ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 464/3313/17
провадження № 61-5501св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,
Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Публічне акціонерне товариство "Фідобанк",
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Фонду гарантування вкладу фізичних осіб (далі - Фонд), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) "Фідобанк", про стягнення коштів.
В обґрунтування позову вказувала, що 5 лютого 2016 року відкрила поточний рахунок у ПАТ "Фідобанк" і 18 травня 2017 року на цей рахунок внесла кошти у розмірі 198 400 грн.
20 травня 2017 року у ПАТ "Фідобанк" запроваджено тимчасову адміністрацію.
6 червня 2017 року позивач отримала у ПАТ "Фідобанк" виписку за рахунком, в якій відсутня інформація про операцію, що відбулась 18 травня 2017 року.
Позивач звернулася із запитом до Фонду з проханням забезпечити відображення залишку коштів на її поточному рахунку із урахуванням внесеної суми, однак отримала відповідь про анулювання банком платіжного доручення на спірну суму в односторонньому порядку, оскільки така була виявлена як навантаження для відповідача.
За таких обставин позивач просила стягнути з будь-яких банківських рахунків Фонду грошові кошти у розмірі 198 400 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 25 липня 2018 року, ухваленим у складі судді Рудакова І. П., у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права та недоведення обставин, на які вона посилається в обґрунтування позовних вимог.
Постановою Львівського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано рішення Сихівського районного суду міста Львова від 25 липня 2018 року та закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладу фізичних осіб, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -
ПАТ "Фідобанк", про стягнення коштів.
Ухвалюючи судове рішення, апеляційний суд виходив з того, що спір у даній справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів, врахувавши правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений
у постанові від 6 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц (провадження
№ 14-180цс18).
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 11 лютого
2019 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалою апеляційного суду Львівської області від 17 жовтня 2017 року скасовано ухвалу Сихівського районного суду
міста Львова від 19 травня 2017 року у даній справі, якою відмовлено у відкритті провадження у справі з підстав того, що вона підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства і спір має цивільно-правовий характер.
На думку заявника, апеляційний суд допустив неоднозначність у застосуванні норм матеріального та процесуального права, що призвело до порушення принципу правової визначеності.
Заявник вказує на невідповідність висновку суду апеляційної інстанції правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 16 лютого
2016 року у справі № 21-4846а/15 та від 15 червня 2016 року у справі
№ 21-286а/16, про те, що на спори, які виникають на стадії ліквідації банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Позиція інших учасників справи
У червні 2019 року представник Фонду - Заплішна О. Д. та уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ "Фідобанк" Коваленко О. В. подали відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1, в яких посилались на безпідставність її доводів та відповідність висновку апеляційного суду про необхідність розгляду даної справи за правилами адміністративного судочинства нормам матеріального і процесуального права.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У червні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 5 лютого 2016 року ОСОБА_1 звернулася до ПАТ "Фідобанк" із заявою про відкриття банківського (поточного) рахунку № НОМЕР_1, яка стала підставою для відкриття банком позивачу банківського (поточного) рахунку № НОМЕР_2 .
З квитанції від 18 травня 2016 року № 383660216 суди встановили, що 18 травня 2016 року на банківський рахунок ОСОБА_1 надійшли грошові кошти у сумі 198 400 грн.
Постановою правління Національного банку України № 8 від 20 травня 2016 року ПАТ "Фідобанк" віднесено до категорії неплатоспроможних і рішенням Виконавчої дирекції Фонду № 783 запроваджено тимчасову адміністрацію в особі уповноваженої особи Фонду Коваленко О. В.
З рішення Фонду від 2 липня 2018 року № 1836 суди встановили, що на час розгляду справи триває процедура ліквідації ПАТ "Фідобанк".
У зв`язку із запровадженням тимчасової адміністрації у банку 24 червня
2016 року ОСОБА_1 звернулась із листом до уповноваженої особи Фонду Коваленка О. В. щодо внесення її до переліку вкладників, вклади яких підлягають відшкодуванню за рахунок Фонду у сумі 198 809,06 грн, або здійснення виплати вказаної суми.
З відповіді Фонду від 2 серпня 2016 року № 2-3-2-2/216-ЛК-ОГ суди встановили, що 18 травня 2016 року операції по рахунку ОСОБА_1 та платіжні доручення на зарахування грошових коштів на її рахунок у сумі 198 400 грн анульовані банком у зв`язку із тим, що така операція проведена 18 травня 2016 року та виявлена як навантаження на Фонд.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України
від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзивів на неї, суд дійшов таких висновків.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Частиною першою статті 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Разом з тим відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 цього Кодексу).
З аналізу наведених процесуальних норм вбачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень - здійснює владні управлінські функції в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.