Постанова
Іменем України
25 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 726/773/17
провадження № 61-36406св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Чернівецька міська рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Садгірського районного суду міста Чернівців від 18 січня 2018 року у складі судді Байцар Л. В. та постанову апеляційного суду Чернівецької області від 11 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Перепелюк І. Б., Литвинюк І. М., Яремка В. В.
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, Чернівецької міської ради про часткове скасування рішення органу місцевого самоврядування, скасування свідоцтва про право особистої власності та визнання договору дарування недійсним.
Позов мотивовано тим, що вона народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в сім`ї ОСОБА_3 та ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про народження. Після того, як її батько в травні 1945 року зник безвісті, та після смерті матері ІНФОРМАЦІЯ_2, вона залишалась проживати в батьківському будинку в колишньому АДРЕСА_1, яке рішенням виконкому Чернівецької обласної ради депутатів трудящих від 22 червня 1959 року № 352/15 включено до меж м. Чернівців та присвоєно адресу: АДРЕСА_1 .
Факт її реєстрації з часу народження та безперервного проживання в цьому будинку підтверджується: відміткою в паспорті громадянина України про реєстрацію місця проживання, довідкою ПП "Садгора-Сервіс" від 10 листопада 2016 року № 3375 про склад сім`ї; свідоцтвом про закінчення школи; довідкою квартального комітету від 24 лютого 2017 року № 5.
Позивач зазначала, що в липні 2015 року до неї та членів її сім`ї з позовом про позбавлення права користування житловим приміщенням звернувся племінник ОСОБА_2, який є сином її рідного брата ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 . Позов мотивований тим, що батько відповідача - ОСОБА_4 , був власником цього будинку на підставі свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння від 25 травня 1961 року № НОМЕР_4, а ОСОБА_2 став його власником на підставі договору дарування від 18 травня 1999 року. Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 15 вересня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Посилаючись на те, що про оформлення права власності на спірний будинок за ОСОБА_4 та ОСОБА_2 їй стало відомо лише при розгляді вказаної вище справи, та вважаючи, що вони набули право власності на будинок незаконно, ОСОБА_1 просила скасувати рішення виконавчого комітету Садгірської міської Ради депутатів трудящих від 25 травня 1961 року № 9/3 в частині визнання права власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 (пункт 54 додатку № 1 до рішення); скасувати свідоцтво виконавчого комітету Садгірської місцевої Ради депутатів трудящих про право особистої власності на домоволодіння від 25 травня 1961 року № НОМЕР_4; визнати недійсним договір дарування житлового будинку від 18 травня 1999 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Другої чернівецької державної нотаріальної контори Суружіу Н. Д., зареєстрований в реєстрі за № 522.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівців від 18 січня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів, що спірний будинок забудови 1929-1930 років належав на праві власності її батькам. Жодних технічних або правовстановлюючих документів на спірний будинок до 1961 року сторонами не представлено.
Свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 вперше видано на ім`я ОСОБА_5 25 травня 1961 року.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Чернівецької області від 11 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Садгірського районного суду м. Чернівців від 18 січня 2018 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, що спірний будинок забудови 1929-1930 років не належав на праві власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2, а отже не міг перейти до позивача як спадщина, оскільки відповідно до статті 54 ЦК Української РСР від 1922 року було можливим лише орендне користування нерухомістю, а право приватної власності було допустиме тільки щодо рухомого майна, не вилученого з цивільного обігу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У червні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що спірний будинок будувався її батьками в кінці 1920-х років в селі Рогізна, яке було включене до меж міста Чернівці тільки в червні 1959 року, а ЦК Української РСР 1922 року передбачав укладення договору на забудову виключно ділянок, які перебували в межах міста, жодної умови про необхідність отримання такого договору в сільській місцевості цей кодекс не містив. При цьому, будинки, збудовані до 05 серпня 1992 року не є самочинними у відповідності до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127. Таким чином, збудувавши житловий будинок в 1929-1930 роках в селі Рогізна Чернівецької області, її батьки набули статусу його власників, оскільки жодний нормативно-правовий акт, який діяв на час будівництва, не вимагав вчинення жодних додаткових дій до цього, а в матеріалах справи відсутні будь-які документи, що підтверджували б право власності на цей будинок держави чи міської ради. Вказувала, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що вона не проживає в цьому будинку і має у власності квартиру, оскільки матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин. З часу свого народження і на день смерті батьків вона була зареєстрована та проживала в спірному будинку, а отже є такою, що вступила в управління майном та прийняла спадщину за законом як спадкоємець першої черги, а тому виконавчий комітет Садгірської міської ради депутатів трудящих не мав права визнавати право власності на цей будинок тільки одноособово за ОСОБА_4 .
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів
У липні 2018 року до суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, в якому він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на те, що спірний будинок не належав на праві приватної власності батькам позивача, а тому не міг перейти їй чи іншим особам як спадщина. ОСОБА_4 набув право власності на будинок в 1961 році з інших підстав, а тому позивач за наведених нею у позові обставин, не може оскаржувати законність рішення органу місцевого самоврядування. Довідка з квартального комітету №23 органу самоорганізації населення Чернівецької міської ради м. Чернівці від 09 травня 2017 року № 18 не може посвідчувати права власності на спірний будинок матері ОСОБА_6 - ОСОБА_2, а тому цей будинок не може бути спадковим майном на момент відкриття спадщини.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано справу № 726/773/17 з Садгірського районного суду міста Чернівців.
У липні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в сім`ї ОСОБА_3 та ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_1 . Батько позивача ОСОБА_3 в травні 1945 року зник безвісті, що підтверджується Книгою пам`яті України. Мати позивачки ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_2 від 01 березня 2017 року.
На час смерті матері позивачка була неповнолітньою та проживала в будинку в АДРЕСА_1, (на даний час АДРЕСА_1 ), в якому була зареєстрована з народження.
Будь-які правовстановлюючі документи на цей будинок на ім`я батьків позивачки, які б відповідали вимогам діючого на той час законодавства, відсутні.
ОСОБА_4 (брат позивача) став власником житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння від 25 травня 1961 року № НОМЕР_4, виданого на підставі рішення виконкому Садгірської міської Ради депутатів трудящих від 25 травня 1961 року № 9/3.
18 травня 1999 року ОСОБА_4 подарував цей житловий будинок сину ОСОБА_2 , про що укладено договір дарування житлового будинку, посвідчений державним нотаріусом Другої чернівецької державної нотаріальної контори Суружіу Н. Д., зареєстрований в реєстрі за № 522.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер - свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 .