Постанова
Іменем України
22 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 210/3399/17
провадження № 61-3611св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: ОСОБА_3, приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Рукавіцин Ігор Анатолійович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 квітня 2019 року в складі судді Ступак С. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2020 року в складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовомдо ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним.
В обґрунтування позову вказала, що за договором купівлі-продажу від 23 жовтня 2008 року вона придбала 10/100 частин нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, проте з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вона отримала інформацію про те, що вищевказане нерухоме майно, належить на праві власності іншій особі - ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 19 вересня 2015 року.
Вказала, що вона не укладала вищевказаний договір та не мала намірів безоплатно передавати належне їй нерухоме майно іншій особі. До того ж, їй невідомий ОСОБА_2 .
За таких обставин позивач просила суд визнати договір дарування від 19 вересня 2015 року 10/100 частки нежитлового приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького нотаріального округу Рукавіциним І. А. та зареєстрований в реєстрі за № 1440, недійсним з моменту його укладення та застосувати наслідки реституції.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 листопада 2017 року, а саме: скасовано арешт накладений на нежитлове приміщення, розташоване по АДРЕСА_1, на 10/100 частин нежитлової будівлі А-3, яке належить ОСОБА_2, на підставі договору дарування від 19 вересня 2015 року.
Ухвалюючи рішення про відмову позивачці у задоволенні її позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт того, що при укладенні 19 вересня 2015 року спірного договору дарування, який укладено ОСОБА_3 від імені позивача, мав місце обман з боку покупця ОСОБА_2, а отже, відсутні правові підстави, передбачені статтями 203, 215, 230 ЦК України, для визнання вказаного договору недійсним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає те, що суди неповною мірою дослідили всі обставини справи, не надали належної оцінки доказам, зокрема довіреності від 15 вересня 2016 року, відповідно до якої ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 на продаж спірного нерухомого майна, та діям нотаріуса, в частині внесення дописок до тексту цієї довіреності, належним чином не з`ясували обставини, що мають значення для цієї справи, належно не обґрунтували свої рішення.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 26 лютого 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до договору купівлі-продажу частини нежитлової будівлі від 23 жовтня 2008 року, який посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Рукавіциним І. А. та зареєстрований в реєстрі за № 7203, ОСОБА_1 придбала у власність 10/100 частин нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, а саме приміщення другого поверху, загальною площею 220,4 кв. м: № 45 площею 30,4 кв. м, № 46 площею 17,2 кв. м, № 47 площею 10,9 кв. м, № 48 площею 6,3 кв. м, № 49 площею 4,2 кв. м, № 50 площею 1,6 кв. м, № 51 площею 11,4 кв. м, № 52 площею 11,2 кв. м, № 53 площею 40,6 кв. м, № 54 площею 20,9 кв. м, № 55 площею 15,5 кв. м, № 56 площею 17,5 кв. м, № 57 площею 17,9 кв. м, ІV - сходові клітини площею 14,8 кв. м.
15 вересня 2015 року приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Рукавіциним І. А. була посвідчена довіреність та зареєстрована в реєстрі за номером № 1425, згідно із якою ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 бути її представником з усіма необхідними повноваженнями в державних, громадських, господарських та інших підприємствах, установах, організаціях "…", а також продати за ціну та на умовах на свій розсуд належну їй на праві приватної власності 10/100 частини нежитлової будівлі А-3, а саме приміщення другого поверху, загальною площею 220,4 кв. м: № 45 площею 30,4 кв. м, № 46 площею 17,2 кв. м, № 47 площею 10,9 кв. м, № 48 площею 6,3 кв. м, № 49 площею 4,2 кв. м, № 50 площею 1,6 кв. м, № 51 площею 11,4 кв. м, № 52 площею 11,2 кв. м, № 53 площею 40,6 кв. м, № 54 площею 20,9 кв. м, № 55 площею 15,5 кв. м, № 56 площею 17,5 кв. м, № 57 площею 17,9 кв. м, ІV - сходові клітини площею 14,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та допечатано "або подарувати ОСОБА_2 ". У довіреності зазначено допечатаному "…, або подарувати ОСОБА_2 " вірити.
19 вересня 2015 року між ОСОБА_3, який діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Рукавіциним І. А. та зареєстрований в реєстрі за № 1440, зі змісту якого убачається, що ОСОБА_1 в особі свого представника, перебуваючи у здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій та діючи добровільно, подарувала ОСОБА_2, а ОСОБА_2 прийняв належне дарувальнику на праві приватної власності 10/100 частин нежитлової будівлі А-3, а саме приміщення другого поверху, загальною площею 220,4 кв. м: № 45 площею 30,4 кв. м, № 46 площею 17,2 кв. м, № 47 площею 10,9 кв. м, № 48 площею 6,3 кв. м, № 49 площею 4,2 кв. м, № 50 площею 1,6 кв. м, № 51 площею 11,4 кв. м, № 52 площею 11,2 кв. м, № 53 площею 40,6 кв. м, № 54 площею 20,9 кв. м, № 55 площею 15,5 кв. м, № 56 площею 17,5 кв. м, № 57 площею 17,9 кв. м, ІV - сходові клітини площею 14,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів
та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.