Постанова
Іменем України
17 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 624/467/17
провадження № 61-9457св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - приватне сільськогосподарське підприємство ім. Щорса,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства ім. Щорса на рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 24 січня 2020 року у складі судді Нестеренко О. С. та постанову Харківського апеляційного суду
від 21 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Котелевець А. В., Коваленко І. П., Тичкової О. Ю., у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного сільськогосподарського підприємства ім. Щорса про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного сільськогосподарського підприємства ім. Щорса (далі - ПСП ім. Щорса) про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 на підставі державного акта на право приватної власності серії Р2 № 769299 належить земельна ділянка площею
6, 7276 га, кадастровий номер 6323183700:10:003:0192, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Павлівської сільської ради Кегичівського району Харківської області.
Із листа відділу Головного управління Держгеокадастру в Кегичівському районі Харківської області від 22 червня 2017 року позивачу стало відомо про те, що
01 лютого 2008 року ДП "Центр державного земельного кадастру" було здійснено запис № 040869600049 та зареєстровано договір оренди земельної ділянки, укладений між ним та ПСП ім. Щорса. Інші відомості щодо правових дій на цю земельну ділянку відсутні. Також позивачу надано копію спірного договору оренди землі.
ОСОБА_1 , як власник земельної ділянки, спірний договір та додатки до нього (акт прийому-передачі, акт визначення меж у натурі (на місцевості) не підписував, що свідчить про те, що під час укладання спірного правочину волевиявлення сторони не було вільним і не відповідало його внутрішній волі.
Факт того, що договір оренди земельної ділянки, на підставі якого відповідач користується належною позивачеві земельною ділянкою, не підписаний позивачем, свідчить про відсутність наміру ОСОБА_1 укладати спірний правочин, що порушує його права, як власника спірної земельної ділянки, та є підставою для визнання договору недійсним у порядку положень статті 203 ЦК України.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив визнати договір оренди землі № 105, укладений 01 лютого 2007 року між ним та ПСП ім. Щорса, недійсним.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Сахновщинського районного суду Харківської області від 24 січня
2020 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду
від 21 квітня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір оренди землі № 105, укладений 01 лютого 2007 року між ОСОБА_1 та ПСП ім. Щорса, зареєстрований 01 лютого 2008 року в Кегичівському відділі Харківської філії ДП "Центр державного земельного кадастру" № 040869600049.
Зобов`язано ПСП ім. Щорса повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею
6, 7276 га, кадастровий № 6323183700:10:003:0192, яка розташована на території Павлівської сільської ради Кегичівського району Харківської області.
Стягнуто з ПСП ім. Щорса на користь ОСОБА_1 витрати на проведення судово-почеркознавчої експертизи в розмірі 9 820, 80 грн та 640,00 грн судового збору.
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, мотивовано тим, що відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи від 22 лютого 2018 року № 21484/2547, складеного Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. засл. проф. М. С. Бокаріуса, встановлено, що ОСОБА_1 спірний договір оренди землі, укладений 01 лютого 2007 року, акт прийому-передачі земельної ділянки від 01 лютого 2007 року № 0105 та акт визначення меж земельної ділянки № НОМЕР_1 не підписував, що свідчить про відсутність волевиявлення власника, що є підставою для визнання недійсним спірного договору оренди відповідно до вимог статей 203, 215 ЦК України.
Крім того, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, посилаючись на частину другу статті 216 ЦК України, вважав, що у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а тому вважав за необхідне зобов`язати ПСП ім. Щорса повернути ОСОБА_1 земельну ділянку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
23 червня 2020 року ПСП ім. Щорса подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 24 січня
2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 21 квітня 2020 року,
в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, а у разі недостатності для цього підстав - передати справу на новий розгляд.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
У жовтні 2020 року справу № 624/467/17-ц передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Як на підставу касаційного оскарження ПСП ім. Щорса посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зокрема, судами помилково було відхилено клопотання відповідача про встановлення фактичного підписанта спірного договору (підстави оскарження, передбачені пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Крім того, судами неправомірно не враховано клопотання ПСП ім. Щорса щодо застосування до спірних правовідносин позовної давності, оскільки, отримуючи орендну плату протягом 10 років, позивач не міг не знати про наявність орендних правовідносин, разом із тим, звернувся із позовом лише у 2017 році.
ПСП ім. Щорса також посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди не врахували правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 397/1402/15-ц, від 26 серпня 2020 року у справі
№ 624/605/16-ц, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 жовтня 2017 року у справі № 372/2592/15-ц, у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі
№ 6-2469цс16, відповідно до яких суди мають виходити з презумпції можливості та обов`язку позивача знати про стан своїх майнових прав (у контексті застосування позовної давності).
Крім того, судами зобов`язано відповідача повернути земельну ділянку, проте, звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 вказаної вимоги не заявляв, уточнену заяву про зміну позовних вимог не подавав. Вказане свідчить про порушення судами принципу диспозитивності цивільного судочинства.
В ухвалі Верховного Суду від 28 вересня 2020 року про відкриття провадження у справі вказано, що касаційна скарга ПСП ім. Щорса подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, зокрема, касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу ПСП ім. Щорса до Верховного Суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею
6,7276 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Павлівської сільської ради Кегичівського району Харківської області, кадастровий № 6323183700:10:003:0192.
Право власності підтверджується державним актом на право приватної власності серії Р2 № 769299, виданим 01 липня 2002 року на підставі розпорядження Кегичівської районної державної адміністрації Ради народних депутатів
від 11 травня 2002 року № 129, зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 41. (а. с. 8, т .1)
01 лютого 2007 року між ОСОБА_1 та ПСП ім. Щорса укладено договір оренди землі № 105. (а. с. 13-14, т. 1)
Відповідно до вказаного договору ОСОБА_1 (орендодавець) передає, а
ПСП ім. Щорса (орендар) приймає у строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Павлівської сільської ради Кегичівського району Харківської області.
Також сторонами підписано акт прийому-передачі земельної ділянки № 0105 та акт визначенння меж земельної ділянки № НОМЕР_1, які є додатками до договору оренди. (а. с. 15, т. 1)
20 червня 2017 року ОСОБА_1 звернувся із листом-вимогою до ПСП ім. Щорса, у якому просив звільнити спірну земельну ділянку та передати її у володіння
ОСОБА_1 , як власника. (а. с. 9, т. 1)
Згідно з висновком № 21484/2547 судово-почеркознавчої експертизи, складеним 22 лютого 2018 року Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. засл. проф. М. С. Бокаріуса, підписи від імені ОСОБА_1 виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів не ОСОБА_1, а саме у:
- примірнику договору оренди землі 01 лютого 2007 року № 105, укладеного між ОСОБА_1 та ПСП ім. Щорса, на лицьовій стороні другого аркуша документа в графі "Орендодавець", в рядку "( ОСОБА_1 )";
- у додатках до примірника договору оренди землі від 01 лютого 2007 року № 105: акті прийому-передачі земельної ділянки від 01 лютого 2007 року № 0105 у графі "Земельну ділянку передав: ОСОБА_1 ", в рядку "( ОСОБА_1 )"; акті визначення меж земельної ділянки № НОМЕР_1 в натурі (на місцевості) в графі " ОСОБА_1 ";
- в іншому примірнику договору оренди землі від 01 лютого 2007 року № 105, укладеного між ОСОБА_1 та ПСП ім. Щорса, на лицьовій стороні другого аркуша документа в графі "Орендодавець", в рядку "( ОСОБА_1 )";
- у додатках до примірника договору оренди землі від 01 лютого 2007 року № 105: акті прийому-передачі земельної ділянки від 01 лютого 2007 року № 0105 у графі "Земельну ділянку передав: ОСОБА_1 ", в рядку "( ОСОБА_1 )"; акті визначення меж земельної ділянки № НОМЕР_1 в натурі (на місцевості) в графі " ОСОБА_1 "
Таким чином, встановлено, що договір оренди земельної ділянки та додатки до нього ОСОБА_1, як власник земельної ділянки, не підписував.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ"
№ 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Оскаржувані судові рішення не відповідають вказаним вимогам закону.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта вказаної статті).
Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі їх суб`єктів).
У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.
Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли.
За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.