ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 804/2811/16
касаційне провадження № К/9901/41988/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 червня 2016 року (головуючий суддя - Павловський Д.П.)
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Ясенова Т.І.; судді - Головко О.В., Суховаров А.В.)
у справі № 804/2811/16
за позовом ОСОБА_1
до Дніпродзержинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області
про скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
У травні 2016 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ; позивач; платник) звернувся до суду з адміністративним позовом до Дніпродзержинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - Дніпродзержинська ОДПІ; відповідач; контролюючий орган) про скасування податкового повідомлення-рішення від 21 жовтня 2015 року № 28470-17.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 16 червня 2016 року в задоволенні адміністративного позову відмовив повністю.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 16 лютого 2017 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
ОСОБА_1 звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 червня 2016 року, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2017 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Зокрема наголошує на тому, що до моменту державної реєстрації договір оренди земельної ділянки не породжує жодних прав та обов`язків для сторін, а об`єкт оренди взагалі вважається не переданим.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 29 березня 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
Відзиву на касаційну скаргу від відповідача не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
20 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 21 жовтня 2015 року № 28470-17, згідно з яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання з орендної плати з фізичних осіб у розмірі 46764,96 грн.
Підставою для прийняття вказаного акта індивідуальної дії слугувало те, що відповідно до договору оренди земельної ділянки від 14 травня 2013 року № 12676 Дніпродзержинська міська рада до 28 грудня 2022 року передала в оренду позивачу земельну ділянку, площею 0,0944 га, за адресою: АДРЕСА_1, для розміщення нежитлової будівлі, у тому числі: 0,0777 га - під будівлями та спорудами; 0,0167 га - під проходами, проїздами та площадками.
При цьому з`ясовано, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 10 жовтня 2000 року набув право власності на нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Державну реєстрацію права власності на це нерухоме майно засвідчено за реєстраційним номером 4243526 від 11 квітня 2005 року.
Земельна ділянка, на якій знаходиться об`єкт нерухомості, перебував у користуванні позивача на підставі рішення виконавчого комітету міської ради від 17 травня 2001 року № 198.
У зв`язку із втратою чинності пунктом 1 названого рішення Дніпродзержинською міською радою рішенням від 28 грудня 2012 року № 625-30/VІ надано юридичним та фізичним особам земельні ділянки несільськогосподарського призначення по матеріалах інвентаризації та визначено права на них згідно з додатком, до яких відноситься оренда земельної ділянки, площею 0,0944 га, для розміщення нежитлової будівлі, за адресою: АДРЕСА_1 .
Пунктом 3.2 вказаного рішення землекористувачів зобов`язано звернутися до відповідного органу для здійснення державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок відповідно до вимог чинного законодавства.
04 листопада 2015 року, тобто вже після прийняття спірного акта індивідуальної дії, ОСОБА_1 звернувся до відповідних органів для здійснення державної реєстрації договору оренди земельної ділянки від 14 травня 2013 року № 12676.
Відповідно до листа про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 10 листопада 2015 року № 05-08/1597 причиною відмови у державній реєстрації права оренди на розглядувану земельну ділянку послугувало неперерахування адміністративного збору та плати за надання витягу з Державного реєстру прав.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, Верховний Суд виходить із такого.
За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) платою за землю є загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності.