ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 лютого 2021 року
м. Київ
Справа № 910/21683/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,
представників учасників справи:
позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис" - Кузьменко В.С., адвокат (ордер від 22.02.2021 № 1056994),
відповідача - акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" - Опанасик В.В., адвокат (довіреність від 01.07.2020 № 16),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк"
на рішення господарського суду міста Києва від 24.12.2019 (суддя Котков О.В.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2020 (колегія суддів: Євсіков О.О. (головуючий), Попікова О.В., Корсак В.А.)
зі справи № 910/21683/17
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис" (далі - Товариство)
до акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - Банк)
про стягнення 810 513,75 грн.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
Товариство звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Банка, зокрема, про стягнення з останнього 810 513,75 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Банком взятих на себе зобов`язань зі сплати орендних платежів за договорами оренди, у тому числі, за договором оренди від 01.12.2016, у зв`язку з чим у Банка утворилася заборгованість перед Товариством за жовтень та листопад 2017 року зі сплати орендних платежів.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Згідно з ухвалою господарського суду міста Києва від 12.03.2019 закрито провадження у справі № 910/21683/17 в частині вимоги про стягнення суми основної заборгованості зі сплати орендної плати за жовтень та листопад 2017 року, у зв`язку з відсутністю предмета спору.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2019 ухвалу місцевого суду залишено без змін.
Судові акти попередніх інстанцій у частині, в якій провадження у справі № 910/21683/17 було закрито, мотивовані здійсненням зарахування зустрічних однорідних вимог в частині суми основної заборгованості зі сплати орендної плати за жовтень та листопад 2017 року за договором оренди від 01.12.2016, що складає 801 976,00 грн., у зв`язку з чим визнано припиненим зобов`язання Банка перед Товариством на вказану суму боргу.
Водночас рішенням господарського суду міста Києва від 12.03.2019 у справі № 910/21683/17 позов Товариства в іншій частині позовних вимог задоволено частково: стягнуто з Банка на користь Товариства 2 045,04 грн. пені, 3 608,85 грн. інфляційних втрат, 1680,85 грн. - 3% річних, 12 139,66 грн. судового збору. У решті - в позові відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 15.08.2019 у справі № 910/21683/17 касаційну скаргу Товариства задоволено, ухвалу господарського суду міста Києва від 12.03.2019 про закриття провадження у справі та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2019 у справі № 910/21683/17 скасовано, а справу в частині закриття провадження у справі передано для подальшого розгляду до господарського суду міста Києва.
За результатом нового розгляду справи № 910/21683/17, рішенням господарського суду міста Києва від 24.12.2019, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2020, позов задоволено повністю: стягнуто з Банка на користь Товариства заборгованість зі сплати орендної плати за жовтень та листопад 2017 року у розмірі 801 976,00 грн., судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1921,00 грн. та судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 3 842,00 грн.
Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані з посиланням на те, що Банк не довів обставин припинення грошового зобов`язання за договором оренди від 01.12.2016, спірна заборгованість підтверджується матеріалами справи, а доказів її сплати Банком не надано.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Банк, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові акти попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник вказує на відсутність висновків Верховного Суду стосовно застосування приписів статей 601, 202 - 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у контексті можливості/неможливості одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог призвести до юридично значимого наслідку у вигляді зарахування відповідних вимог, якщо до дати вчинення відповідного одностороннього правочину іншою особою вже було вчинено інший дійсний односторонній правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог щодо того ж самого зобов`язання.
Крім того скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду стосовно застосування принципу оцінки доказів, а саме за критерієм вірогідності доказів, який передбачений статтею 79 ГПК України, у сукупності з нормами статей 6, 251-254, 627, 1054 ЦК України в контексті правовідносин, коли за умовами кредитного договору сторони, користуючись принципом свободи договору, та розуміючи правові наслідки своїх дій, визначили календарну дату, із настанням якої пов`язується настання строку повернення кредитних коштів та процентів за кредитним договором. Внаслідок чого, за відсутності доказів протилежного, на думку скаржника, слід вважати, що строк зобов`язання за кредитним договором настав на відповідну дату в обсязі не меншому, ніж визначено договором, а сума заборгованості є прямо пропорційною визначеній у відповідності до умов кредитного договору на дату такого настання, що за своїм змістом є більш вірогідним, ніж ненастання строку виконання відповідного зобов`язання у визначену календарну дату та відповідає принципу вірогідності доказів.
Також скаржник вказує на те, що у розгляді справи судом апеляційної інстанції не враховані письмові пояснення Банка щодо уступки за договором від 26.12.2019 № 26/12 позивачем як первісним кредитором на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Боріваж" (далі - ТОВ "Боріваж") як нового кредитора права вимоги до Банка з приводу орендних платежів, зокрема, за договором оренди від 01.12.2016, та не здійснено жодних дій, направлених на залучення вказаної особи до участі у справі з метою, зокрема, з`ясування її позиції стосовно правовідносин щодо яких виник спір, що свідчить про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
Доводи інших учасників справи
03.12.2020 від Товариства надійшли письмові пояснення, в яких останнє просить Суд відмовити у задоволенні касаційної скарги, а судові рішення залишити без змін.
Касаційне провадження
Ухвалою Касаційного господарського суду від 06.11.2020 відкрито касаційне провадження у справі № 910/21683/17 за касаційною скаргою Банка на рішення господарського суду міста Києва від 24.12.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду 22.07.2020; розгляд касаційної скарги призначено на 03.12.2020.
Під час підготовки справи № 910/21683/17 до розгляду Касаційним господарським судом з`ясовано, що згідно з ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.11.2020 за касаційною скаргою державного підприємства "Енергоринок" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.08.2020 у справі № 910/11116/19 за позовом державного підприємства "Енергоринок" до державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про визнання недійсним одностороннього правочину, вказану справу передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
У зв`язку з наведеним, ухвалою Верховного Суду від 03.12.2020 зупинено касаційне провадження за касаційною скаргою Банка на рішення господарського суду міста Києва від 24.12.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2020 зі справи № 910/21683/17 до ухвалення відповідного рішення об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зі справи № 910/11116/19.
Ухвалою Верховного Суду від 03.02.2021 поновлено касаційне провадження за касаційною скаргою Банка на рішення господарського суду міста Києва від 24.12.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2020 зі справи № 910/21683/17.
24.02.2021 до Верховного Суду надійшли письмові пояснення Банка.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що:
- 01.12.2016 Товариством (орендодавець, позивач) та Банком (орендар, відповідач) укладено договір оренди приміщення (далі - Договір), відповідно до умов якого орендодавець зобов`язується передати орендареві, а орендар - прийняти у тимчасове користування (оренду) приміщення, визначене у Договорі за плату і на умовах, та на обумовлений строк для здійснення господарської діяльності (пункт 1.1 Договору);
- приміщення, яке передається в оренду за Договором, знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпропетровськ, вул. Мечникова, буд. 18, має загальну площу 2 846,2 кв.м, і належить орендареві на підставі права власності (пункт 1.2 Договору);
- сторони погодили, що приміщення передається орендареві для використання його у банківській діяльності орендаря (пункт 1.4 Договору);
- приміщення передається орендодавцем і приймається в оренду орендарем на умовах сплати останнім орендодавцю плати за користування приміщенням шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок, зазначений орендодавцем (пункт 2.1 Договору);
- орендна плата підлягає сплаті до 20 числа поточного місяця за поточний місяць, із розрахунком 140,00 грн. за 1 кв. м, в тому числі ПДВ 23,33 грн., всього 400 988,00 грн. (разом з ПДВ) за перший місяць оренди. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць підлягає індексації з коефіцієнтом рівним 1 (одиниці). Розмір орендної плати може бути переглянутий два рази на рік та змінений за згодою сторін, про що укладається додаткова угода до даного договору (пункт 2.2 Договору);
- положеннями пункту 5.1 Договору передбачено, що передача орендодавцем та прийняття орендарем приміщення в оренду засвідчується актом здачі - приймання приміщення в оренду. Повернення приміщення орендодавцеві здійснюється за актом здачі - приймання. Обов`язок зі складання акта здачі - приймання покладається на сторону, яка передає приміщення іншій стороні Договору;
- приміщення та інше майно вважаються фактично переданими орендодавцеві/орендареві з моменту підписання акта здачі - приймання. У момент підписання цього акта орендар/орендодавець передає орендодавцеві/орендареві ключі від приміщення (пункт 5.2 Договору);
- сторони погодили, що Договір укладається на період з 01.12.2016 по 31.10.2019. У разі якщо не пізніше 1 місяця до закінчення дії Договору жодна зі сторін не повідомить про припинення його дії іншу сторону, останній вважається продовженим на тих самих умовах на строк, встановлений при укладанні Договору (пункт 7.1 Договору);
- на виконання умов Договору відповідно до акта здачі - приймання приміщення, який підписаний сторонами 01.12.2016, орендодавець (позивач) передав, а орендар (відповідач) прийняв приміщення, яке знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпропетровськ, вул. Мечникова, буд. 18, та має загальну площу 2 846,2 кв.м;
- Товариство зазначало, що починаючи з жовтня 2017 року Банк не виконує взяті на себе зобов`язання зі сплати орендної плати, внаслідок чого станом на 30.11.2017 в останнього утворилася заборгованість перед Товариством зі сплати орендної плати за жовтень та листопад 2017 року;
- внаслідок невиконання Банком зобов`язання зі сплати орендної плати за жовтень та листопад 2017 року позивач звертався до відповідача з претензіями від 27.10.2017 № 27/10-1 та від 23.11.2017 № 23/11-1 про сплату заборгованості за договорами оренди нерухомого майна, у тому числі, за договором оренди приміщення від 01.12.2016, які були залишені відповідачем без задоволення.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що:
- 06.11.2017 та 28.11.2017 Банк направив Товариству заяви № Е.65.0.0.0/3-134182 та № Е.65.0.0/3-147662, згідно з якими повідомив про припинення своїх зобов`язань за Договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог до Товариства зі сплати заборгованості за кредитним договором від 17.04.2007 № 07/30/К;
- 17.12.2018 Банк також направив Товариству заяву № 20.1.0.0.0/7693007/01 про зарахування зустрічних однорідних вимог в загальному розмірі 76 008 124,78 грн., а саме: зобов`язання Банка перед Товариством зі сплати орендних платежів за користування належними позивачу приміщеннями у період з жовтня 2017 року по листопад 2018 року (у тому числі, приміщенням згідно з Договором у період жовтень - листопад 2017 року) та частково зобов`язання Товариства перед Банком за кредитним договором від 17.12.2008 № 08/104/К щодо повернення суми кредиту та сплати відсотків за користування кредитним коштами;
- водночас згідно із заявою від 17.12.2018 № 20.1.0.0.0/7 693007/01 Банк повідомив Товариство про відмову від зарахування зустрічних однорідних вимог, проведеного відповідно до заяв Банка від 06.11.2017 № Е.65.0.0.0/3-134182 та від 28.11.2017 № Е.65.0.0/3-147662;
- у свою чергу, Товариство заперечувало щодо припинення спірного зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою Банка, з посиланням на те, що Товариством вже було здійснено зарахування зустрічних однорідних вимог згідно із заявами від 16.10.2018 № 1610/1-18 та від 14.11.2018 № 14/11-18, у тому числі, за кредитним договором від 17.12.2008 № 08/104/К в рахунок погашення заборгованості Банка зі сплати орендних платежів за іншими договорами оренди, тому заява Банка від 17.12.2018 не відповідає вимогам статті 601 ЦК України, оскільки визначені в ній вимоги, зокрема, за кредитним договором від 17.12.2008 № 08/104/К вже зараховані Товариством у залік зустрічних однорідних вимог;
- станом на дату направлення Банком заяви від 17.12.2018 № 20.1.0.0.0/7 693007/01, останнім у судовому порядку оскаржувалися заяви Товариства про зарахування зустрічних вимог від 16.10.2018 № 1610/1-18 та від 14.11.2018 № 14/11-18 (справи № 904/5712/18, № 904/5710/18). З огляду на вказані обставини Товариство стверджувало, що вимоги, визначені у заяві Банка від 17.12.2018 № 20.1.0.0.0/7 693007/01 не є безспірними та прозорими, тому неможливо здійснити вказане зарахування.
Наведені обставини стали підставою для звернення Товариства з даним позовом до суду про стягнення з Банка заборгованості зі сплати орендної плати за жовтень та листопад 2017 року у розмірі 801 976,00 грн.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого та апеляційного господарських судів
Причиною виникнення спору (у новому розгляді справи) стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з Банка на користь Товариства суми основної заборгованості зі сплати орендної плати за жовтень та листопад 2017 року в розмірі 801 976,00 грн.
Направляючи справу на новий розгляд (в частини закриття провадження у справі) Верховний Суд у постанові від 15.08.2019 зазначив, що суди попередніх судових інстанцій необґрунтовано залишили поза увагою те, що однією з важливих умов для здійснення зарахування зустрічних вимог є безспірність вимог, які зараховуються, а саме, відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань. Наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування чи відсутність будь-якої з названих вище умов виключає проведення зарахування у добровільному порядку.
Зокрема, Верховний Суд зазначав про те, що суди попередніх судових інстанцій у первісному розгляді справи не врахували правову позицію Верховного Суду стосовно необхідності дослідження наявності всіх необхідних умов для здійснення зарахування на підставі приписів статті 601 ЦК України; судами не досліджено, коли саме настав строк виконання зобов`язання за кредитним договором від 17.12.2008 № 08/104/К та в якому обсязі; які саме обставини, передбачені договором чи законом, зумовили його настання. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій у прийнятті оскаржуваних судових рішень дійшли помилкового висновку про відсутність предмета спору в частині основної заборгованості зі сплати орендної плати за жовтень та листопад 2017 року у даній справі, зробивши передчасний висновок у вирішенні питання про зарахування зустрічних однорідних вимог про безспірність вимог та настання строку виконання зобов`язання, і, як наслідок, про закриття провадження з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 231 ГПК України.
За результатом нового розгляду справи суди попередніх інстанцій, з урахуванням вказівок, що містилися у постанові Верховного Суду від 15.08.2019, задовольнили позов Товариства у повному обсязі, вказавши, зокрема, про те, що: Банк не довів обставин припинення грошового зобов`язання за Договором, заборгованість Банка підтверджена матеріалами справи, а доказів її сплати не надано.
У новому розгляді справи суди попередніх інстанцій також врахували позицію Верховного Суду, відповідно до якої важливою умовою для здійснення зарахування зустрічних вимог є безспірність вимог, які зараховуються, а саме відсутність спору щодо змісту, умови виконання та розміру зобов`язань (з посиланням на постанови Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 910/21652/17, від 11.09.2018 у справі № 910/21648/17, від 11.10.2018 у справі № 910/23246/17 та від 11.09.2019 у справі № 910/21566/17).
Водночас Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 22.01.2021 зі справи № 910/11116/19 уточнив висновки Верховного Суду у вказаних справах (№№ 910/21652/17, 910/21648/17, 910/21566/17), зазначивши, зокрема, про те, що відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань є важливою умовою для зарахування вимог. При цьому, умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування.
У справі, яка розглядається судами попередніх інстанцій встановлені обставини, які, за оцінкою суду, фактично свідчать про подвійне зарахування одного й того ж зобов`язання, що, у свою чергу, суперечить чинному законодавству та виключає безспірність і прозорість вимог Банка за заявою від 17.12.2018 № 20.1.0.0.0/7 693007/01.
Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою Банк посилався, зокрема, на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме стосовно застосування приписів статей 601, 202-204 ЦК України у розрізі можливості або неможливості для одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог призвести до юридично значимого наслідку у вигляді зарахування відповідних вимог, якщо до дати вчинення відповідного одностороннього правочину іншою особою вже було вчинено інший дійсний односторонній правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог щодо того ж самого зобов`язання.
Стосовно наведеного доводу касаційної скарги, Верховний Суд зазначає таке.
Відповідно до положень статті 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Статтями 202, 203 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що зобов`язання припиняється, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Отже, заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином.
Відповідно до положень статті 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 4-1) за зобов`язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.10.2018 у справі № 914/3217/16 зазначено, що вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо).
З огляду на положення чинного законодавства, зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин є волевиявленням суб`єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Інститут заліку має на меті оптимізувати діяльність двох взаємозобов`язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, що становлять предмети взаємних зобов`язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов`язані з виконанням.