Постанова
Іменем України
18 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 295/652/18
провадження № 51-8939км18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Яковлєвої С. В.,
суддів Марчука О. П., Матієк Т. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Матвєєвої Н. В.,
прокурора Чабанюк Т. В.,
захисника Вербіло Л. П.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Богунського районного суду м. Житомира від 7 травня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 6 вересня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017060020006194, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Львова, який тимчасово проживає у АДРЕСА_1, раніше судимого - 22 грудня 2015 року за вироком Сихівського районного суду м. Львова від 22 грудня 2015 року за ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді штрафу в розмірі 8500 грн,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини
За вироком Богунського районного суду м. Житомира від 7 травня 2018 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років. На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків до призначеного покарання за цим вироком приєднано невідбуту частину покарання за вироком Сихівського районного суду м. Львова від 22 грудня 2015 року й остаточно ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років та штраф у розмірі 8500 грн.
На підставі ч. 3 ст. 72 КК призначене засудженому покарання у виді штрафу в розмірі 8500 грн ухвалено виконувати самостійно.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК ОСОБА_1 зараховано у строк покарання попереднє ув`язнення з 25 листопада 2017 року до дня набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він за обставин, установлених судом першої інстанції та детально наведених у вироку, 25 листопада 2017 року близько 14:00 біля торговельного кіоску № 25 на території ринку "Тетерів" (вул. Домбровського, 25, м. Житомир), перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин під час конфлікту, який переріс у штовханину, з ОСОБА_2, умисно завдав останньому предметом, зовні схожим на ніж, декілька ударів в обличчя та одного удару в ліву частину грудної клітки, заподіявши потерпілому легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я і тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент їх заподіяння.
Апеляційний суд Житомирської області ухвалою від 6 вересня 2018 року вирок місцевого суду залишив без зміни, а апеляційні скарги захисника та обвинуваченого - без задоволення.
Коростенський міськрайонний суд Житомирської області ухвалою від 22 листопада 2019 року звільнив ОСОБА_1 від покарання за вироком Сихівського районного суду м. Львова від 22 грудня 2015 року у виді штрафу в розмірі 8500 грн на підставі Закону України від 18 вересня 2019 року "Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо зменшення тиску на бізнес".
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі з доповненнями до неї засуджений ОСОБА_1, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість,просить судові рішення щодо нього змінити, перекваліфікувавши його дії з ч. 1 ст. 121 на ст. 124 КК. Суть доводів скарги зводиться до того, щодосудове розслідування та судовий розгляд у суді першої інстанції проведені неповно та однобічно, а висновки суду, викладені в судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи. Стверджує, що ОСОБА_2 разом із ОСОБА_3 першими напали на нього і завдали тілесних ушкоджень, а він вимушений був захищатися від їх протиправних посягань, а тому, на його думку, в його діях вбачаються ознаки перевищення меж необхідної оборони. Крім того, вказує на те, що згідно з ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 22 листопада 2019 року його було звільнено від покарання за ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК у виді штрафу на підставі Закону України "Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо зменшення тиску на бізнес", а тому, за твердженням засудженого, місцевий суд відповідно до ч. 1 ст. 71 КК необґрунтовано приєднав невідбуту частину покарання за вироком Сихівського районного суду м. Львова від 22 грудня 2015 року. Також зазначає, що апеляційний суд, переглядаючи справу, не усунув допущених порушень, не надав умотивованих відповідей на доводи, наведені в його апеляційній скарзі, а тому ухвалене цим судом рішення є незаконним.
Також ОСОБА_1 подав до Верховного Суду заяву, в якій зазначив про проведення касаційного розгляду без його участі, але за участю його захисника.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник Вербіло Л. П. підтримала касаційну скаргу засудженого, просила вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суддів змінити, перекваліфікувати дії ОСОБА_1 з ч. 1 ст. 121 на ст. 124 КК.
Прокурор заперечила проти задоволення касаційної скарги, просила оскаржувані судові рішення залишити без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК)суд касаційної інстанції (далі - Суд) переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За статтею 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. На будь-яких інших підставах, Суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих інстанцій, а виходить з обставин, установлених цими судами.
Зі змісту касаційної скарги засудженого вбачається, що він, крім іншого, посилається на неповноту досудового розслідування та судового розгляду, не погоджується з установленими у вироку фактичними обставинами провадження, тоді як перевірка цих обставин згідно з вимогами статей 433, 438 КПК до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
Разом з тим за результатами перевірки судових рішень у порядку касаційної процедури у межах передбачених законом повноважень Судом не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК вказані висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно зі ст. 94 цього Кодексу.
Зокрема, такі висновки у своєму рішенні місцевий суд обґрунтував:
- показаннями самого засудженого ОСОБА_1, який частково визнав вину за ч. 1 ст. 121 КК, при цьому не заперечував факту заподіяння ударів якимось предметом потерпілому, однак зазначив, що захищався від його протиправних дій, який також його бив; показаннями потерпілого ОСОБА_2, який детально розповів про обставини, за яких ОСОБА_1 першим розпочав сварку, а також про заподіяння йому саме засудженим трьох ударів в обличчя та одного удару в грудну клітку якимось предметом, від чого в нього розпочалася кровотеча, при цьому повідомив, що він не встиг завдати засудженому ударів; показаннями свідків ОСОБА_4, ОСОБА_3 (очевидців події, яка мала місце 25 листопада 2017 року), які підтвердили факт заподіяння потерпілому ударів в обличчя і те, що у ОСОБА_1 до того моменту, коли він утік, жодних тілесних ушкоджень не було; показаннями свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 щодо обставин події злочину;
- фактичними даними, які містяться у письмових доказах, зокрема: у протоколах огляду місця події від 25 листопада 2017 року, огляду предметів від 18 січня 2018 року, пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 17 січня 2018 року за участю свідків ОСОБА_4, ОСОБА_3, проведення слідчого експерименту від 14 грудня 2017 року за участю потерпілого ОСОБА_2 ; у висновках експертів, а саме: судово-імунологічних експертиз від 29 січня 2018 року № 108, 109, судово-цитологічної експертизи від 5 лютого 2018 року № 42/ц, судово-медичної експертизи від 17 січня 2018 року № 113 про характер, локалізацію, ступінь тяжкості виявлених у ОСОБА_2 тілесних ушкоджень.
Отже, дослідивши в ході судового розгляду й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні фактичні дані, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості і достовірності, місцевий суд обґрунтовано вирішив, що в сукупності та взаємозв`язку вони є достатніми для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 .
При цьому суд першої інстанції дотримався вимог ст. 22, ч. 1 ст. 337 КПК стосовно змагальності сторін, рівності прав на збирання та подання доказів і судового розгляду в межах висунутого обвинувачення.