1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду






Постанова

Іменем України               


23 лютого 2021 року                                                                                                                                         

м. Київ

                                                                                                                                                                                                                     

справа № 204/8089/17

провадження № 61-6961св20


Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,


учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2, правонаступником якої є ОСОБА_3,


розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, яка є правонаступником ОСОБА_2, на заочне рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 14 лютого 2018 року у складі судді Черкез Д. Л. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А.


у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, правонаступником якої є ОСОБА_3, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину на квартиру та визнання права власності на частку квартири,


ВСТАНОВИВ:


ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що він є сином ОСОБА_2 та ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після смерті батька відкрилась спадщина на все належне йому майно, яке складається із квартири АДРЕСА_1, яка належала на праві спільної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 07 жовтня 1993 року, виданого Південним машинобудівним заводом згідно з розпорядженням (наказом) за № 1251.

Спадщина після смерті батька прийнята наступним чином: мати - шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном та подачею заяви про прийняття спадщини; а він - шляхом подачі 16 липня 1996 року заяви про прийняття спадщини, про що заведена спадкова справа № 535/1996.

Згідно з Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру № 48596152 від 31 липня                                      2017 року та за даними Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори, за заявою ОСОБА_2 № 1237 також заведено спадкову справу № 1053/1996 на майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловіка ОСОБА_4 .

30 грудня 1996 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку квартири, яке було видано їй державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Саплахіді К. Г. та зареєстроване в реєстрі за №3-3019, не повідомивши при цьому про наявність інших спадкоємців ( ОСОБА_1 та іншого сина - ОСОБА_5, який із заявою про прийняття спадщини не звертався, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

Відповідач не повідомила нотаріусу про наявність інших спадкоємців, а нотаріус не з`ясувала коло осіб, які заявили свої спадкові права на майно (зважаючи на заведену спадкову справу № 535/1996), чим фактично позбавила його права на спадкування на 1/4 частки майна після смерті батька, оскільки отримала усю спадщину (1/2 частину квартири).

Враховуючи викладене, свідоцтво про право на спадщину є недійсним з моменту його видачі.

Однак, постановою від 31 липня 2017 року державний нотаріус Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Демуш Є. В. відмовив йому у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину його матері - відповідачу у справі на спадкове майно та рекомендував вирішити зазначене питання у судовому порядку.

У зв`язку з помилковим заведенням державною нотаріальною конторою двох спадкових справ після смерті ОСОБА_4 та оформленням спадкового майна лише на одного із спадкоємців, у нього існують перешкоди для оформлення своїх спадкових прав у нотаріальному порядку на квартиру у вигляді 1/4 частки, оскільки внаслідок цього квартира фактично вже зареєстрована за іншою особою.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив:

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 30 грудня                                          1996 року, видане державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Саплахіді К. Г. на ім`я ОСОБА_2, зареєстроване в реєстрі за № 3-3019;

- визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 52,1 кв. м, житловою площею 29,5 кв. м, після смерті ОСОБА_4, який помер                                    ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська                                      від 14 лютого 2018 року позов задоволено частково.

Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом                                                                        від 30 грудня 1996 року, видане державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Саплахіді К. Г., на ім`я ОСОБА_2, зареєстроване в реєстрі за № 3-3019 в частині визначеної в ньому частки успадкованого майна.

Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на                            1/4 частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 52,1 кв. м, житловою площею 29,5 кв. м, після смерті батька ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що при видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_2 державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Саплахіді К. Г. не було враховано наявність у спадкодавця ОСОБА_4 іншого спадкоємця першої черги ОСОБА_1, який також подавав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини та мав у рівних з ОСОБА_2 частках успадкувати майно померлого ОСОБА_4, тобто по 1/4 частині спірної квартири, тому право позивача на спадкування належного йому спадкового майна було порушено.

Підстав для визнання свідоцтва про право на спадщину за законом від 30 грудня                              1996 року недійсним в цілому суд не вбачає, оскільки нотаріусом помилково визначено лише частку успадкованого відповідачем майна, та замість 1/4 частки було видано право на спадщину на 1/2 частку.

Позивач прийняв спадщину, що залишилася після смерті його батька, оскільки у встановлений законом строк звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, в порядку, встановленому ЦК УРСР 1963 року, чинному на час відкриття спадщини, а отже спадщина належить йому з часу відкриття спадщини, тобто з дня смерті спадкодавця, з 27 травня 1996 року.

