ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 240/5092/20
адміністративне провадження № К/9901/30427/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів Мельник-Томенко Ж.М., Калашнікової О.В.,
розглянув у порядку письмового провадження справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2020 року (у складі судді Шуляк Л.А.)
на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2020 року (колегія суддів у складі головуючого судді Кузьмишина В.М., суддів: Совгири Д.І., Сапальової Т.В.)
у справі №240/5092/20
за позовом ОСОБА_1
до військової частини А3814
про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні.
I. ПРОЦЕДУРА
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини А3814, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини А3814 щодо невиплати всіх сум належних ОСОБА_1 у день звільнення (невиплати грошової компенсації за невикористані відпустки учасника бойових дій у сумі 7191,80 гривень та частини одноразової грошової допомоги при звільненні в сумі 22517,13 гривень);
- стягнути з військової частини А3814 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні (невиплати грошової компенсації за невикористані відпустки учасника бойових дій у сумі 7186,84 гривень та частини одноразової грошової допомоги при звільненні в сумі 35420,81 гривень) за період з 8 вересня 2017 року по 21 лютого 2020 року в сумі 264320 гривень.
2. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 3 квітня 2020 року позовну заяву залишено без руху.
3. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 3 квітня 2020 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2020 року, позовну заяву повернуто позивачу.
4. У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, справу передати для розгляду до суду першої інстанції.
5. Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.
6. Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем подано позовну заяву після закінчення строку, встановленого законом, тобто пропущено місячний строк звернення до суду з позовом. Оскільки позивачем не наведено поважних підстав для поновлення зазначеного строку суд дійшов висновку про повернення позовної заяви.
III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
7. ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі не погоджується з оскаржуваними рішенням судів попередніх інстанцій, оскільки вони прийняті з порушенням норм процесуального права.
8. Зазначає, що він звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, тобто з питань соціального захисту і трудових прав.
9. Спираючись на рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, позивач вважає, що у розглядуваному випадку встановлено тримісячний строк звернення до суду з позовом. І оскільки відповідач остаточно розрахувався з ним 21 лютого 2020 року, то він не пропустив зазначений строк звернення до суду з позовом.
10. Наголошує, що невчасний розрахунок з працівником при звільненні є трудовим спором, на який розповсюджуються норми КЗпП України, зокрема, його частини першої статті 233.
11. При цьому позивач у своїй касаційній скарзі звертається до численної практики Верховного Суду, сформованої за схожих фактичних обставин, якій, на його думку, не відповідають оскаржувані в цій справі рішення судів попередніх інстанцій.
12. У відзиві на касаційну скаргу позивача відповідач погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо пропуску позивачем місячного строку звернення до суду з позовом.
13. Автор відзиву на касаційну скаргу стверджує, що пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадку, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних правовідносин.
14. Також відповідач зазначає, що КЗпП України не регулює питання проходження військової служби, зокрема, стаття 3 КЗпП України визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
15. Крім того, автор відзиву на касаційну скаргу наводить аргументи, які стосуються суті спору та стверджує, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, КЗпП України не застосовується.
IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
16. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити наступне.
17. Касаційне провадження у справі відкрите з підстави оскарження судового рішення, зазначеного в частині другій статті 328 КАС України, та посилання позивача на порушення судами першої та апеляційної норм процесуального права.
18. Спірні правовідносини у справі склались з приводу стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку відповідно до статей 116, 117 КЗпП України, у зв?язку з невиплатою позивачу у день звільнення з військової служби грошової компенсації за невикористані відпустки учасника бойових дій та частини одноразової грошової допомоги при звільненні. На стадії касаційного провадження спірним є питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовом.
19. Статтею 47 КЗпП України встановлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
20. Відповідно до статті 116 КЗПП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
21. Положеннями статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
22. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
23. Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
24. Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
25. Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 статті 4 КАС України).
26. Оскільки ОСОБА_1 проходив військову службу та звільнений з неї у зв`язку з закінченням строку контракту, то цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби.
27. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
28. Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
29. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
30. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
31. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п?ятою статті 122 КАС України.
32. Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
33. Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено і в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 2371 цього Кодексу.