ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 741/1000/19
провадження № 51-3288 км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого судді Марчук Н.О.,
суддів Короля В.В., Маринича В.К.,
за участю:
секретаря
судового засідання Крота І.М.,
прокурора Шевченко О.О.,
захисника Гуца М.В. (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника Гуца Миколи Васильовича на вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова від 13 лютого 2020 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 28 квітня 2020 року стосовно
ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця та жителя
АДРЕСА_1 ,
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 13 лютого 2020 року, залишеним без змін ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 28 квітня 2020 року, ОСОБА_1 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 29 березня 2019 року приблизно о 23:55, знаходячись у стані алкогольного сп`яніння у своєму будинку АДРЕСА_1, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, маючи умисел на позбавлення життя ОСОБА_2, умисно наніс останньому не менше 13 ударів ногами в голову, заподіявши потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, від яких останній помер.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Гуц М.В., не погоджуючись із судовими рішеннями через невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить їх скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги захисник мотивує тим, що:
- обвинувальний акт не відповідає вимогам кримінального процесуального закону, обвинувачення викладено неконкретно;
- висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження;
- під час досудового слідства порушено право ОСОБА_1 на захист, сфальсифіковано протокол його затримання, засудженого тримали в нелюдських умовах;
- медичний огляд на стан сп`яніння проведено з порушенням кримінального процесуального закону;
- протоколи слідчих експериментів є недопустимими доказами;
- суди не дали оцінки нападу потерпілого та його брата на ОСОБА_1 у нього вдома та не врахували, що він діяв в межах необхідної оборони;
- суд апеляційної інстанції не дослідив докази повторно, а постановлена ухвала не відповідає вимогам ст. 419 КПК України;
На касаційну скаргу захисника Гуца М.В. прокурором, який брав участь у розгляді кримінального провадження у суді першої інстанції, подано письмове заперечення, в якому він просить залишити оскаржувані судові рішення без зміни, а скаргу - без задоволення.
Позиції учасників судового провадження
Захисник підтримав подану касаційну скаргу, просив її задовольнити, скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Прокурор заперечив проти касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення -без зміни.
Мотиви Суду
Положенням ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Статтею 438 КПК України передбачено, що неповнота досудового розслідування та судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, перегляду в касаційному порядку не підлягають, а отже, при касаційному розгляді кримінального провадження колегія суддів касаційного суду виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, встановлених судом.
Тобто доводи захисника про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є предметом касаційної перевірки.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Згідно зі ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.
У поданій касаційній скарзі захисник Гуц М.В. порушує питання щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та безпідставного засудження ОСОБА_1 за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Проте зазначені доводи захисника Суд уважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та вимогах кримінального і кримінального процесуального законів з огляду на таке.
За нормативним визначенням умисне вбивство (ст. 115 КК України) з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особі, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.
Такі самі ознаки об`єктивної та суб`єктивної сторони характерні і для умисного вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК України).
Проте, на відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 115 КК України, обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 118 КК України, є мотив діяння - захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.
Згідно з ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК України).
Для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема, щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
Відповідно до ст. 115 КК України умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині є умисним вбивством.
За змістом ст. 24 КК України наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.
Питання про умисел вирішується, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їхні стосунки.
Так, згідно з висновком експерта № 81 від 30 березня - ІНФОРМАЦІЯ_2 смерть ОСОБА_2 настала від набряку головного мозку, який у свою чергу є наслідком виявленої внутрішньо-черепної травми у вигляді крововиливу у м`які тканини голови, перелому кісток склепіння та основи черепу, субдуральної гематоми справа в ділянці заломлення з переходом на центр черепа - тім`яну частину, руйнації речовини головного мозку в ділянці заломлення кісток черепа, які виникли внаслідок численних ударів тупим предметом (предметами) з обмеженою контактною поверхнею, в тому числі могли утворитися внаслідок ударів кулаками та ногами; зважаючи на кількість, локалізацію та взаємо-розташування виявлених на тілі потерпілого тілесних ушкоджень, останній отримав не менше 13 ударів травматичних дій.