Додатковим рішенням Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська                                      від 02 серпня 2019 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року, занесеною до протоколу судового засідання, залучено ОСОБА_3 до участі у справі як правонаступника ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3, яка є правонаступником ОСОБА_2, задоволено частково. Заочне рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська                                                      від 14 лютого 2018 року в частині визнання свідоцтва про право на спадщину за законом від 30 грудня 1996 року, виданого державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Саплахіді К. Г., на ім`я                                  ОСОБА_2, зареєстроване у реєстрі за № 3-3019 частково недійсним, в частині визначеної в ньому частки успадкованого майна та додаткове рішення цього ж суду від 02 серпня 2019 року скасовано та у скасованій частині ухвалено нове судове рішення, яким свідоцтво про право на спадщину за законом від 30 грудня 1996 року, видане державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Саплахіді К. Г. (зареєстроване в реєстрі за № 3-3019), ОСОБА_2 спадкоємцю ОСОБА_4, що помер ІНФОРМАЦІЯ_1, визнано недійсним щодо 1/2 частки спадкового майна, яке складається з однієї другої частини квартири АДРЕСА_1 ). В іншій частині заочне рішення залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання свідоцтва про право на спадщину за законом від 30 грудня 1996 року, виданого державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Саплахіді К. Г. на ім`я                                        ОСОБА_2, зареєстрованого в реєстрі за № 3-3019, частково недійсним. Однак, судом безпідставно не визначено, в якій саме частині вказане свідоцтво підлягає визнанню недійсним.

Залишаючи без змін рішення місцевого суду, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції надавши належну оцінку доказам у їх сукупності, встановивши помилкове заведення Третьою дніпропетровською державною нотаріальною конторою двох спадкових справ №№ 535/96, 1053/96 щодо майна ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, за заявами спадкоємців ОСОБА_1 (сина) та ОСОБА_2 (дружини), приймаючи до уваги, що при видачі свідоцтва про права на спадщину ОСОБА_2 державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Саплахіді К. Г. не було враховано наявність у спадкодавця ОСОБА_4 іншого спадкоємця першої черги, що прийняв спадщину, а саме позивача ОСОБА_1 , встановивши, що позивачу відмовлено у видачі йому свідоцтва про право на 1/4 частину спірної квартири після смерті ОСОБА_4, на яку він має, дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та обґрунтовано визнав за позивачем право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 ) загальною площею 52,1 кв. м, житловою площею 29,5 кв. м, після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2020 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу на заочне рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 14 лютого 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що місцевий суд помилково послався на положення статті 1301 ЦК України, оскільки правила Книги шостої ЦК України може бути застосовано лише до спадщини, яка відкрилася після 01 липня                          2003 року і не була прийнята ніким із спадкоємців, право на спадкування яких виникло до норм статей 529-531 ЦК УРСР, аналогічний висновок, висловлений у постановах Верховного Суду від 13 серпня 2018 року № 359/7354/16-ц та від 01 квітня 2020 року у справі № 693/485/17.

Апеляційний суд переглядаючи рішення не спростував доводи апеляційної інстанції щодо викладеного.

Позивачем не заявлено клопотання про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, тому в задоволенні позовних вимог слід було відмовити за спливом позовної давності, який розпочав свій перебіг 30 грудня 1996 року (дата видачі оскаржуваного свідоцтва) та закінчився 30 грудня 1999 року (аналогічний правовий висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі                                                                № 613/781/15-ц).

Позивач також не довів той факт, що він не міг дізнатися протягом 21 року про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, не надано належних та допустимих доказів неможливості довідатися про порушення свого права починаючи з 1996 року до дня звернення до суду із позовом у 2017 році, та неможливості дізнатися за ким зареєстровано право власності на спірну частину квартири.

Відмовляючи їй у застосуванні позовної давності до вимог позивача апеляційний суд безпідставно послався на статтю 392 ЦК України, при тому, що у даному судовому спорі вказана норма не може бути застосована, оскільки вона регулює правовідносини виключно щодо власника майна якщо це право оспорюється. На час подання позову позивач не був власником майна.

На час апеляційного перегляду справи припинив існувати предмет спору, який існував на час звернення до суду з позовом, оскільки відповідач у справі померла, а позивач є її правонаступником, тобто станом на 18 лютого 2020 року позивач подав позов сам до себе, спірне нерухоме майно зареєстровано за позивачем, що свідчить про неналежний склад сторін у справі, неналежну підставу позову та відсутність предмета спору.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У червні 2020 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що ЦК УРСР не містить норми, яка б прямо передбачала можливість оспорити свідоцтво про право на спадщину.

Він у встановлений законом строк звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4, тому посилання ОСОБА_3 на постанову Верховного Суду у справі № 693/485/17 є недоречним.

Про порушення свого права на частку у спадковому майні йому стало відомо лише з постанови державного нотаріуса Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Демуш Є. В. від 31 липня 2017 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька                                                  ОСОБА_4, у зв`язку з тим, що свідоцтво на все спадкове майно видане лише одному спадкоємцю - ОСОБА_2, а із позовом він звернувся у грудні 2017 року, тобто в межах позовної давності.

