ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 320/5083/17
провадження № 61-4493св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12 листопада 2019 року, ухвалене у складі судді Колодіної Л. В., та постанову Запорізького апеляційного суду від 4 лютого 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Кочеткової І. В.,Дашковської А. В., Кримської О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні будинком та земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва.
В обґрунтування позову зазначила, що вона та ОСОБА_2 є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 .
Вказала, що їй належить 2/3 частки вказаного житлового будинку на підставі договору купівлі-продажу від 1 жовтня 1987 року.
ОСОБА_2 належить 1/3 частка вказаного житлового будинку на підставі договору купівлі-продажу від 26 вересня 1998 року.
Житловий будинок АДРЕСА_1 розташований на земельній ділянці площею 600 кв.м.
Рішенням Народного суду м. Мелітополя від 10 січня 1979 року та рішенням Мелітопольського міського народного суду від 3 січня 1990 року співвласниками визначено порядок користування житловим будинком і земельною ділянкою.
ОСОБА_1 зазначила, що ОСОБА_2 без її згоди самовільно збудувала на земельній ділянці загального користування тамбур, який створює незручності, затіняє кімнату, унеможливлює під`їзд транспорту до належної їй частки будинку.
Тому просила зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні 2/3 частками житлового будинку АДРЕСА_1 та земельною ділянкою площею 248 кв.м шляхом знесення самовільно побудованого тамбура, розташованого на земельній ділянці загального користування.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12 листопада 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не надано доказів, які б підтверджували факт здійснення ОСОБА_2 самочинного будівництва та порушення внаслідок здійснення цього будівництва прав позивача щодо користування земельною ділянкою.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 4 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12 листопада 2019 року - без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився з висновком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог і не встановив неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
6 березня 2020року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12 листопада 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 4 лютого 2020 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Підставою касаційного оскарження рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12 листопада 2019 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 4 лютого 2020 року ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18 та у постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху та надано заявнику десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення зазначених у ній недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2020 рокувідкрито касаційне провадження у справі з підстави, визначеної пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками будинку АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці площею 600 кв.м.
ОСОБА_1 набула право власності на 2/3 частки вказаного будинку на підставі договору купівлі-продажу від 1 жовтня 1987 року, ОСОБА_2 - на 1/3 частку будинку з надвірними будівлями і спорудами, до складу яких входить спірний тамбур, на підставі договору купівлі-продажу від 26 вересня 1998 року.
Рішенням Народного суду м. Мелітополя від 10 січня 1979 року визначено порядок користування земельною ділянкою і житловим будинком та зобов`язано одного із співвласників здійснити перебудову у виділеній йому частці будинку та облаштувати згідно дозволу архітектури міста тамбур розміром 1,5 м х на 2,8 м.
Рішенням Мелітопольського міського народного суду від 3 січня 1990 року зобов`язано співвласника 1/3 частки привести будівлю у відповідність до рішення Народного суду м. Мелітополя від 10 січня 1979 року розміром 1,5 м х 2,8 м та змінено конфігурацію земельної ділянки згідно план-схеми від 15 грудня 1989 року в тих же розмірах, визначених рішенням Народного суду м. Мелітополя від 10 січня 1979 року.
Судами попередніх інстанцій також установлено, що на час набуття ОСОБА_2 права власності на 1/3 частку будинку АДРЕСА_1 попереднім співвласником здійснені всі перебудови і прибудови у відповідності із судовими рішеннями і введені в експлуатацію.
Вказана обставина установлена судами першої та апеляційної інстанцій на підставі листа Мелітопольського міжміського бюро технічної інвентаризації від 29 серпня 1998 року, технічного паспорта на житловий будинок, складеного у жовтні 1998 року, згідно з яким площа спірного тамбура-1 становить 3,3 кв.м і має розміри 1,5 м х 2,7 м.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За правилами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.