Постанова
Іменем України
16 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 645/6303/14-к
провадження № 51 -2529 км 19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Кишакевича Л. Ю.,
суддів Слинька С.С., Щепоткіної В.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Костюченка К.О.,
прокурора Піх Ю.Г.,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь під час розгляд у кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Харківського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
виправданого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29 травня 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він, в кінці травня 2014 року, точної дати під час досудового розслідування не встановлено, біля будинку № 48-Д по проспекту 50-річчя ВЛКСМ в м. Харкові, маючи умисел на незаконне придбання наркотичного засобу з метою збуту, зірвав на галявині верхівки дикоростучих кущів коноплі. Після чого, ОСОБА_1 висушив кущі коноплі, подрібнив та помістивши до паперових згортків, став зберігати з метою збуту за місцем свого проживання, що за адресою: АДРЕСА_2 .
Він же, 18 червня 2014 року о 16.40 год, знаходячись біля будинку № 110 на Салтівському шосе у м. Харкові, під час проведення оперативної закупки, незаконно збув ОСОБА_2 за 150 грн особливо небезпечний наркотичний засіб - каннабіс, масою в перерахунку на суху речовину 7,1286 г.
Також, 28 червня 2014 року об 11.00 год,ОСОБА_1 , знаходячись біля будинку № 112 на Салтівському шосе у м. Харкові, діючи повторно, незаконно збув ОСОБА_2 за 150 грн особливо небезпечний наркотичний засіб - каннабіс, масою в перерахунку на суху речовину 7,3061 г.
Відповідно до обвинувального акту, вищезазначені дії ОСОБА_1 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч. 2 ст. 307 КК, як незаконне придбання та зберігання та незаконний збут особливо небезпечного наркотичного засобу, вчинений повторно.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі з доповненням прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Вважає, що висновок суду про недоведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК, є передчасним. Зазначає про безпідставне визнання недопустимими докази обвинувачення, внаслідок невиконання положень ст. 290 КК. Вважає відмову суду апеляційної інстанції в задоволенні клопотання сторони обвинувачення про повторний допит свідків необґрунтованою, а висновок про порушення правил здійснення оперативно-розшукової діяльності безпідставним. Також, прокурор вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор в судовому засіданні не підтримала касаційну скаргу та просила судові рішення щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.
Мотиви Суду
Згідно з вимогами ст. 433 КПКсуд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті94 КПК; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Статтею 373 КПК встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 КПК.
За ч. 3 ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
Згідно зі ст. 2 КПК, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 17 КПК, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи.
За ст. 22 КПК, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суди першої та апеляційної інстанцій дотрималися вимог ч. 6 ст. 22 КПК, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їх процесуальних прав.
Сторона обвинувачення в цьому кримінальному провадженні не довела вчинення ОСОБА_1 інкримінованих йому кримінальних правопорушень поза розумним сумнівом.
Відповідно до ч. 2 ст. 92 КПК, обов`язок доказування допустимості доказів покладено на сторону, що їх подає. За частинами 1 та 3 статті 22 КПК, кримінальне провадження передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій засобами, передбаченими кримінальним процесуальним законом.
Стаття 94 КПК передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Так, із кримінального провадження вбачається, що прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої інстанції, не погоджуючись із виправдувальним вироком щодо ОСОБА_1, подав апеляційну скаргу, в якій не погоджувався зі встановленими судом першої інстанції фактичними обставинами кримінального провадження, неправильним застосуванням судом закону України про кримінальну відповідальність та просив скасувати виправдувальний вирок суду й ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_1 винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307 КК, призначивши йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна.
Апеляційний суд на обґрунтування безпідставності доводів в апеляційній скарзі прокурора покликався на те, що суд першої інстанції, ухвалюючи виправдувальний вирок, з дотриманням вимог статей 86, 87, 94 КПК, зробив аналіз доказів, що були надані стороною обвинувачення, та дійшов по суті правильного висновку про те, що сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом допустимими й належними доказами винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307 КК.
Спростовуючи доводи сторони обвинувачення, апеляційний суд вказав, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь, а тому суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про невинуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307 КК, і навів в ухвалі належні й достатні мотиви прийнятого рішення, з якими погоджується колегія суддів.
Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення (ст. 86 КПК).