ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Британчука В. В., Єленіної Ж. М., Ситнік О. М.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 9901/37/19 (провадження № 11-30заі20)
за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про визнання протиправними і нечинними рішень та зобов`язання прийняти рішення
Короткий виклад історії справи
18 січня 2019 року ОСОБА_1 зверталася до суду з позовом, у якому просила:
- визнати протиправним та нечинним рішення ВККС від 7 червня 2018 року № 127/зп-18 у частині затвердження результату іспиту ОСОБА_1 за виконання практичного завдання - 57 балів;
- визнати протиправним та нечинним рішення Комісії у пленарному складі від 5 листопада 2018 року № 1926/ко-18, яким відмовлено судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 у перегляді рішення ВККС від 7 червня 2018 року № 127/зп-18 щодо результатів виконаного практичного завдання у межах процедури кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді;
- визнати протиправним та нечинним рішення ВККС від 21 грудня 2018 року № 1986/ко-18;
- зобов`язати Комісію у пленарному складі переглянути рішення ВККС від 7 червня 2018 року № 127/зп-18 щодо результатів виконаного учасником іспиту ОСОБА_1 практичного завдання відповідно до абзацу четвертого частини другої статті 85 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).
Позовні вимоги обґрунтувала тим, що рішення Комісії в частині затвердження результату іспиту ОСОБА_1 не містить параметрів оцінювання (встановлення) рівня практичних навичок та умінь у правозастосуванні, які стали підставою для встановлення невідповідності практичного завдання показникам методики оцінювання його результатів, визначених пунктом 3 глави 2 Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Комісії від 3 листопада 2016 року № 143/зп-16 (далі - Положення).
Позивачка зазначала, що підставою для звільнення судді з посади є виявлення за результатами оцінювання невідповідності судді займаній посаді, яке має відбуватися за конкретно визначеними критеріями: або компетентності, або професійної етики, або доброчесності. Ненаведення у рішенні мотивів його ухвалення не дає можливості визначити, за яким з критеріїв позивачка визнана такою, що не здатна здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Короткий зміст установлених обставин та рішення суду попередньої інстанції
Президент України Указом від 15 квітня 2008 року № 362/2008 призначив ОСОБА_1 суддею Дніпропетровського окружного адміністративного судустроком на п`ять років, а Постановою Верховної Ради України від 18 квітня 2013 року № 207-VII її обрано на посаду судді цього ж суду безстроково.
Рішенням ВККС від 1 лютого 2018 року № 8/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання 1790 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема ісудді Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 .
Комісія рішенням від 7 червня 2018 року № 127/зп-18 затвердила результати іспиту та визначила, що ОСОБА_1 за результатами складення анонімного письмового тестування отримала 70,875 бала, за виконання практичного завдання - 57 балів.
10 жовтня 2018 року до ВККС надійшлазаява ОСОБА_1 про перегляд рішення, прийнятого за результатами виконання практичного завдання, складеного в межах іспиту.
Того ж дня Комісія оголосила перерву на засіданні щодо розгляду питання про визначення результатів кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді за результатами складення іспиту суддею ОСОБА_1 та вирішення питання допуску її до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди».
Рішенням від 5 листопада 2018 року № 1926/ко-18 ВККС відмовила у перегляді рішення від 7 червня 2018 року № 127/зп-18 щодо результатів виконаного практичного завдання ОСОБА_1 .
Комісія рішенням від 21 грудня 2018 № 1986/ко-18 вирішила:
- визначити, що суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 не склала іспит для суддів місцевих та апеляційних судів, призначений рішенням Комісії від 2 березня 2018 року № 33/зп-18;
- відмовити судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 у допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди», призначеного рішенням Комісії від 1 лютого 2018 року № 8/зп-18, за результатами іспиту суддів місцевих та апеляційних судів;
- визнати суддю Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді;
- внести до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) подання з рекомендацією про звільнення з посади судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 .
Будучи переконаною, що Комісія протиправно ухвалила оскаржувані рішення і тим самим втрутилася в її право вважатися такою, що відповідає займаній посаді судді, ОСОБА_1 звернулася до суду із цим позовом.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 19 грудня 2019 року в задоволенні позовних вимог відмовив повністю.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що законом, який був чинним на час проходження ОСОБА_1 процедури кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді та складання іспиту, не було передбачено можливість перегляду рішення, прийнятого палатою чи колегією щодо результатів виконаного учасником іспиту практичного завдання, а тому в Комісії не було правових підстав для здійснення такого перегляду.
Вимоги позивачки стосовно зобов`язання ВККС у пленарному складі переглянути ще раз рішення від 7 червня 2018 року № 127/зп-18 є безпідставними, оскільки Комісія такий розгляд здійснила 5 листопада 2018 року. Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання протиправним та нечинним рішення від 5 листопада 2018 року № 1926/ко-18 та зобов`язання відповідача у пленарному складі переглянути рішення від 7 червня 2018 року № 127/зп-18.
Незгода ОСОБА_1 з виставленими балами за виконане нею в рамках конкурсу практичне завдання не може свідчити про протиправність дій та рішень відповідача під час оцінювання її роботи. Відповідно до пункту 1 глави 6 розділу II Положення встановлення відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання. Показники відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та у сукупності.
