Постанова
Іменем України
17 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 753/12116/16-ц
провадження № 61-6080св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
третя особа за первісним позовом - Дарницька районна у м. Києві державна адміністрація
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 вересня 2019 року в складі судді Даниленко В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року в складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Крижанівської Г. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина. Короткий зміст позовних вимог
В червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Дарницька районна в м. Києві державна адміністрація, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку.
Позов мотивовано тим, що у 1993 році в її квартирі був зареєстрований ОСОБА_2, оскільки він є батьком її дітей. Посилаючись на те, що вони ніколи не перебували у шлюбі, спільного господарства не вели, в квартирі ОСОБА_2 ніколи не проживав та не сплачував комунальні послуги, ОСОБА_1 просила усунути їй перешкоди у здійсненні нею права власності та визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 та зняти його з реєстрації за вказаною адресою.
В листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні квартирою та вселення.
Зустрічний позов мотивований тим, що він з ОСОБА_1 з 1979 року проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, у них народилися двоє дітей. 25 листопада 1993 року ОСОБА_1 видано ордер на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 на сім`ю з чотирьох осіб. В 1995 році між ними стали виникати конфліктні ситуації і він був змушений виїхати з квартири. В 1996 році він намагався вселитися у квартиру, але ОСОБА_1 змінила замки. Тоді вони досягли домовленості про оформлення документів на квартиру та її поділ з врахуванням інтересів дітей. В травні 2015 року він дізнався, що ОСОБА_1 у 2012 році оформила право власності на квартиру на себе, у зв`язку з чим він подав позов про визнання права власності на 1/2 частину квартири. ОСОБА_2 просив продовжити строк збереження за ним житлового приміщення у квартирі АДРЕСА_1 до дати ухвалення рішення в справі; вселити його у квартиру; встановити порядок користування цією квартирою, закріпивши за ним право користування кімнатою площею 12 кв. м та місцями загального користування.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 16 вересня 2019 року, з урахуванням ухвал цього ж суду від 01 жовтня 2019 року та від 08 листопада 2019 року про виправлення описки, позов ОСОБА_1 задоволено. Усунено перешкоди ОСОБА_1 у користуванні власністю шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 та зняття його з реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 . В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи первісний позов та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 є власником спірної квартири, а відповідач не проживає в ній з 1996 року. Отже, позивачка, як власник квартири має право вимагати від відповідача усунення перешкод у вільному володінні, користуванні та розпорядженні своїм майном шляхом визнання останнього таким, що втратив право користування квартирою.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 вересня 2019 року без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 і зняття його з реєстрації, оскільки відповідач не проживає у спірній квартирі з 1996 року та не надав будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження, що протягом останнього року до звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом він намагався вселитися у квартиру, але йому чинилися перешкоди.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У квітні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, а його зустрічний позов задовольнити.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року в справі № 6-135цс13, Верховного Суду від 04 березня 2020 року в справі № 639/1502/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, посилається на те, що судами попередніх інстанцій не досліджені зібрані у справі докази та апеляційним судом необґрунтовано відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі (пункт 4 частини другої статті 389, стаття 411 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що він був вселений в спірну квартиру на підставі ордеру № 099063 від 25 листопада 1993 року, який виданий на ім`я члена ЖБК ОСОБА_1 у складі сім`ї з чотирьох осіб ( ОСОБА_1, ОСОБА_2 - чоловік, син і дочка). Таким чином, він вселився у спірну квартиру на підставі ордера та як член сім`ї ОСОБА_1 (чоловік). Остання протягом тривалого часу, з 1993 року, не заперечувала проти його реєстрації в квартирі. Квартира була придбана ними як сім`єю за час спільного проживання за рахунок спільної праці та коштів, а тому є спільною сумісною власністю. Також суди не звернули увагу, що ОСОБА_1 не обґрунтувала підстави позову, не довела вимоги позову, невірно обрала спосіб захисту, не підтвердила, що спір неможливо вирішити в добровільному порядку. У суду були відсутні підстави застосовувати статтю 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" та позбавляти його права користування житловим приміщенням із зняттям з реєстраційного обліку. Аргументи позовної заяви про те, що він ніколи не проживав у спірній квартирі не відповідають дійсності та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального закону в частині відмови в зупиненні провадження по справі до вирішення іншої справи.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У червні 2020 року ОСОБА_1 подала до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на те, що вона є єдиним власником спірної квартири, що встановлено рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 05 липня 2016 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 05 жовтня 2016 року та постановою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2017 року. Доказів, що вона будь-яким чином чинила перешкоди відповідачу у користуванні квартирою, або що він змушений був залишити квартиру та проживати за іншою адресою з її вини, матеріали справи не містять.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 753/12116/16-ц з Дарницького районного суду м. Києва. Зупинено виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 вересня 2019 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до закінчення касаційного провадження.
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2020 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалами Верховного Суду від 29 грудня 2020 року справу № 753/12116/16-ц призначено до розгляду та відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про розгляд справи за його участі.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 26 січня 1988 року ОСОБА_1 разом з сім`єю із трьох чоловік (вона, дочка та син) взяті на квартирний облік для надання житлової площі, що підтверджується довідками Виконавчого комітету Дніпровського райвиконкому та Ватутінської районної ради народних депутатів м. Києва.
29 травня 1991 року ОСОБА_1 стала членом ЖБК "Ромашка-1".
15 жовтня 1993 року ОСОБА_1 в повному обсязі сплатила пайовий внесок за квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 зареєструвала своє право власності на квартиру АДРЕСА_1 08 листопада 2012 року на підставі свідоцтва про право власності від 12 жовтня 2012 року.
Відповідно до довідки форми №3 ЖБК "Ромашка-1" від 17 червня 2016 року в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровано троє осіб: ОСОБА_1 (власник) - з 14 грудня 1993 року, ОСОБА_2 - з 14 грудня 1993 року та ОСОБА_3 (син) - з 14 грудня 1993 року.
Відповідно до актів від 15 грудня 2015 року, 18 лютого 2016 року, 19 квітня 2016 року, складених мешканцями будинку АДРЕСА_3 та затверджених головою правління ЖБК "Ромашка-1", ОСОБА_2 не проживає в квартирі АДРЕСА_1, в квартирі відсутні його особисті речі.
Відповідач ОСОБА_2 не заперечував факт, що з 1996 року у квартирі АДРЕСА_1 він не проживає.
В листопаді 1996 року ОСОБА_2 звертався до Харківського районного суду м. Києва з позовом про вселення в квартиру АДРЕСА_1 .
Ухвалою Харківського районного суду м. Києва від 09 грудня 1996 року за заявою самого ОСОБА_2 провадження в справі за позовом ОСОБА_2 про вселення було закрито.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 05 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 05 жовтня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2017 року, в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частку квартири відмовлено.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.