Постанова
Іменем України
25 лютого 2021 року
м. Київ
справа №756/9552/18
провадження №61-13519св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - акціонерне товариство "Універсал Банк",
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року у складі колегії суддів Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду до публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" (далі - ПАТ "універсал Банк", банк), третя особа - ОСОБА_2, з позовом, у якому просила визнати припиненою з 12 травня 2018 року поруку за договором поруки від 18 серпня 2014 року, укладеним між ПАТ "УніверсалБанк" та ОСОБА_1 .
Позов мотивовано тим, що 28 травня 2008 року між ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 190 000 доларів США, строком повернення до 10 травня 2038 року згідно з графіком щомісячних платежів, зі сплатою 12,45 % річних, а за простроченим кредитом - 37,35 % річних. В подальшому до кредитного договору укладено додаткову угоду від 18 серпня 2014 року, якою кредитний договір викладено у новій редакції.
У забезпечення зобов`язань за кредитним договором, 18 серпня 2014 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір поруки, за умовами якого позивач зобов`язалася нести солідарну відповідальність з позичальником за кредитним договором.
Позичальник взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином на виконував, не повертав кредит та не сплачував щомісячні проценти за користування кредитом, тому банк реалізував своє право, передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України щодо дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
23 серпня 2017 року банк надіслав позичальнику та поручителю вимоги про усунення порушень умов кредитного договору та вимагав погасити прострочену заборгованість за кредитним договором у сумі 212 098,27 доларів США, у випадку невиконання такої вимоги протягом 60 днів банк просив вважати термін погашення кредиту таким, що настав достроково, та зазначив, що буде примусово стягувати всю заборгованість в судовому порядку. Вимогу банку фактично отримано 11 вересня 2017 року та прострочена заборгованість протягом 60 днів не погашена.
Таким чином, з 12 листопада 2017 року строк погашення основного зобов`язання вважається таким, що настав. Протягом 6 місяців із встановленої дати виконання основного зобов`язання банк не пред`явив вимоги до поручителя, а отже порука припинилася.
Разом з тим, ПАТ "Універсал Банк" продовжує вимагати від поручителя повернення кредиту, тому позивач вважає, що належним способом захисту його прав є визнання за судовим рішенням поруки припиненою на підставі положень статей 16, 251, 252, 559 ЦК України.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 02 березня 2020 року у складі судді Яценко Н.О. позов задоволено.
Визнано припиненою з 12 травня 2018 року поруку за договором поруки від 18 серпня 2014 року, укладеним між ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що направленням вимоги про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором банк змінив строк виконання основного зобов`язання, і в такому випадку підлягають застосуванню правила частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 604/156/14-ц, провадження № 14-644цс18). З врахуванням статті 559 ЦК України, протягом шести місяців з моменту настання строку виконання зобов`язання до 12 травня 2018 року кредитор позов не пред`явив, а тому порука вважається припиненою з 12 травня 2018 року.
Постановою Київського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року апеляційну скаргу АТ "Універсал Банк" задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, дійшовши висновку про припинення поруки як наслідок непред`явлення кредитором позову протягом шести місяців з моменту настання строку виконання зобов`язання, суд першої інстанції залишив поза увагою, що пунктом 4.2 договору поруки від 18 серпня 2014 року обумовлено строк припинення договору поруки - якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку/терміну виконання боржником основного зобов`язання за основним договором не пред`явить вимоги до поручителя.
Оскільки умови договору поруки від 18 серпня 2014 року істотно відрізняються і ними встановлено чіткий строк припинення поруки - три роки з дня настання строку/терміну виконання основного зобов`язання, який на час розгляду справи не настав, у суду першої інстанції не було правових підстав застосовувати шестимісячний строк припинення поруки, встановлений частиною четвертою статті 559 ЦК України і визнавати поруку припиненою.
Суд першої інстанції неправильно встановив строк припинення поруки, який в даному випадку настає через три роки з моменту зміни банком строку виконання основного зобов`язання, а саме з 12 листопада 2017 року по 12 листопада 2020 року, а не 12 травня 2018 року, як помилково вважав суд.
Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом в постановах від 29 січня 2020 року у справі № 569/11907/16-ц, від 19 серпня 2019 року у справі № 308/3908/14-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 751/1644/18, від 12 грудня 2018 року у справі № 361/4563/16-ц, які суд першої інстанції залишив поза увагою.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 не погодилась з висновками апеляційного суду, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати прийняту у справі цим судом постанову із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не враховано, що із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (постанова Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 405/6063/13-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 641/9926/15-ц).
У розділі 4 договору поруки вказано, що порука припиняється якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку виконання боржником основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.
Тобто, у договорі не встановлено строк дії договору, як передбачено статтями 251, 252 ЦК України (строк визначається роками, місяцями, днями), а лише передбачено термін дії (визначається календарною датою або вказівкою на подію - у даному випадку пред`явлення вмоги до поручителя), який не передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, як період чинності поруки.
