Постанова
іменем України
18 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 193/375/19
провадження № 51-4204км20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Матієк Т.В.,
суддів Наставного В.В., Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Матвєєвої Н.В.,
прокурора Піх Ю.Г.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 2 березня 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 4 червня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018040580000544, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Палатки Хасинського району Магаданської області Російської Федерації, жителя АДРЕСА_1, такого, що не має судимостей,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК.
Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені ними обставини
За вироком Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 2 березня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК зараховано у строк відбування покарання період попереднього ув`язнення ОСОБА_1 з 23 грудня 2018 року.
Крім того, стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 26 023,90 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди і 15 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Також вирішено питання стосовно долі речових доказів та заходів забезпечення кримінального провадження.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 22 грудня 2018 року близько о 20-й годині, перебуваючи на АДРЕСА_1, під час виниклої словесної сварки з ОСОБА_2, який був зі своїм знайомим ОСОБА_3, спричинив йому кулаком один удар в область обличчя, заподіявши забій правого очного яблука, від якого останній упав на землю, опинившись на спині, після чого ОСОБА_1 підняв із землі на рівень власного зросту велосипед "Аіст", який перед початком сутички потерпілий котив поруч із собою, та двічі кинув бічною частиною в обличчя й голову ОСОБА_2, чим заподіяв останньому згідно з висновком судово-медичної експертизи від 14 березня 2019 року № 21 тяжкі тілесні ушкодження, а саме: відкриту черепно-мозкову травму; багатоуламковий перелом верхньої щелепи; перелом кісток носу; уламковий перелом правої виличної кістки; субархноїдальний крововилив; забій правого очного яблука; забійну рану у лобній області; численні забої голови; параорбітальні гематоми, які виникли від ударних дій тупого твердого предмета (предметів). Тілесні ушкодження, що входять до комплексу черепно-мозкової травми (сукупність тілесних ушкоджень на голові), під час травматичного процесу призвели до зниження гостроти зору на травмоване праве око (праве око - 0,01; ліве око 0,85) та до стійкої втрати працездатності понад одну третину, не менше 33%.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 4 червня 2020 року залишив без задоволення апеляційну скаргу потерпілого, частково задовольнив апеляційну скаргу обвинуваченого, змінив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1, виключивши з мотивувальної частини рішення посилання на протокол огляду предмета (верхнього одягу ОСОБА_1 ) від 23 грудня 2018 року, висновок експерта № 53 (судово-медичної імунологічної експертизи речових доказів), висновок від 27 грудня 2018 року (щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння), обставину, що обтяжує покарання ОСОБА_1 - вчинення злочину у стані наркотичного сп`яніння. В іншій частині вирок районного суду було залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, порушує питання про скасування вироку місцевого суду й ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду у суді першої інстанції. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, вказує на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки допущеним органом досудового розслідування порушенням права на захист ОСОБА_1 під час затримання, котрий фактично був затриманий 22 грудня 2018 року близько 24 години, тоді як відомості про вчинення злочину були внесені до ЄРДР 23 грудня 2018 року о 23:44 і протягом цього часу він незаконно утримувався у відділенні поліції, що підтверджується протоколами допиту його матері та молодшого брата, які безпідставно не були долучені стороною обвинувачення до матеріалів кримінального провадження. Про допит вказаних осіб він має намір клопотати під час нового розгляду справи у суді першої інстанції. Також ОСОБА_1 зазначає про те, що обшук його житла проводився без ухвали слідчого судді, а протокол проведення цієї слідчої дії не був долучений до матеріалів провадження.
Крім того, засуджений вказує про те, що відповідно до положень ч. 6 ст. 206 КПК за фактом його незаконного затримання, безпідставного утримання у відділенні поліції та незаконних дій під час проведення досудового розслідування він звернувся до ДБР із відповідною заявою, що залишилося поза увагою суду апеляційної інстанції.
На переконання ОСОБА_1, наведені обставини у сукупності свідчать про недопустимість покладених в основу рішень судів попередніх інстанцій доказів, а саме: протоколу слідчого експерименту від 11 лютого 2019 року за участю свідка ОСОБА_3 ; постанови про визнання речовими доказом та приєднання до кримінального провадження від 13 березня 2019 року; постанови про відібрання зразків для проведення експертного дослідження від 8 січня 2019 року; протоколу отримання зразків для експертизи від 28 січня 2019 року; висновку судово-медичної експертизи від 28 січня 2019 року № 48; висновку судово-медичної експертизи від 14 березня 2019 року № 21/23.
Звертає увагу на те, що апеляційний суд, частково задовольняючи подану ним апеляційну скаргу та визнаючи протокол пред`явлення особи до впізнання від 23 грудня 2018 року недопустимим доказом, безпідставно не визнав недопустимими всі докази, які в подальшому були зібрані органом досудового розслідування, та не навів в ухвалі переконливих підстав для прийняття такого рішення, не надав вичерпних відповідей на доводи, викладені у скарзі, через що рішення цього суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК.
У запереченнях на касаційну скаргу засудженого потерпілий ОСОБА_2 вважає її необґрунтованою та просить залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без змін.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги засудженого, вважала оскаржені судові рішення законними та обґрунтованими.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Зокрема, свої висновки про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення за викладених у вироку обставин суд першої інстанції обґрунтував: показаннями обвинуваченого ОСОБА_1, котрий частково визнав себе винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення і не заперечував факт конфлікту між ним та потерпілим, нанесення ним потерпілому тілесних ушкоджень, однак заперечував факт заподіяння ОСОБА_2 тілесних ушкоджень велосипедом; показаннями потерпілого та свідка ОСОБА_3 щодо обставин, які їм були відомі, та подій, очевидцями яких вони були; даними протоколів слідчих дій, висновками судово-медичних експертиз та іншими письмовими доказами, зміст яких детально відтворено у вироку.
Місцевий суд дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину і кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 121 КК, оскільки визнав зазначені докази достовірними, допустимими, а в сукупності - достатніми. При цьому визнав протокол пред`явлення особи для впізнання від 23 грудня 2018 року за участю свідка ОСОБА_3 недопустимим доказом з підстав того, що усупереч вимог ст. 228 КПК для проведення цієї слідчої дії були залучені особи, які мають відмінності у віці - понад 20 років, а також з урахуванням того, що впізнання особи відбувалося згідно з протоколом 23 грудня 2018 року в період часу з 19:45 до 20:00, тобто одночасно з допитом свідка ОСОБА_3, що ставить під сумнів можливість проведення двох вказаних слідчих дій в один проміжок часу.
Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 370 КПК на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими згідно з положеннями ст. 94 КПК, зокрема даними, які містяться у протоколі огляду місця події від 23 грудня 2018 року; даними у протоколі огляду предмета від 25 грудня 2018 року; даними у постанові визнання і приєднання до справи речових доказів від 26 лютого 2019 року; даними у протоколі проведення слідчого експерименту від 11 лютого 2019 року, проведеного за участю свідка ОСОБА_3 ; даними у протоколі проведення слідчого експерименту від 6 березня 2019 року за участю потерпілого ОСОБА_2, відеозаписом до протоколу цього слідчого експерименту; висновком судово-медичної експертизи від 25 лютого 2019 року № 208; висновками судово-медичних експертиз від 14 березня 2019 року № 21/23, № 21/22, погодився з висновками місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК.
При цьому апеляційний суд не надавав іншої, ніж суд першої інстанції, оцінки дослідженим письмовим доказам, а лише оцінив ці докази кожен окремо та в сукупності і дійшов до обґрунтованого висновку,що виключення ряду доказів з вироку місцевого суду на висновки цього суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення не впливає, оскільки інших доказів, які є належними та допустимими і обґрунтовано покладені місцевим судом в основу вироку, достатньо для визнання ОСОБА_1 винуватим у пред`явленому йому обвинуваченні та ці докази у своїй сукупності беззаперечно "поза розумним сумнівом" доводять його винуватість.
З такими висновками суду апеляційної інстанції погоджується Верховний Суд.
Що стосується істотних порушень вимог КПК, то перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено наступне.
Твердження засудженого у касаційній скарзі щодо допущених органом досудового розслідування порушень права на захист ОСОБА_1 під час затримання, котрий фактично був затриманий 22 грудня 2018 року близько 24 години, тоді як відомості про вчинення злочину були внесені до ЄРДР 23 грудня 2018 року о 23:44 і протягом цього часу він незаконно утримувався у відділенні поліції, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вказані доводи обвинуваченого були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції, який належним чином їх розглянув.
Відповідно до ч. 2 ст. 214 КПК досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР. Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається, за винятком проведення у невідкладних випадках огляду місця події.
Як убачається із матеріалів кримінального провадження, зокрема із витягу ЄРДР (т. 2, а.к.п. 1), кримінальне провадження за фактом нанесення ОСОБА_1 тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_2 було зареєстроване 23 грудня 2019 року о 03:44, а не 23 грудня 2019 року о 23:44, як на цьому наголошував обвинувачений.