Постанова
Іменем України
23 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 489/2913/17-ц
провадження № 61-8743св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 січня 2019 року у складі судді Тихонової Н. С. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 27 березня 2019 року у складі колегії суддів: Локтіонової О. В., Колосовського С. Ю., Ямкової О. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про визнання недійсним кредитного договору.
Позовну заяву мотивовано тим, що 28 березня 2005 року між нею та закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", було укладено кредитний договір № NKVPGK04040020, відповідно до умов якого їй було відкрито невідновлювальну кредитну лінію на загальну суму 167 497,51 дол. США, для придбання квартири вартістю 140 000,00 дол. США, сплату страхових внесків у розмірі 27 497,51 дол. США, строком до 27 березня 2025 року, зі сплатою 1 % щомісячно на суму залишку заборгованості за кредитом, щомісячної комісії в сумі 0,22 % від суми виданого кредиту, комісії за дострокове погашення кредиту, з періодом сплати з 21 по 27 число кожного місяця.
01 червня 2005 року між нею та банком було укладено додаткову угоду до вказаного договору, якою внесено зміни до пункту 1.1 договору в частині нарахування щомісячної комісії та комісії за дострокове погашення кредиту.
24 січня 2013 року між нею та банком було укладено додатковий договір № 2 про розірвання кредитного договору у зв`язку із його повним виконанням.
ОСОБА_1 зазначала, що постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 02 березня 2017 року у справі № 489/1439/15-ц з АТ КБ "ПриватБанк" на її користь було стягнуто 1 062 922,00 грн у рахунок переплати позичальником грошових коштів за кредитним договором від 28 березня 2005 року № NKVPGK04040020.
Під час розгляду зазначеної справи було проведено судову-економічну експертизу та встановлено, що розрахунок погашення заборгованості за кредитним договором станом на 08 липня 2014 року не відповідав його умовам, внаслідок чого сплачені нею, як позичальником, кошти перевищили фактичну заборгованість за договором на суму 39 106,78 дол. США.
З огляду на зазначене, ОСОБА_1 вважала, що зазначений кредитний договір є недійсним на підставі статей 203, 230 ЦК України та таким, що укладений з використанням нечесної підприємницької практики, оскільки банк не надав об`єктивної, повної та достовірної інформації про умови кредиту, його загальну вартість, ввів її в оману щодо реальної процентної ставки за користування кредитними коштами, була відсутня згода з усіма істотними умовами договору, зокрема про дату видачі частин кредиту, розмір кожної частини, загальний розмір кредиту, процентну ставку.
Зазначала, що під час укладання кредитного договору відповідач переконав її в необхідності отримання кредитних коштів у доларах США із посиланням на нестабільність національної валюти, а також на вигідність процентної ставки.
Проте, згодом з`ясувалось, що запропоновані АТ КБ "ПриватБанк" умови договору були завідомо невигідними для неї, а тому, як вважала ОСОБА_1, банк здійснив недобросовісний продаж своїх фінансових послуг та ввів її в оману.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним кредитний договір від 28 березня 2005 року № NKVPGK04040020 на підставі статті 230 ЦК України (під впливом обману) та статей 15, 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів", застосувавши реституцію як наслідок недійсності договору.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 січня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що оспорюваний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконувала його; у договорі міститься повна інформація стосовно умов кредитування. Позивач не надала доказів щодо введення її в оману під час укладення кредитного договору, оскільки перед його підписанням вона мала можливість ознайомитися з текстом та умовами договору та власноручно його підписала. Вона з власної ініціативи звернулася за отриманням кредиту в іноземній валюті до вільно обраного нею банку, отримавши від останнього всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору. Протягом дії кредитного договору позивач укладала з відповідачем додаткову угоду, погоджуючи зміни до нього, але не зверталася за роз`ясненнями положень, які були їй незрозумілі, або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, тим самим погоджуючись зі всіма умовами такого договору. У зв`язку із чим відсутні правові підстави для визнання недійсним кредитного договору від 28 березня 2005 року.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 27 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 січня 2019 року залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції на підставі наданих сторонами і досліджених судом доказів дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання недійсним кредитного договору, оскільки при укладенні оспорюваного кредитного договору відповідачем були дотримані вимоги чинного законодавства, визначені статтею 203 ЦК України. Позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що умови оспорюваного договору є несправедливими та введення її відповідачем в оману. Відповідач у відповідності до вимог Закону України "Про захист прав споживачів" надав позивачці всебічну, об`єктивну та достовірну інформацію про умови кредитування перед та під час укладення кредитного договору про надання споживчого кредиту.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нову постанову, якою задовольнити її позовні вимоги.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
ОСОБА_1 вважала, що судами попередніх інстанцій безпідставно не застосовано до спірних правовідносин положення Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки банк не надавав їй інформації, зокрема: про наявні форми кредитування, відмінності між ними; переваги та недоліки запропонованої схеми кредитування; сукупну вартість кредиту, кредитним договором взагалі не визначено розмір річної процентної ставки за користування кредитними коштами; про відповідальність за валютні ризики під час виконання зобов`язань та інше.