Як неодноразово зазначав Верховний Суд України (постанова від 20 квітня 2016 року у справі 6-2662цс15, постанова від 03 лютого 2016 року у справі №6-1599цс15, постанова від 06 вересня 2017 року у справі 6-623цс17, постанова від 14 червня 2017 року у справі 6-1009цс17), умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов`язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Вимогу до поручителя про виконання ним зобов`язання за договором поруки слід пред`явити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання.
Такої ж практики дотримується Верховний Суд, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 545/1014/15-ц, від 20 березня 2019 року у справі №1411/3467/12, від 10 квітня 2019 у справі 604/156/14-ц, у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 2607/14028/12, від 23 травня 2018 року у справі № 405/6063/13-ц, від 19 грудня 2018 року у справі № 370/391/16-ц, від 20 березня 2019 у справі №761/15695/15-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 242/3230/16-ц.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).
Із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України), а не строк поруки (постанова Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 405/6063/13).
Таким чином, направивши вимоги на адресу відповідачів, банк фактично змінив строк виконання зобов`язань за кредитним договором, визначивши його настання на шістдесятий день з моменту одержання зазначених вимог, тобто вимагаючи дострокового повернення кредиту.
Наведене свідчить, що право кредитора й обов`язок поручителя після спливу строку поруки припиняються. В даному випадку з 12 травня 2018 року (12 листопада 2017 року + 6 місяців). А тому кредитор не може вчиняти жодних дій щодо реалізації його права, зокрема і застосування примусових заходів захисту в судовому порядку.
Апеляційний суд в оскаржуваній постанові обґрунтовував свою позицією посиланням на постанови Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 569/11907/16-ц, від 19 серпня 2019 року у справі № 308/3908/14-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 751/1644/18, від 12 грудня 2018 року у справі № 361/4563/16-ц. Проте, вказані постанови не могли враховуватись судом, оскільки у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2017 року у справі №751/1644/18, суд прийняв позицію банку лише тому, що після вимоги про дострокове звернення банк встиг протягом 6 місяців подати позов до поручителя. В той же час, є інші справи за касаційними скаргами ПАТ "Універсал банку", де Верховний Суд своїми постановами відхиляв касаційні скарги банку та припиняв договори поруки, укладені саме з ПАТ "Універсал Банк" (постанови Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі №303/7107/16-ц, від 14 січня 2010 року у справі № 756/9041/16-ц, від 30 березня 2020 року у справі № 203/1911/18).
Вирішуючи даний спір, апеляційний суд послався лише на практику Верховного Суду (безпідставно надаючи перевагу одних постанов над іншими), і не застосував жодної позиції Великої Палати Верховного Суду, на які послалась ОСОБА_1, а саме: постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 545/1014/15-ц, від 25 квітня 2018 року у справі № 641/9926/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11, від 20 березня 2019 року у справі №1411/3467/12, від 10 квітня 2019 року у справі 604/156/14-ц.
Так, у справі №604/156/14-ц Велика Палата Верховного Суду розглядала справу, де договір поруки містив аналогічні умови про строк його дії, зокрема: якщо банк протягом 5-ти років не пред`явить позову до поручителя (у даній справі "якщо банк протягом 3-х років не пред`явить вимоги до поручителя"). Велика Палата ВС вказує, що навіть після такого формулювання, якщо банк направив вимогу про дострокове повернення всього кредиту, тобто змінив строк, необхідно застосовувати приписи частини четвертої статті 559 ЦК України про шестимісячний строк дії поруки, який є преклюзивним. Цей строк не можна поновити, зупинити, чи перервати.
У постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 641/9926/15-ц Велика Палата Верховного Суду вважала, що дія договору до настання певних обставин (звернення з позовом до суду) не означають, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу
У постанові від 19 грудня 2018 року у справі № 370/391/16-ц Верховний Суд розглянув умови договору поруки, якими встановлено строк її дії - до повного виконання зобов`язань за кредитним договором, крім того, передбачено, що порука припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором (пункти 11, 12 договору поруки) В цій справі Верховний Суд аналогічно вказує, що після направлення вимоги про дострокове повернення кредиту такими діями банк на власний розсуд використав право вимагати дострокове повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, процентів, комісії і пені за порушення умов договору та змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії кредитного договору і договору поруки як додаткового (акцесорного) способу забезпечення виконання зобов`язань щодо припинення поруки після закінчення 5років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.
Отже, висновок суду першої інстанції про те, що порука є припиненою відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України, є правильним, оскільки банк протягом шести місяців з дня настання зміненого строку виконання основного зобов`язання не пред`явив вимог до поручителя.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 1411/3467/12 зазначено, що строк поруки - це дата, а визначення про те, що порука припиняється, якщо протягом п`яти років з дня настання строку повернення кредиту не буде пред`явлено позов до суду - за своєю суттю є не строком поруки, а позовною давністю. Банком помилково ототожнено визначений у договорах строк позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права чи законного інтересу зі строком дії поруки, який не є строком захисту порушеного права, та його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.
Вирішуючи даний спір, апеляційний суд вказаних правових висновків не врахував.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу АТ "Універсал Банк", заперечує проти доводів позивача та просить залишити прийняту апеляційним судом постанову без змін, посилаючись на її законність і обґрунтованість.
Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надійшов.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.