ПОСТАНОВА
Іменем України
26 лютого 2021 року
Київ
справа №260/561/19
адміністративне провадження №К/9901/15529/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів - Жука А. В.,
Мартинюк Н. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27.12.2019 (головуючий суддя - Я. М. Калинич)
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2020 (головуючий суддя - І. М. Обрізко, судді - Л. П. Іщук, Т. В. Онишкевич)
у справі № 260/561/19
за позовом ОСОБА_1
до Державної міграційної служби України
про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії
установив:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, в якому просив:
- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 112-19 від 28.03.2019 про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем на підставі релігійних переконань.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказував про незаконність оскаржуваного рішення, оскільки останнє створює для нього загрозу повернення до країни громадянської належності де йому загрожує небезпека, а саме реальна небезпека бути підданому нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню в порушення статті 3 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, через переслідування з боку радикальних ісламістів за релігійні переконання..
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 27.12.2019, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2020, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання рішення протиправним відмовлено.
4. При прийнятті рішень суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що причини, які позивач зазначає щоб залишитись в Україні, не пов`язані з побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, та не відповідають критеріям, визначеним пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
5. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення судів скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
6. Підстави, на яких подана касаційна скарга позивач вказує пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме позивач стверджує, що суди обох інстанції не застосували при прийнятті рішення позицію Верховного Суду, викладену у аналогічних справах № 640/19723/18, № 815/2092/17, № 826/6949/16, № 825/1297/16, № 820/1309/16, № 806/1123/15, № 818/1151/15. Також, в обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначає, що суди попередніх інстанцій, як і відповідач не врахували позицію суду, яким було скасовано попереднє рішення відповідача про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту і на що саме звернув суд увагу відповідача.
Позиція інших учасників справи
7. У відзиві на касаційну скаргу Державна міграційна служба України з доводами та вимогами касаційної скарги не погоджується, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Рух касаційної скарги
8. Ухвалою Верховного Суду від 09.07.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
9. Ухвалою Верховного Суду від 19.02.2021 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
10. ОСОБА_1 є громадянином Ісламської Республіки Пакистан за віросповіданням християнин. До виїзду з Ісламської Республіки Пакистан проживав в місті Лахор.
11. 29.06.2017 позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
12. За результатами проведеної співбесіди з ОСОБА_1 на підставі вивчення матеріалів справи № 2017UZ0012 посадова особа Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області підготувала висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
13. Рішенням Державної міграційної служби України від 17.11.2017 № 425-17 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзацу 5 частини першої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
14. Вважаючи зазначену відмову протиправною, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
15. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 29.05.2018 позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання рішення протиправним, зобов`язання вчинити дії задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України № 425-17 від 17.11.2017 про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2018 вказане рішення залишено без змін.
16. На виконання рішення суду Державною міграційною службою України прийнято рішення 06.12.2018 про повторний розгляд заяви ОСОБА_1 .
17. На виконання зазначеного рішення Головним управлінням Державної міграційної служби України в Закарпатській області повторно розглянуто заяву позивача у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
18. Після повторного дослідження обставин, що стали підставою для скасування судом рішення Державної міграційної служби України від 17.11.2017 № 425-17, враховуючи викладене у висновку Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області від 19.10.2017, відсутність умов, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" 06.02.2019 прийнято висновок про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
19. 28.03.2019 Державною міграційною службою України прийнято рішення № 112-19 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Пакистану ОСОБА_1 .
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування (чинні на час виникнення спірних правовідносин)
20. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
21. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначено Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
22. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
23. Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" визначено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
24. Порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлений статтею 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відповідно до частини першої якої особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
25. Згідно з частиною шостою статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
26. Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН (далі - Керівництво УВКБ ООН) у справах біженців для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
27. Частиною другою статті 13 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язана подати відповідному органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
28. Виходячи зі змісту Позиції УВКБ ООН "Про обов`язки та стандарти доказування у заявах біженців" 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов`язок доказування покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
29. Відповідно до пункту 195 Керівництва УВКБ ООН у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
30. Вказані факти можуть розглядатися як відмова в захисті країни громадянської належності. Термін "не бажає" відноситься до тих біженців, які відмовляються прийняти захист уряду країни своєї громадянської належності. Його значення розкривається фразою "внаслідок таких побоювань". Коли особа бажає скористатись захистом своєї країни, таке бажання, як правило, неспівставне з твердженням, що вона перебуває за межами своєї країни "в силу цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань". В будь-якому випадку, якщо приймається захист з боку своєї країни і немає ніяких підстав для відмови з причини цілком обґрунтованих побоювань від цього захисту, дана особа не потребує міжнародного захисту і не є біженцем.
31. Аналізуючи умови, передбачені частиною першою статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", Верховний Суд зазначає, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.
32. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
33. Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома. При цьому, обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін.
34. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з`ясування суб`єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів.
35. Суб`єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо).