ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 481/1754/18
провадження № 51-1579 кмо 20
Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючого Луганського Ю. М.,
суддів: Анісімова Г. М., Короля В. В., Кравченка С. І.,
Наставного В. В., Огурецького В. П., Щепоткіної В. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Гановської А. М.,
прокурора Кулаківського К. О.,
в режимі відеоконференції
захисника Безпрозванного Д. О.,
засудженого ОСОБА_1
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого
ОСОБА_1 та захисника Завадської Л. М. в його інтересах на вирок Миколаївського апеляційного суду від 23 січня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018150270000506, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя
АДРЕСА_1 ), такого, що не має судимостей,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Новобузького районного суду Миколаївської області від 11 червня 2019 року ОСОБА_1 було засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 задоволено частково, постановлено стягнути із ОСОБА_1 на її користь 44 870 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, а в задоволенні вимог щодо стягнення з обвинуваченого щомісячної допомоги на утримання неповнолітньої дитини відмовлено.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів у провадженні.
Миколаївський апеляційний суд 23 січня 2020 року скасував вирок місцевого суду в частині заходу примусу й ухвалив новий вирок, яким призначив ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами. У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.
За обставин, установлених судом та викладених у вироку, ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він ІНФОРМАЦІЯ_2, вночі, усупереч вимогам пп. "а" п. 2.1 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), тобто не маючи права керувати транспортним засобом, керував технічно несправним автомобілем
"Opel Vektra 2. ODTL KOMBI", д/н НОМЕР_1, та рухаючись по автодорозі Р-55 Новий Буг - Вознесенськ в Новобузькому районі Миколаївської області у напрямку м. Новий Буг зі швидкістю близько 100 км/год, грубо порушуючи вимоги пп. "б" п. 2.3, пунктів 10.1, 12.1 ПДР, проявив неуважність до дорожньої обстановки, що склалася, та її змін, перед зміною напрямку свого руху не переконався, що це буде безпечним, не врахував дорожньої обстановки, не обрав безпечної швидкості, допустив виїзд на праве узбіччя, внаслідок чого втратив контроль над автомобілем, який у некерованому стані переїхав проїжджу частину та зіткнувся з деревом у кюветі. У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження, від яких помер на місці події.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник Завадська Л. М. порушує питання про зміну вироку апеляційного суду на підставах неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність й невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого через суворість та просить звільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі положень ст. 75 КК. Вважає, що апеляційний суд, усупереч вимогам статей 23, 94 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) в повній мірі не дослідив усіх матеріалів кримінального провадження, не врахував належним чином відшкодування ОСОБА_1 завданої шкоди, позитивних характеристик з місця проживання та роботи, незадовільного стану здоров?я засудженого, який проживає разом зі своїми батьками і допомагає їм, обставини, які пом`якшують покарання, - щире каяття й активне сприяння розкриттю злочину, та призначив йому занадто суворе покарання у виді реального позбавлення волі. Зазначає, що апеляційний суд не вмотивував у вироку, відповідно до вимог статей 374, 420 КПК, зокрема, неможливість застосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК та не врахував його зразкової поведінки після вчинення злочину.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на неповноту судового розгляду, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, порушує питання про скасування вироку апеляційного суду і призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції. Вважає безпідставними висновки апеляційного суду про відсутність у нього щирого каяття та жалю щодо тяжких наслідків, які настали, а також підстав для застосування до нього положень ст. 75 КК.
Вказує на порушення судом апеляційної інстанції вимог ч. 3 ст. 404 КПК, оскільки вказаний суд самостійно, без відповідних клопотань та з`ясування думки учасників судового провадження, долучив до матеріалів кримінального провадження розписку потерпілої від 26 червня 2019 року про отримання від обвинуваченого 45 000 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди.
Крім того, ОСОБА_1 висловлює недовіру адвокату Завадській Л. М., зазначає про неефективність захисту останньою його інтересів на стадії апеляційного провадження, просить не розглядати її касаційну скаргу, яку було подано без його попередньої згоди.
Підстави розгляду кримінального провадження об`єднаною палатою
Ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 17 вересня 2020 рокукримінальне провадження за касаційними скаргами засудженого та захисника на підставі ч. 2 ст. 434-1 КПК було передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
Ухвалу мотивовано тим, що в практиці Касаційного кримінального суду Верховного Суду існують різні правові позиції щодо застосування колегіями суддів як Першої, так і Другої судових палат Суду положень ч. 1 ст. 403, ст. 432 КПК.
Так, колегія суддів Другої судової палати у постанові від 10 травня 2018 року (справа № 462/4125/16-к, провадження № 51-357км17) дійшла висновку, що в силу вимог ч. 1 ст. 403, ст. 432 КПК клопотання засудженого про відмову від касаційної скарги захисника не може бути розглянуто в суді касаційної інстанції, оскільки звернулась інша особа ніж подала скаргу.
Водночас, у постанові від 03 липня 2018 року (справа № 448/208/15-к, провадження № 51-3132км18) колегія суддів Першої судової палати дійшла протилежного висновку, зокрема, що підозрюваний, обвинувачений чи засуджений має право здійснити процесуальні дії та відмовитися від скарги, поданої в його інтересах, окрім випадків, коли участь захисника є обов`язковою або особа знаходиться у настільки вразливому становищі, що це дає підстави поставити під сумнів добровільність таких дій. При цьому, вирішуючи питання про можливість закриття касаційного провадження за скаргою захисника, від якої відмовився засуджений, Суд виходив із необхідності врівноважити інтереси правосуддя, які мають наслідком, серед іншого, правило про обов`язкове юридичне представництво та повагу до волевиявлення особи, засудження якої навіть за найбільш тяжкий злочин не позбавляє правосуб`єктності. Окрім цього, Суд послався на положення п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", якими адвокату заборонено займати у справі позицію всупереч волі клієнта. Також колегія суддів зазначила, що виходячи з права на вільний вибір захисника, неможливо заперечити право будь-кого з учасників процесу відмовитися від здійснення процесуальних дій, спрямованих на відстоювання власних інтересів.
Аналогічні правові позиції висловлено Судом у постановах від 25 вересня 2018 року та 27 серпня 2020 року (справа № 263/13569/13-к, провадження № 51-3780км18 та справа № 752/16038/15-к, провадження № 51-9202км18 відповідно).
Натомість колегія суддів Другої судової палати не погодилась із такими позиціями, оскільки виходячи з буквального змісту ст. 403 КПК, процесуальні дії щодо відмови, зміни чи доповнення апеляційної/касаційної скарги за загальним правилом здійснює лише та особа, яка її подала, а тому вважає правильною правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року (провадження
№ 51-357км17).
Позиції учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_1 тазахисник Безпрозванний Д. О. підтримали касаційні скарги та просили змінити вирок апеляційного суду, на підставі положень ст. 75 КК звільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням.
Прокурор, посилаючись на безпідставність доводів касаційних скарг, просив відмовити в їх задоволенні.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися. Повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційних скаргах доводи, колегія суддів об`єднаної палати дійшла висновку, що скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Чинний КПК регламентує питання відмови від апеляційної чи касаційної скарги.
Статтею 432 КПК передбачено, що відмова від касаційної скарги захисника під час касаційного провадження здійснюється відповідно до положень ст. 403 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 403 КПК особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї до закінчення апеляційного розгляду. Захисник обвинуваченого може відмовитися від апеляційної скарги тільки за згодою останнього.
Однак законодавець встановив виняток з цього правила. Так, відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 36 КПК наділив Генерального прокурора, керівника обласної прокуратури, їх перших заступників та заступників повноваженнями відмовитися від апеляційної чи касаційної скарги, внесених ними, керівниками, першими заступниками чи заступниками керівників або прокурорами прокуратур нижчого рівня.
Слід відмітити, що ці норми є відмінними від норм, які існували у КПК 1960 року (ч. 4 ст. 355, ст. 390), у яких чітко визначено право обвинуваченого, засудженого відкликати скаргу свого захисника.
У такий спосіб КПК позбавив підозрюваного, обвинуваченого, засудженого можливості відмовитися від апеляційної чи касаційної скарги свого захисника. Таке правове регулювання зумовлено кількома чинниками.
Захисник є самостійним учасником у кримінальному провадженні, який надає професійну правничу допомогу, відповідно до свого переконання та наданих йому законом прав.
Сприяти виявленню та виправленню судової помилки, допущеної не на користь свого підзахисного - його прямий професійний обов`язок. Згідно з ч. 1 ст. 47 КПК захисник зобов`язаний використовувати засоби захисту, передбачені цим Кодексом та іншими законами України, з метою забезпечення дотримання прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого та з`ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом`якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого.