ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 820/596/17
адміністративне провадження № К/9901/30924/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №820/596/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "Будівельник" до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про визнання протиправним та скасування наказу, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Будівельник" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.03.2017 (суддя Полях Н.А.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.05.2017 (головуючий суддя Тацій Л.В., судді: Григоров А.М., Подобайло З.Г.),
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство "Будівельник" (далі також ПАТ "Будівельник", позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому позивач просив визнати рішення суб`єкта владних повноважень Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі також ГУ ДФС, відповідач) викладене у вигляді наказу від 03.02.2017 №257, яким продовжено строки проведення документальної планової виїзної перевірки ПАТ "Будівельник" з 06.02.2017 на 5 робочих днів, протиправним та скасувати його.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21.03.2017, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.05.2017, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ПАТ "Будівельник" звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України. У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій та прийняти у справі нове рішення, яким позов задовольнити.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.07.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "Будівельник" у справі №820/596/17.
Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №820/596/17 за правилами підпункту 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" цього кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Ухвалою Верховного Суду від 22.02.2021 прийнято матеріали справи до провадження, касаційний розгляд справи призначено у порядку письмового провадження на 23.02.2021.
В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права. Як вказує позивач, переліку підстав, за наявності яких суб`єктом владних повноважень, яким є контролюючий орган, може бути реалізовано норму пункту 82.3 статті 82 Податкового кодексу України щодо продовження строку проведення документальної планової виїзної перевірки в Податковому кодексі України не встановлено. Отже, приймаючи рішення про продовження строків перевірки, відповідач діяв не на підставі Конституції України, поза межами власних повноважень.
Відповідачем подані заперечення на касаційну скаргу. Податковий орган звертає увагу, що положення пункту 82.3 статті 83 Податкового кодексу України, на які посилається позивач, визначають порядок продовження строків проведення перевірок, визначених статтею 80 цього Кодексу (фактичних перевірок). У свою чергу, порядок проведення документальних перевірок визначається статтею 77 Кодексу. Відповідно до пункту 82.1 статті 82 Податкового кодексу України продовження строків проведення перевірок, визначених у статті 77 цього Кодексу, можливе за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу. Відтак, зазначає, що рішення судів постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами попередніх інстанцій надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Відповідач просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а судові рішення - без змін.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 11.01.2017 №30 призначено документальну планову виїзну перевірку ПАТ "Будівельник" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 30.09.2016 відповідно до затвердженого плану перевірки. Тривалість перевірки відповідно до вказаного наказу визначена протягом 10 робочих днів з 23.01.2017 до 03.02.2017.
На підставі наказу від 03.02.2017 №257 Головним управління Державної фіскальної служби у Харківській області продовжено строк проведення документальної планової виїзної перевірки з 06.02.2017 на 5 робочих днів, у зв`язку із значним документообігом ПАТ "Будівельник" за перевіряємий період.
За наслідками проведеної перевірки складено акт від 17.02.2017 №247/20-40-14-02-07/23319496 "Про результати документальної планової виїзної перевірки Приватного акціонерного товариства "Будівельник" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 30.09.2016".
Перевіркою встановлено порушення позивачем податкового законодавства України та на підставі висновків акту перевірки винесено податкові повідомлення-рішення №0000391402, №0000401402, №0000411402 від 03.03.2017.
Суди вказали, що як вбачається зі змісту позовних вимог, позивач вважає протиправним наказ Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 03.02.2017 №257, яким продовжено строк проведення документальної планової виїзної перевірки з 06.02.2017 на 5 робочих днів та просить його скасувати, саме вказане рішення суб`єкта владних повноважень є предметом позову у даній справі.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходили з того, що позивачем під час розгляду справи не надано належних та допустимих доказів на підтвердження незаконності оскаржуваного наказу та неправомірності дій контролюючого органу щодо його прийняття.
Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.