Постанова
Іменем України
18 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 509/3769/13-к
провадження № 51-5089 км 20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого - Кравченка С.І.,
суддів: Білик Н.В., Остапука В.І.,
при секретарі Ігнатенку Ю.В.,
за участю прокурора Місюри М.М.,
захисника Потопальського С.М.
розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12013170380001695 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився у м. Одесі, проживає по АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК України,
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2, який народився у м. Ізмаїл Одеської області, проживає по АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, останній раз вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 5 листопада 2004 року за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК України,
за касаційною скаргою прокурора на вирок Іллічівського міського суду Одеської області від 30 жовтня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 15 липня 2020 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачувалися у вчиненні замаху на незаконне заволодіння транспортним засобом, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, поєднаного з насильством, небезпечним для життя та здоровʼя потерпілого, за наступних обставин.
13 червня 2013 року, приблизно о 23 годині, неповнолітній ОСОБА_1 спільно з ОСОБА_2 на автомобілі марки "SANG YOUNG KORANDO", номерний знак НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_3 , приїхали в с. Грибівка Овідіопольського району Одеської області, де на прохання ОСОБА_1 водій ОСОБА_3 зупинив автомобіль на узбіччі дороги в напрямку Іллічівськ (Чорноморськ) - Кароліно - Бугаз, де ОСОБА_1 вийшов із автомобіля у власних справах. В цей час, за попередньою змовою неповнолітній ОСОБА_1 та ОСОБА_2, реалізуючи раніше виниклий умисел, спрямований на незаконне заволодіння транспортним засобом, керуючись корисливим мотивом, діючи умисно, із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров`я потерпілого, напали на водія ОСОБА_3, при цьому ОСОБА_2, перебуваючи на задньому пасажирському сидінні в салоні вказаного автомобіля, став душити ОСОБА_3, приклавши свої обидві руки до шиї останнього, а ОСОБА_1 умисно наніс ОСОБА_3 два удари ножем в область грудної клітини, спричинивши йому згідно висновку експерта, тілесні ушкодження у вигляді непроникаючої колото-різаної рани передньої поверхні грудної клітини справа, яке відноситься до легкого тілесного ушкодження з короткочасним розладом здоров`я, та проникаючої колото-різаної рани передньої поверхні грудної клітини справа, з пошкодженням плеври, яка відноситься до тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння.
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вчинили зазначені дії, намагаючись заволодіти вище вказаним автомобілем, але не довели свій злочинний умисел до кінця з причин, що не залежали від їх волі, так як водій ОСОБА_3 чинив опір та з місця вчинення злочину втік на своєму автомобілі. Після чого неповнолітній ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишили місце події.
Вироком Іллічівського міського суду Одеської області від 30 жовтня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано невинуватими у пред`явленому їм обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК України, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченими.
Вирішено питання про речові докази та процесуальні витрати у провадженні.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_3 та прокурора в інтересах Овідіопольської центральної районної лікарні залишено без розгляду та розʼяснено право звернення до суду в порядку цивільного судочинства.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 15 липня 2020 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишений без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати постановлені судові рішення у звʼязку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Вказує на те, що місцевий суд, не зʼясував наявність у слідчих відповідних повноважень на проведення досудового розслідування щодо неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_1 та зробив передчасний висновок про те, що результати усіх слідчих дій, проведених із неповнолітнім ОСОБА_1, є недопустимими доказами. Стверджує, що місцевим судом безпідставно визнано недопустимим доказом протокол огляду автомобіля від 13 червня 2013 року, флеш-карту з відеореєстратора, які були вилучені в ході огляду транспортного засобу потерпілого ОСОБА_3 за його згодою. Судом не враховано, що слідчим надано доступ стороні захисту до усіх матеріалів кримінального провадження, в тому числі і речових доказів. Зазначає, що апеляційний суд не перевірив доводи прокурора про те, що досудове розслідування проведено слідчими, уповноваженими на здійснення досудового розслідування, на підтвердження чого прокурор долучив до апеляційної скарги відповідні копії наказів, а також належним чином не перевірив доводи щодо неповноти судового розгляду. Вказує на те, що стороною обвинувачення під час апеляційного розгляду наголошено на відсутності технічного запису засідань від 17 червня 2015 року, 18 листопада 2015 року, 29 червня 2016 року, 30 червня 2016 року та від 27 жовтня 2017 року. Однак, апеляційний суд не перевірив цей факт, не витребував резервну копію із суду першої інстанції, проте в ухвалі вказав, що прокурором наголошувалось не на відсутності ряду технічних записів засідань, а на низьку якість технічного запису. На переконання прокурора, апеляційний суд, всупереч вимогам ст. 419 КПК України, апеляційні доводи ретельно не перевірив та не надав на них відповіді.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі, просив її задовольнити, постановлені судові рішення скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Захисник заперечив проти задоволення касаційної скарги прокурора, просив судові рішення залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі прокурора, колегія судів дійшла таких висновків.
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.
Статтею ст. 438 КПК України передбачено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як зазначено у ст. 94 КПКУкраїни, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жодний доказ не має наперед встановленої сили.
Твердження у касаційній скарзі прокурора про те, що розгляд цього кримінального провадження відбувся з порушеннями вимог кримінального процесуального законодавства, заслуговують на увагу.
Відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
У цій нормі закріплено як загальну підставу визнання доказів недопустимими - їх отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, так і підставу, яку в доктрині кримінального процесу іменують правилом про "плоди отруєного дерева", - здобуття інших доказів завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
При цьому для визнання недопустимим кожний доказ має бути оцінений судом як автономно, так і в сукупності з іншими доказами, а в рішенні суду - наведено належне обґрунтування та мотиви, які би вказували на підставу визнання цього доказу недопустимим. Стосовно ж визнання доказу недопустимим за правилом "плодів отруєного дерева", то у рішенні суду має бути чітко доведено похідний характер інформації, яка стала фактичною підставою для проведення відповідної слідчої (розшукової) дії, від дій, якими були істотно порушені права та свободи людини.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України ухвалив виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у пред`явленому їм обвинуваченні за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК України у зв`язку із недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченими, оскільки не надано належних та допустимих доказів.
Не погоджуючись з вироком районного суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій не погоджувався з рішенням про визнання доказів недопустимими. При цьому, посилаючись на докази сторони обвинувачення, вказував про їх належність, допустимість та отримання доказів у спосіб, передбачений КПК України. Вказував, що слідчі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є спеціально уповноваженими на здійснення досудових розслідувань щодо неповнолітніх, та що всі процесуальні дії на стадії досудового розслідування щодо ОСОБА_1 проводились відповідно до вимог ст. 52 КПК України, за обов`язковою участю його захисника. Окрім того, вказував на те, що судом не взято до уваги всі наявні в матеріалах кримінального провадження докази, які доводять вину ОСОБА_2 .