ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 813/7563/14
адміністративне провадження № К/9901/31852/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів - Жука А. В., Мартинюк Н. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Львівської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Генеральний прокурор України, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Львівської обласної прокуратури на додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.04.2020 (колегія суддів у складі: Гулика А. Г., Качур Р. П., Сидор Н. Т.) і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2020 (колегія суддів у складі: Улицького В. З., Кузьмича С. М., Шавеля Р. М.),
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування
У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Генеральної прокуратури України, в якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України Яреми В. Г. від 23.10.2014 № 1460-к про звільнення позивача з посади прокурора Львівської області; поновити позивача на посаді прокурора Львівської області; стягнути з відповідача на його користь суму середньомісячного заробітку за відповідною посадою за весь час вимушеного прогулу.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що приписи статті 3 Закону України "Про очищення влади" встановлюють засади нерівності, обмеження конституційних прав і свобод, фактично скасовують дію конституційних гарантій невідчужуваності та непорушності прав людини, звужують їх зміст, в порівнянні із попередньо існуючим обсягом прав та свобод. Вказаний закон встановлює презумпцію вини невизначеного кола осіб та запроваджує колективну відповідальність таких осіб не за конкретні діяння, а фактично за діяльність державних установ в цілому, що прямо суперечить вимогам Конституції України та принципам люстрації, викладеним у резолюції ПАРЄ № 1096 (1996). Також Закон України "Про очищення влади" не відповідає висновкам Європейського суду з прав людини, який неодноразово розкривав зміст принципу верховенства права. Також позивач в обґрунтування позовних вимог вказав, що ні Конституцією України, ні Законом України "Про прокуратуру" не передбачено існування у системі органів прокуратури України територіального (регіонального) органу прокуратури, про який йдеться в Законі України "Про очищення влади", що порушує принцип юридичної визначеності.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 18.12.2014 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Генерального прокурора України.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 30.12.2014 закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Генеральний прокурор України, про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в частині позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвалою від 10.01.2020, занесеною до протоколу судового засіданні, суд залучив до участі у справі в якості співвідповідача прокуратуру Львівської області.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 10.01.2020 суд допустив заміну відповідача у справі Генеральної прокуратури України її правонаступником - Офісом Генерального прокурора.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 24.02.2020 закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, прокуратури Львівської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Генерального прокурора України, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі в частині позовних вимог про зобов`язання Генеральної прокуратури України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей щодо застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченою частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади".
Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 24.02.2020, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2020, позов задовольнив повністю: визнав протиправним та скасував наказ Генерального прокурора України від 23.10.2014 № 1460-к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Львівської області; поновив ОСОБА_1 на посаді прокурора Львівської області з 24.10.2014. Рішення суду в частині поновлення позивача на посаді звернуто до негайного виконання.
28.02.2020 представник позивача подав до суду заяву про ухвалення додаткового судового рішення в частині стягнення з прокуратури Львівської області на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Додатковим рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15.04.2020, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного від 04.08.2020, заяву представника позивача про ухвалення додаткового судового рішення задоволено повністю. Стягнуто з прокуратури Львівської області на користь позивача середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу з 24.10.2014 по 24.02.2020 в розмірі 2 144 925,21 грн з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства. Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за один місяць у розмірі 17 158,82 грн з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства допущено до негайного виконання.
Задовольняючи заяву про ухвалення додаткового рішення суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, викладена у редакції позовної заяви від 10.12.2019, була заявлена до іншого відповідача. Крім того, прокуратура Львівської області не мала жодних заперечень щодо розгляду позовної вимоги про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Щодо повторного прийняття судом до провадження заяви позивача від 10.12.2019 без врахування вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то вказана вимога залишилась у провадженні суду у відповідності до ухвали від 10.01.2020. Визначаючи суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу суди попередніх інстанцій застосували положення частини другої статті 235 КЗпП України, пункту 10 Порядку № 100 та здійснили обрахунок середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу з врахуванням підвищення посадового окладу позивача.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
23.11.2020 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Львівської обласної прокуратури, у якій скаржник просить скасувати додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.04.2020 і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2020 та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
На обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на те, що при ухваленні додаткового рішення від 15.04.2020 судом порушено вимоги статей 47, частини другої статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме: після відмови позивача від частини позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та закриття провадження у в частині цих позовних вимог, що унеможливлює у майбутньому знову звертатися до суду з тим самим позовом, суд повторно прийняв до провадження позовну заяву про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Крім того, скаржник зазначає, що після залучення до розгляду у справі прокуратури Львівської області як відповідача, в порушення частини шостої статті 48 КАС України розгляд справи не розпочато спочатку, чим порушено вимоги статей 162, 173 КАС України. Отже, скаржник указує, що станом на дату подання касаційної скарги відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 47, частини другої статті 239, частини шостої статті 48, статей 162 та 173, частини першої статті 252 КАС України.
Позиція інших учасників справи
Відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Рух касаційної скарги
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 14.12.2020 відкрив касаційне провадження за скаргою Львівської обласної прокуратури на додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.04.2020 і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2020. Замінив відповідача у справі прокуратуру Львівської області на Львівську обласну прокуратуру.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 25.02.2021 зазначену адміністративну справу призначив до розгляду в порядку письмового провадження.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24.02.2020 позов задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 23.10.2014 № 1460-к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Львівської області; поновлено позивача на посаді прокурора Львівської області з 24.10.2014.
28.02.2020 представник позивача подав до суду першої інстанції заяву про ухвалення додаткового судового рішення в частині стягнення з прокуратури Львівської області на користь ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Ухвалою від 30.12.2014 суд прийняв відмову позивача від позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та закрив провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Генеральний прокурор України, про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в частині позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвалою від 10.01.2020, занесеною до протоколу судового засідання, суд прийняв до провадження позовну заяву в редакції від 10.12.2019, у якій позивач просив: визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України Яреми В. Г. № 1460-к від 23.10.2014 про звільнення позивача з посади прокурора Львівської області; поновити позивача на посаді прокурора Львівської області; стягнути з прокуратури Львівської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток, за відповідною посадою, за час вимушеного прогулу, починаючи з 24.10.2014 і до моменту фактичного поновлення на публічній службі; зобов`язати Генеральну прокуратуру України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей щодо застосування до нього заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади".
Ухвалою від 24.02.2020, занесеною до протоколу судового засіданні, суд прийняв до провадження позовну заяву від 10.12.2019 без врахування вимоги щодо стягнення заробітної плати.
Позиція Верховного Суду
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно з ухвалою Верховного Суду від 14.12.2020 підставою для відкриття касаційного провадження у справі № 813/7563/14 є посилання у касаційній скарзі на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема, скаржник указує, що станом на дату подання касаційної скарги відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 47, частини другої статті 239, частини шостої статті 48, статей 162 та 173, частини першої статті 252 КАС України.
Надаючи оцінку оскаржуваному судовому рішенню в межах доводів касаційної інстанції за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить з такого.