Разом із тим, в оспорюваному договорі відсутня згода за всіма його істотними умовами, зокрема: про дату видачі частин кредиту, який надається у вигляді кредитної лінії; розміру кожної його частини; загальний (підсумковий) розмір - сума кредиту; процентної ставки, які, як вважала ОСОБА_1, є обов`язковими в силу статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів".
Посилаючись на те, що дії працівників банку щодо спонукання до укладення оспорюваного договору, ОСОБА_1 вважала, що цей договір фактично вчинено під впливом обману, що згідно статті 230 ЦК України є безумовною підставою для визнання його недійсним.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2019 року було відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи № 489/2913/17-ц із Ленінського районного суду м. Миколаєва.
У червні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив АТ КБ "ПриватБанк" на касаційну скаргу, у якому зазначено, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
28 березня 2005 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № NKVPGK04040020, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надано кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу, строком до 27 березня 2025 року включно у вигляді невідновлюваної кредитної лінії у розмірі 167 497,51 дол. США зі сплатою процентів у розмірі 1,00 % щомісячно на суму залишку заборгованості за кредитом та щомісячної комісії у розмірі 0,22 % від суми виданого кредиту, комісії за дострокове погашення кредиту у відповідності до пункту 1.5 цього договору. Період сплати встановлено з 21 по 27 число кожного місяця (а. с. 6-8).
Погашення заборгованості за кредитом (за виключенням комісії, яка виплачується в момент надання кредиту) визначено у порядку: щомісячно у період сплати позичальник зобов`язаний надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) у розмірі 1 865,09 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором, яка складається із заборгованості за кредитом, процентами та комісією.
01 червня 2005 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до зазначеного кредитного договору, відповідно до якої пункт 1.1 кредитного договору змінено (а. с. 9).
24 січня 2013 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 2, відповідно до умов якого сторони домовились розірвати кредитний договір у зв`язку із його повним виконанням згідно пункту 5 кредитного договору (а. с. 10).
Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 02 березня 2017 року у справі № 489/1439/15-ц за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") про захист прав споживача, стягнення надмірно сплачених коштів, трьох процентів річних та інфляційних збитків з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 у рахунок переплати позичальником грошових коштів при погашенні кредитної заборгованості за договором від 28 березня 2005 року № NKVPGK04040020 було стягнуто 1 062 922,28 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат (а. с. 11-14).
У межах розгляду зазначеної справи проводилися судово-економічні експертизи, що встановили сплату позичальником грошових коштів у розмірі, який перевищує фактичну заборгованість за договором.
Постановою Верховного Суду від 13 лютого 2019 року рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 02 березня 2017 року скасовано, а справу № 489/1439/15-ц передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Верховним Судом констатовано, що заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а не висновком експертизи, який оцінюється на рівні з іншими доказами та не має для суду наперед встановленого значення.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 06 травня 2019 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 18 липня 2019 року, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 червня 2015 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 1 854,19 дол. США. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.