ОСОБА_3 одночасно вказує на необґрунтованість позову та застосування позовної давності, проте ці підстави для відмови є взаємовиключними.   

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2020 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська.

07 грудня 2020 року справа № 204/8089/17 надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 2.3.50 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України, пункту 3.3 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8, у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Грушицького А. І.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Батьками ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, є ОСОБА_4 та ОСОБА_2, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1, виданого Міським бюро РАЦС міста Дніпропетровська 22 липня 1952 року, актовий запис № 1706.

З 07 жовтня 1993 року квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної власності в рівних частках батькам позивача - ОСОБА_4 та ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 07 жовтня 1993 року, виданим Південним машинобудівним заводом згідно з розпорядженням (наказом) № 1251 від 07 жовтня 1993 року, зареєстрованим в МБТІ в реєстрову книгу за № 31п-45.

ІНФОРМАЦІЯ_1 батько позивача - ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2, виданого Відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Кіровської районної Ради народних депутатів міста Дніпропетровська 10 червня 1996 року, актовий запис № 1019.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на належне останньому нерухоме майно, а саме на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, були його дружина - відповідач ОСОБА_2, та сини - ОСОБА_5 та ОСОБА_1

16 липня 1996 року ОСОБА_1 звернувся до Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою № 661 про прийняття спадщини після смерті його батька - ОСОБА_4, в якій зазначив, що крім нього, спадкоємцем є син померлого - ОСОБА_5 та дружина померлого - ОСОБА_2 .

На підставі вказаної заяви ОСОБА_1 від 16 липня 1996 року Третьою дніпропетровською нотаріальною конторою була заведена спадкова справа № 535/96.

30 грудня 1996 року ОСОБА_2 також звернулась до Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою № 1237 про прийняття спадщини після смерті її чоловіка - ОСОБА_4 та просила видати свідоцтво про право на спадщину. У своїй заяві № 1237 про прийняття спадщини від 30 грудня 1996 року ОСОБА_2 вказала про те, що інших спадкоємців, що прийняли спадщину після померлого ОСОБА_4 немає.

На підставі заяви ОСОБА_2 від 30 грудня 1996 року № 1237 Третьою дніпропетровською державною нотаріальною конторою була заведена ще одна спадкова справа № 1053/96.

ОСОБА_2 прийнято спадщину після смерті її чоловіка ОСОБА_4, оскільки подружжя на час смерті ОСОБА_4 спільно проживали та були зареєстровані за однією адресою (по АДРЕСА_1).

Інший спадкоємець першої черги щодо майна після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 - його другий син ОСОБА_5 до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини не звертався.

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.

Докази щодо прийняття ОСОБА_5 спадщини в порядку пункту 1 частини першої статті 549 ЦК УРСР 1963 року суду не надано.

Отже, після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, спадщину прийняли спадкоємці першої черги - позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які успадкували спадкове майно (що складається з 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 )), у рівних частках, тобто по 1/4 частині зазначеної квартири.

Однак, Третьою дніпропетровською державною нотаріальною конторою замість приєднання заяви ОСОБА_2 про прийняття спадщини від 30 грудня 1996 року до спадкової справи № 535/96, яка була заведене раніше за заявою позивача                                                                  від 16 липня 1996 року, помилково було заведено дві спадкові справи щодо спадкового майна померлого ОСОБА_4, а саме спадкова справа № 535/96 від 16 липня 1996 року та спадкова справа № 1053/96 від 30 грудня 1996 року.

30 грудня 1996 року державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Саплахіді К. Г. на ім`я ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, яка складається з: 1 - коридор, 2 - жила кімната, 3 - кухня, 4 - ванна, 5 - туалет, 6 - кладова, 7 - жила кімната, зареєстроване в реєстрі за № 3-3019.

31 липня 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Третьої дніпровської державної нотаріальної контори із заявою № 1217 про видачу йому свідоцтва про право на спадщину щодо майна його померлого батька ОСОБА_4, а саме на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 .

Постановою державного нотаріуса Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Демуш Є. В. від 31 липня 2017 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/4 частину спірної квартири після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_4, у зв`язку з тим, що                                                  30 грудня 1996 року Третьою дніпропетровською державною нотаріальною конторою вже було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_2 на все спадкове майно померлого ОСОБА_4, тобто на 1/2 частину спірної квартири.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що ОСОБА_2 померла                                                                    ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3, виданого Шевченківським районним у місті Дніпрі відділом ДРАЦС ГТУЮ у Дніпропетровській області 27 листопада 2018 року, про що складено відповідний актовий запис № 2165.


................
Перейти до повного тексту