02 квітня 2012 року визнано неправомірними. Отже, встановлені обставини щодо протиправних дій державних виконавців є преюдиційними та доказуванню не підлягають. Суди не звернули уваги на зазначені обставини, не врахували, що рішення суду, за яким стягнуто на його користь грошові кошти, не виконується уже понад шість років, у зв`язку з чим позивач позбавлений можливості вільно користуватися та розпоряджатися своїм майном, втратив можливість отримати дохід у розмірі 33 890,15 грн від розміщення коштів на відповідних рахунках у банках, отримати відсотки у розмірі 31 380,43 грн, зазнав інфляційних втрат на суму 21 390,51 грн.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції не врахував засад розумності, виваженості та справедливості.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі та витребувано її матеріали.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у червні 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що заочним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 02 квітня 2012 року, яке набрало законної сили, стягнуто з КС "Либідь" на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами депозитного вкладу у загальному розмірі 23 953,53 грн.
17 квітня 2012 року позивачу видано виконавчий лист № 2-851/11, який направлено на виконання до ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві.
Постановою головного державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві Чаргадзе Н. О. від 07 серпня 2012 року у відкритті виконавчого провадження № 33689172 з виконання указаного виконавчого листа відмовлено на підставі пункту 8 частини першої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", а саме у зв`язку з відсутністю інформації про код боржника-юридичної особи.
11 жовтня 2012 року позивач повторно направив на адресу ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві виконавчий лист № 2-851/11, за яким 30 жовтня 2012 року державним виконавцем Красуцькою Г. Ю. відкрито виконавче провадження № 34959128.
Проте надалі постановою державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві Красуцької Г. Ю. від 11 березня 2013 року виконавче провадження закінчено на підставі пункту 10 частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження".
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 25 грудня 2013 року, що набрала законної сили, визнано неправомірними дії головного державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві Чаргадзе Н. О. при винесенні постанови від 07 серпня 2012 року про відмову у відкритті виконавчого провадження № 33689172 та визнано неправомірною вказану постанову; визнано неправомірними дії державного виконавця ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві Красуцької Г. Ю. при винесенні постанови від 11 березня 2013 року про закінчення виконавчого провадження № 34959128 та визнано неправомірною вказану постанову; визнано неправомірною бездіяльність начальника ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві під час здійснення контролю за виконавчими діями у межах виконавчих проваджень № 33689172 та № 34959128.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов у частині відшкодування завданої моральної шкоди, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав лише для задоволення позову у зазначеній частині вимог.
Верховний Суд погоджується з таким висновком.
За змістом статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.