Постанова
Іменем України
10 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 502/922/18
провадження № 61-1913св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - | Ступак О. В., | |
суддів: | Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І., | Погрібного С. О., Яремка В. В., |
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кілійського районного суду Одеської області від 04 грудня 2018 року у складі судді Масленикова О. А. та постанову Одеського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року в складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Князюка О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такої, що втратила право користування житловим приміщенням.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначала, що вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1 .
Вказувала, що з 10 вересня 2009 року за зазначеною вище адресою зареєстровано місце проживання сина позивача ОСОБА_3 та відповідача ОСОБА_2 .
Звертала увагу на те, що рішенням Кілійського районного суду Одеської області
від 17 грудня 2013 року шлюб між ОСОБА_3 та відповідачем в справі розірвано. При цьому, до розірвання шлюбу з сином позивача, відповідач змінила адресу фактичного місця проживання, проте не змінила адресу місця реєстрації.
Посилаючись на те, що відповідач з 2013 року фактично не проживає за адресою її місця реєстрації, у зв`язку із чим у позивача виникають проблеми зі сплатою надмірних комунальних послуг, які не надаються, але нараховуються на відповідача, позивач просила визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1, що належить позивачу на праві приватної власності.
Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 04 грудня 2018 року
в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач має намір проживати в належному позивачу житловому будинку, в якому зареєстроване її місце проживання та місце проживання її неповнолітньої дитини, проте через неприязні стосунки та вчинення перешкод з боку позивача та колишнього чоловіка відповідача
ОСОБА_3 , відповідач позбавлена можливості проживати в спірному житловому приміщенні. Посилаючись на наведене, суд першої інстанції зробив висновок, що відповідач не проживає в спірному житловому будинку з поважних причин, а тому підстави для задоволення позову ОСОБА_1 на підставі частини другої статті
405 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) відсутні. Судом першої інстанції також зазначено, що позивачем не надано доказів порушення її прав відповідачем внаслідок наявного у неї права користування спірним житловим будинком, у зв`язку з чим позов також не може бути задоволений з наведених вище обставин.
Постановою Одеського апеляційного суду від 10 грудня 2019 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення її прав як власника нерухомого майна відповідачем або можливість такого порушення в майбутньому, з урахуванням того, що іншого житлового приміщення у відповідача немає. При цьому за адресою належного позивачу житлового будинку зареєстрований також малолітній син ОСОБА_2 та ОСОБА_3, з яким відповідач через неприязні стосунки з колишнім чоловіком та свекрухою виїхала до іншого житлового приміщення. Таким чином, встановивши, що відповідач має намір проживати з дитиною за місцем їхньої реєстрації, проте позивач змінила замки на вхідних дверях та чинить перешкоди в користуванні відповідачем спірним житловим приміщенням, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, що відповідач не проживає за місцем її реєстрації з поважних причин.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У січні 2020 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Кілійського районного суду Одеської області від 04 грудня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені вище судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
У касаційній скарзі заявник зазначає, що вона не отримувала відзиви відповідача на її позовну заяву та апеляційну скаргу, чим фактично була позбавлена можливості надати свої пояснення на обставини, викладені в зазначених вище процесуальних заявах відповідача.
Звертає увагу на недоведеність відповідачем поважності причин її тривалого непроживання за місцем реєстрації. На думку заявника, ОСОБА_2 також не надано доказів того, що позивач чинить їй перешкоди в користуванні спірним житловим будинком.
Вважає помилковими висновки судів щодо вселення відповідача до спірного житлового будинку як члена сім`ї позивача. Стверджує, що позивач ніколи не була членом сім`ї відповідача, остання вселилася до належного позивачу будинку як дружина сина позивача, проте сторони в справі не були пов`язані спільним побутом, оскільки позивач проживає за іншою адресою.
