Постанова
Іменем України
17 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 761/37331/19-ц
провадження № 61-5838св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Міністерство юстиції України, Комісія з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 01 листопада 2019 року у складі судді Вовка С. В. та постанову Київського апеляційного суду від 11 березня 2020 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Ігнатченко Н. В. та Таргоній Д. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі - МЮ України), Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації МЮ України про визнання протиправними та скасування наказів МЮ України та висновків Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації МЮ України.
В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що 10 квітня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу корпоративних прав, а саме 100 % часток у статутному капіталі Приватного підприємства "Агрофірма "Славутич" (далі - ПП "Агрофірма "Славутич"). Після укладення договору новий учасник ПП "Агрофірма "Славутич" ОСОБА_1 звернувся до державного реєстратора КП "ЦР" Мурзенко А. В. з приводу внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР).
06 червня 2018 року державним реєстратором зареєстровано зміну складу засновників ПП "Агрофірма "Славутич" та зміну керівника підприємства з ОСОБА_2 на ОСОБА_1 . Указані зміни внесено до ЄДР за № 15611050020000555 та № 15611070021000555.
Проте, МЮ України видало наказ від 05 вересня 2018 року № 28705 "Про скасування реєстраційних дій у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".
Підставою для винесення такого наказу став висновок Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації МЮ України від 30 серпня 2018 року за результатами розгляду скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 . Про указаний висновок позивач дізнався лише 12 вересня 2018 року.
Вважає, що такий висновок складений з порушенням законодавства щодо розгляду скарг, оскільки позивач був позбавлений можливості надати пояснення по суті.
Також МЮ України видало другий наказ від 17 грудня 2018 року № 28705 "Про скасування реєстраційних дій у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".
Підставою для винесення такого наказу став висновок Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації МЮ України від 06 грудня 2018 року за результатами розгляду скарги ОСОБА_3 від 10 жовтня 2018 року. Про указаний висновок позивач дізнався лише 12 вересня 2018 року.
Про існування скарги ОСОБА_3 позивач не знав, тому був позбавлений можливості надавати пояснення по суті.
Таким чином, просив:
- визнати протиправними та скасувати висновки Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації МЮ України від 30 серпня 2018 року та від 06 грудня 2018 року;
- визнати незаконними та скасувати накази МЮ України від 05 вересня 2018 року та від 17 грудня 2018 року "Про скасування реєстраційних дій у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань";
- вирішити питання про розподіл судових витрат.
Короткий зміст судових рішень
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01 листопада 2019 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 березня 2020 року у відкритті провадження відмовлено.
Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що предметом розгляду у справі є порушення процедури розгляду МЮ України скарг на дії державного реєстратора, а такі справи щодо оскарження рішень МЮ України підлягають розгляду за правилами адміністративної юрисдикції.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У березні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для розгляду спору по суті .
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про те, що указаний спір розглядається в порядку адміністративного судочинства, оскільки позовні вимоги стосуються правомірності набуття фізичними особами права на частку у статутному капіталі ПП "Агрофірма "Славутич" і впливають на майнові права та інтереси цих осіб, тому указаний спір не є публічно-правовим.
Крім того, позивач посилається на те, що він вже звертався до суду з аналогічним позовом у порядку адміністративного судочинства та постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2019 року рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13 березня 2019 року скасовано і закрито провадження у справі з тих підстав, що спір не підлягає до розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Заперечення (відзив) на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2020 року відкрито провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
У статті 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, що виникають із приватноправових відносин, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
З огляду на наведені вище нормативні положення не можна вважати публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб`єктом владних повноважень) як суб`єктом публічного права та суб`єктом приватного права - фізичною чи юридичною особою, в якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку це спір про право цивільне, незважаючи на те що у спорі бере участь суб`єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.