У підсумку суд дійшов висновку, що члени ВККС оцінюють виконане суддею анонімне практичне завдання шляхом його перевірки за внутрішнім переконанням на відповідність цього завдання показникам методики, що само по собі не свідчить про протиправність, дискримінацію чи свавілля.
Не погодившисьіз зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подавала апеляційну скаргу, у якій просиласкасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2019 року та прийняте нове рішення - про задоволення позовних вимог.
На обґрунтування своєї позиції покликалася на те, що суд першої інстанції всупереч положенням статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) не здійснив судовий контроль за дискреційними актами суб`єкта владних повноважень, не дослідив їх на предмет об`єктивності та обґрунтованості висновків.
Покликалася також на те, що суд хибно визначив предмет спірних відносин, оскільки позивачка не оскаржувала критеріїв кваліфікаційного оцінювання практичного завдання, виконаного суддею в межах процедури проходження кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді. Натомість ненаведення мотивів прийнятих рішень Комісії не дає змоги встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов таких висновків, та не дає можливості надати їм правову оцінку і встановити законність, обґрунтованість та пропорційність рішень.
Вважала, що посилання ВККС лише на засоби встановлення відповідності судді займаній посаді та кількість виставлених за результатами кваліфікаційного оцінювання балів не дозволяє встановити дійсних підстав, з яких виходила ВККС під час ухвалення рішень, мотивів їх прийняття, що є підставою для скасування оскаржуваних актів.
Перегляд рішень, прийнятих колегією чи пленарним складом ВККС щодо результатів виконаного учасником іспиту практичного завдання, є правом виключно самого учасника іспиту. Тому висновок суду про надання такого права Комісії є помилковим та свідчить про неправильне застосування положень частини другої статті 85 Закону № 1402-VIII.
Оскільки законодавство не передбачає повноважень Комісії приймати рішення про відмову в перегляді рішення, прийнятого колегією щодо результатів виконаного учасником іспиту практичного завдання, то рішення ВККС від 5 листопада 2018 року № 1926/ко-18 є протиправним.
Зазначала про інші істотні порушення вимог процесуального закону, зокрема, про: ухвалення неповноважним складом ВККС рішення від 21 грудня 2018 року № 1986/ко-18; порушення права на перегляд рішення, прийнятого колегією щодо результатів виконаного учасником іспиту практичного завдання; суб`єктивність, упередженість та необґрунтованість виставлення балів окремими членами колегії ВККС.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 27 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнила частково. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2019 року скасувала, а провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ВККС про визнання протиправними і нечинними рішень та зобов`язання прийняти рішення закрила.
Основні мотиви, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
Вирішення питання про звільнення судді належить виключно до компетенції ВРП після розгляду на її засіданні подання ВККС про звільнення судді. За результатами такого розгляду ВРП приймає вмотивоване рішення, яке остаточно вирішує питання щодо кар`єри судді, є обов`язковим для виконання та викликає відповідні правові наслідки і може бути оскаржене в судовому порядку.
При цьому рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, саме по собі не має наслідком звільнення судді, а є на цьому етапі кваліфікаційного оцінювання підставою для такого звільнення. Під час розгляду подання ВККС про звільнення судді ВРП може і не погодитися з висновком ВККС.
З огляду на те, що процедура кваліфікаційного оцінювання, підведення її підсумків (у ВККС) і застосування наслідків (рішенням ВРП) є стадіями єдиного провадження, рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді не має самостійних правових наслідків, а є частиною цього «кваліфікаційного» провадження.
Звільнення судді з посади є конституційною функцією ВРП. У межах «кваліфікаційного» провадження ВРП має право перевірити вмотивованість та обґрунтованість рішення ВККС. У разі виявлення недоліків, що мають суттєве значення, зокрема вплинули на об`єктивність оцінювання, ВРП має не лише право, але й обов`язок запобігти порушенню прав судді. У такий спосіб ВРП забезпечує конституційні гарантії незалежності судді, складовою якої є неможливість дострокового звільнення судді з підстав, прямо не передбачених Конституцією України.
ВРП може ухвалити рішення про відмову в задоволенні подання про звільнення судді з посади. У цьому випадку суддя продовжує перебувати на посаді, а рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді втрачає юридичне значення.
Більшість суддів Великої Палати Верховного Суду дійшли висновку, що, зокрема, рішення Комісії від 21грудня 2018 року № 1986/ко-18 є тим рішенням, яке на стадії підведення підсумків кваліфікаційного оцінювання ВККС не може бути окремим (самостійним) предметом судового розгляду. Ці обставини унеможливлюють подальший розгляд справи й ухвалення рішення по суті спору іє підставами для закриття провадження у справі, оскільки її не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що предметом позову в цій справі є, зокрема, визнання протиправним та нечинним рішення відповідача від 21 грудня 2018 року № 1986/ко-18 про її невідповідність займаній посаді судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду, яким, серед іншого, вирішено внести до ВРП подання з рекомендацією розглянути питання про звільнення позивачки з посади судді. Крім того, позивачка просила визнати протиправними й нечинними рішення Комісії від 7 червня 2018 року № 127/зп-18, 5 листопада 2018 року № 1926/ко-18, а також зобов`язати Комісію у пленарному складі переглянути рішення ВККС від 7 червня 2018 року № 127/зп-18 щодо результатів виконаного учасником іспиту ОСОБА_1 практичного завдання відповідно до абзацу четвертого частини другої статті 85 Закону № 1402-VIII.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади