Постанова
Іменем України
18 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 552/4703/19
провадження № 51-5267 км 20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого - Кравченка С.І.,
суддів: Білик Н.В., Остапука В.І.,
при секретарі Ігнатенку Ю.В.,
за участю прокурора Гошовської Ю.М.,
розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12019170020000578 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований в АДРЕСА_1 та проживає по АДРЕСА_2, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України,
за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Київського районного суду м. Полтави від 10 червня 2020 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 17 серпня 2020 року щодо нього.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Київського районного суду м. Полтави від 10 червня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 125 КК України на 3 місяці арешту.
Запобіжний захід щодо ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили обрано у вигляді тримання під вартою.
Початок строку відбування покарання ухвалено рахувати з 10 червня 2020 року, звільнивши останнього з-під варти негайно по відбуттю призначеного судом строку покарання.
Вирішено питання про речові докази у кримінальному провадженні.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 17 серпня 2020 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишений без зміни.
За вироком суду, ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 28 лютого 2019 року, приблизно об 11 год. 15 хв., перебуваючи по АДРЕСА_3, умисно, на ґрунті неприязних відносин з ОСОБА_2, наніс останньому один удар рукою в область голови, від якого ОСОБА_2 втратив рівновагу та впав на асфальтове покриття. У результаті вказаних протиправних дій ОСОБА_1 спричинив ОСОБА_2 легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі з доповненнями засуджений просить скасувати постановлені судові рішення у звʼязку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вказує на неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Стверджує, що він діяв в стані необхідної оборони, а в його діях відсутній склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 125 КК України. Зазначає про те, що апеляційний суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про повторний допит свідків, чим порушив вимоги ч. 3 ст. 404 КПК України. Вказує на те, що судами порушені вимоги ст. ст. 2, 8,9, 94, 370 КПК України.
Позиції учасників судового провадження
Потерпілий ОСОБА_3 у надісланих до суду письмових запереченнях на касаційну скаргу засудженого вказує про необґрунтованість такої скарги, просить відмовити в її задоволенні та залишити судові рішення без зміни.
До суду касаційної інстанції надійшла письмова заява від представника потерпілого ОСОБА_3 - адвоката Черевичної Ю.О. про можливість здійснення касаційного провадження за відсутності потерпілого ОСОБА_3 та його представника.
У судовому засіданні прокурор Гошовська Ю.М. заперечила щодо задоволення касаційної скарги засудженого, зазначивши, що підстав для її задоволення немає, а тому просила судові рішення залишити без зміни.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у межах вимог касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду. Тобто, при касаційному розгляді кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення злочину, встановлених судами першої та апеляційної інстанції.
У касаційній скарзі засуджений вказує про незаконність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, вважає, що такі рішення постановлено з порушенням норм процесуального законодавства.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Доводи касаційної скарги засудженого про те, що в його діях відсутній склад інкримінованого злочину, оскільки він діяв у стані необхідної оборони, є необґрунтованими та не відповідають матеріалам кримінального провадження.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.