Вказує на те, що до відзиву на апеляційну скаргу, який прийнятий апеляційний судом без підтвердження направлення копії відзиву на адресу позивача, відповідач додала акт, складений 18 вересня 2019 року депутатом Кілійської міської ради Одеської області Остапенком О. М., в якому міститься неправдива інформація. Через неповідомлення позивача про поданий відзив на апеляційну скаргу, позивач була позбавлена можливості спростувати вказану в акті інформацію, шляхом подання клопотань про допит ОСОБА_4, яким складено акт, а також свідків, які його підписували.
Наполягає, що через тривале не проживання відповідача за адресою її місця реєстрації без поважних причин, позивач сплачує грошові кошти за надмірно нараховані комунальні послуги та позбавлена можливості оформити субсидію, у зв`язку із чим вважає помилковими висновки судів про недоведеність позивачем факту порушення її прав відмовою відповідача добровільно знятись із реєстрації місця проживання в належному позивачу житловому будинку.
Станом на момент розгляду справи відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 від інших учасників справи до Верховного Суду не надходило.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 27 січня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кілійського районного суду Одеської області від 04 грудня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року передано на розгляд судді-доповідачу Сердюку В. В.
Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2020 року (після усунення заявником недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1, витребувано матеріали цивільної справи № 502/922/18 із Кілійського районного суду Одеської області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У березні 2020 року матеріали справи № 502/922/18 надійшли до Верховного Суду.
Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2020 року № 2230/0/226-20 призначено повторний автоматизований розподіл касаційної скарги ОСОБА_1 .
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 вересня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 та матеріали справи № 502/922/18 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2021 року справу № 502/922/18 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ).
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 подана до Верховного Суду у січні 2020 року, то вона підлягає розгляду у порядку, визначеному в ЦПК України в редакції, чинній до 08 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 20 вересня 2009 року ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 16 липня 2008 року за ОСОБА_1 визнано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Відповідно до домової книги на житловий будинок
АДРЕСА_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані у спірному житловому будинку з 10 вересня 2009 року.
Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 17 грудня 2013 року
в справі № 502/3131/13-ц шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано. Місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, не визначено.
Згідно з актом депутата Шевченківської сільської ради Кілійського району Одеської області від 06 лютого 2018 року, у будинку АДРЕСА_1 зареєстровані: син власника - ОСОБА_3,
1983 року народження, невістка - ОСОБА_2, 1986 року народження, внук -
ОСОБА_2 , 2005 року народження. Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано в 2013 року, остання за зазначеною вище адресою не проживає.
Відповідно до довідки Шевченківської сільської ради Кілійського району Одеської області від 11 жовтня 2017 року ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, проте за зазначеною вище адресою не проживає з 2013 року.
Згідно зі свідоцтвом про народження, виданим 05 липня 2005 року виконавчим комітетом Шевченківської сільської ради Кілійського району Одеської області, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до довідки Шевченківської сільської ради Кілійського району Одеської області від 28 серпня 2018 року ОСОБА_2 та її неповнолітній син ОСОБА_2, 2005 року народження, зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1, з 10 вересня 2009 року.
Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 зазначала, що відповідач з 2013 року фактично не проживає за адресою її місця реєстрації, у зв`язку із чим у позивача виникають проблеми зі сплатою надмірних комунальних послуг, які не надаються, але нараховуються на відповідача, а тому просила визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1, який належить їй на праві приватної власності.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, щовідповідач має намір проживати в належному позивачу житловому будинку, в якому зареєстроване її місце проживання та місце проживання її неповнолітньої дитини, проте через неприязні стосунки та вчинення перешкод з боку позивача та колишнього чоловіка відповідача -
ОСОБА_3 , відповідач позбавлена можливості проживати в спірному житловому приміщенні. Посилаючись на наведене, суд першої інстанції зробив висновок, що відповідач не проживає у спірному житловому будинку з поважних причин, а тому підстави для задоволення позову ОСОБА_1 на підставі частини другої статті
405 ЦК України відсутні. Судом першої інстанції також зазначено, що позивачем не надано доказів порушення її прав відповідачем внаслідок наявного у неї права користування спірним житловим будинком, в зв`язку з чим позов також не може бути задоволений з наведених вище обставин.
Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.
Нормативно-правове обґрунтування
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.