Постанова
Іменем України
25 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 643/13254/18
провадження № 61-4768св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі - ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 09 жовтня 2019 року під головуванням судді Горбунової Я. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 29 січня 2020 року у складі колегії суддів: Кіся П. В., Хорошевського О. М., Яцини В. Б. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом в якому просив визнати ОСОБА_2 і ОСОБА_3 такими, що втратили право користування жилим приміщенням, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначав, що він набув право власності на вказану квартиру на підставі договору довічного утримання, укладеного з громадянкою ОСОБА_4, яка так само як і відповідачі зареєстрована в цій квартирі.
За договором довічного утримання він зобов`язався забезпечити ОСОБА_4 житлом, тобто зберегти право проживання в квартирі, право власності на яку за договором довічного утримання перейшло йому від неї.
Стверджував, що відповідачі в зазначеній квартирі не проживають, але зареєстровані. Наявність реєстрації відповідачів у цій квартиру призводить до надмірної сплати ним вартості комунальних послуг.
Вважає, що відповідно до положень статті 405 ЦК України та статті 156 ЖК України в зв`язку із припиненням права власності на цю квартиру відчужувача ОСОБА_4 відповідачі, як члени її сім`ї, також втратили право користування даним житлом.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 09 листопада 2019 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного суду від 29 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Московського районного суду м. Харкова від 09 листопада 2019 року без змін.
Відмовляючи у задоволенні позову місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не надав суду доказів на підтвердження його доводів про те, що відповідачі обмежують його у здійсненні права володіння, користування та розпорядження квартирою, як майном, набутим на підставі договору довічного утримання, вони перешкоджають йому виконувати умови договору довічного утримання.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Крупа В. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Московського районного суду м. Харкова від 09 жовтня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 29 січня 2020 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить оскаржувані судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд із висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, не врахували тієї обставини, що право користування членів сім`ї власника будинку може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якого вони є. Із припиненням права власності в особи втрачається й право користування житловим приміщенням у членів його сім`ї.
Реєстрація відповідачів у спірній квартирі зумовлює для позивача додаткові витрати, адже тягар зі сплати комунальних послуг несе лише він.
Представник заявника також вказує, що судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано до спірних правовідносин норми статті 405 ЦК України та статей 64, 156 ЖК УРСР, оскільки застосуванню підлягала стаття 391 ЦК України.
Доводом касаційної скарги є також те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Житомирського районного суду Житомирської області.
21 вересня 2020 року цивільна справа № 278/2890/19 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що місцем проживання відповідача ОСОБА_2, 1965 року народження, є трикімнатна квартира АДРЕСА_1 . Вказана обставина підтверджується копією довідки КП "Жилкомсервіс" від 22 серпня 2017 року та наданої відповідачем копією паспорта, в яких зазначено про його реєстрацією в передбаченому законом порядку за вказаною адресою з 11 грудня 1996 року.
Відповідач ОСОБА_3, 1995 року народження у спірній квартирі зареєстрований з 08 червня 1999 року.
З посвідченого 31 серпня 2017 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бервено Н. І. договору довічного утримання встановлено, що в цей день ОСОБА_4, яка мешкає на АДРЕСА_1 , (відчужувач) і ОСОБА_5, який мешкає в АДРЕСА_3 і діє за посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу довіреністю (реєстровий номер 669) від імені громадянина Російської Федерації - ОСОБА_1, зареєстрованого у АДРЕСА_4 (набувач), уклали договір, за умовами якого ОСОБА_4 передає у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1, а ОСОБА_1 зобов`язується довічно фінансово утримувати ОСОБА_4 .
Згідно з пунктом 7 договору фінансове утримання набувачем відчужувача складається з: а) первинного одноразового платежу у розмірі 55 000 грн; б) щомісячних платежів у розмірі 1 000 грн.
За умовами цього договору сторони погодилися, що оціночна вартість цієї трикімнатної квартири, що складається з трьох жилих кімнат, загальною площею 64,3 кв. м, житловою площею - 41,3 кв. м, становить 1 538 980 грн, як і визначено в звіті про оцінку майна, виданого ТОВ Консалтингова компанія "Центр оцінки" від 23 серпня 2017 року.
Згідно з пунктом 5 договору, відчужувач ОСОБА_4 гарантувала, що на момент укладання цього договору вказана вище квартира нікому не продана, не подарована, іншим чином не перебуває під арештом чи іншою забороною, щодо неї не ведуться інші спори, вона не передана в іпотеку, не перебуває у податковій заставі, відносно неї не укладено будь-яких правочинів, вона не передана як внесок до статутного фонду юридичних осіб, не використовується як юридична адреса або місце реєстрації інших осіб, ніж сторони цього договору та не обтяжена у інший спосіб. Треті особи не мають жодних прав на квартиру, що відчужується.
Судами встановлено, що відчужувачем квартири - ОСОБА_4, і набувачем, новим власником квартири ОСОБА_1, в інтересах якого діяв ОСОБА_5, при укладанні договору довічного утримання від 31 серпня 2017 року не визначався порядок користування житловим приміщенням відчужувачем ОСОБА_4 і відповідачами ОСОБА_2 (її сином) та ОСОБА_3 (її онуком). Учасники договору лише передбачили залишення за ОСОБА_4 права проживання в квартирі та заборони вселяти та реєструвати інших осіб.
З копії "Довідки з місця проживання про склад сім`ї та прописку", виданої комунальним підприємством "Жилкомсервіс" 22 серпня 2017 року, встановлено, що в належній ОСОБА_4 на праві власності трикімнатній квартирі АДРЕСА_2, крім неї, також зареєстровані: з 11 грудня 1996 року її син ОСОБА_2, а з 08 червня 1999 року - її онук ОСОБА_3 .
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.