Постанова
Іменем України
18 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 642/233/17
провадження № 51-2724 км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Марчук Н.О., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Костюка О.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Кабанова К.М. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 21 квітня 2020 року у кримінальному провадженні № 12014220510000599 від 17 березня 2014 року за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 122 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України засудженого ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 до засудженого ОСОБА_1 задоволено частково.
Ухвалено стягнути із засудженого ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 10000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 17 березня 2014 року приблизно о 09:55, перебуваючи на території автомобільної стоянки ринку "Казка" на вул. Єлізарова, 2-А у м. Харкові, у ході сварки на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, діючи умисно, завдав потерпілому ОСОБА_2 одного удару кулаком правої руки в праву частину обличчя, чим заподіяв останньому тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 21 квітня 2020 року апеляційні скарги прокурора та захисника задоволено частково, вирок місцевого суду в частині призначеного покарання змінено, а обвинуваченого ОСОБА_1 на підставі ч. 5 ст. 74, п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України звільнено від призначеного покарання.
У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У своїй касаційній скарзі захисник Кабанов К.М. в інтересах засудженого ОСОБА_1, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить перевірити постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення в касаційному порядку. При цьому вказує на відсутність у матеріалах кримінального провадження достатньої кількості належних та допустимих доказів, які підтверджують винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.
Захисник також зазначає, що підтримання державного обвинувачення в місцевому суді здійснювалось неуповноваженим прокурором, оскільки повідомлення про призначення групи прокурорів та постанова про призначення групи прокурорів не містять підпису уповноваженої особи, а тому прокурор Костюков М.С., який брав участь у суді першої інстанції, відповідно до вимог ст. 37 КПК України не мав права здійснювати повноваження прокурора в даному кримінальному провадженні.
Крім того, захисник Кабанов К.М. стверджує, що місцевий суд, ухвалюючи вирок, належним чином не дослідив обвинувального акта, не перевірив його на відповідність вимогам ст. 291 КПК України та, як наслідок, залишив поза увагою те, що викладення фактичних обставин кримінального правопорушення здійснено поверхнево, не конкретно, без повного розкриття об`єктивної та суб`єктивної сторін злочину.
Разом з тим захисник посилається на те, що місцевий суд не надав належної правової оцінки показанням потерпілого ОСОБА_2, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4 та не врахував, що зазначені особи конкретно не вказували на ОСОБА_1 як на особу, яка заподіяла потерпілому тілесні ушкодження.
Одночасно захисник Кабанов К.М. у своїй касаційній скарзі вказує на незаконність та недопустимість протоколів пред`явлення для впізнання за участю потерпілого ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_4, посилаючись на те, що такі слідчі дії було проведено з порушенням вимог процесуального закону.
Також, на переконання захисника, місцевим судом не було встановлено, чи перебували тілесні ушкодження, заподіяні ОСОБА_2, у причинному зв`язку з подією за участю ОСОБА_1 .
Крім того, у своїй касаційній скарзі захисник вказує, що місцевий суд, ухвалюючи вирок, порушив вимоги п. 3 ч. 2 ст. 374 КПК України, оскільки у змісті судового рішення не зазначено номера кримінального провадження.
Разом з тим захисник стверджує, що місцевим судом безпідставно не було враховано надані стороною обвинувачення дані операторів мобільного зв`язку про вхідні та вихідні дзвінки з мобільного телефону ОСОБА_1, відповідно до яких засуджений 17 березня 2014 року о 09:55 не перебував на території автомобільної стоянки на вул. Єлізарова, 2-А у м. Харкові, де було заподіяно тілесні ушкодження потерпілому.
Також захисник у своїй касаційній скарзі вказує на необхідність скасування арешту автомобіля ОСОБА_1, який було накладено з метою забезпечення цивільного позову, посилаючись на те, що наразі відпала доцільність арешту цього майна, оскільки ухвалою апеляційного суду засудженого було звільнено від призначеного покарання на підставі ч. 5 ст. 74, п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України.
При цьому захисник зазначає, що апеляційний суд, постановляючи ухвалу, належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги сторони захисту щодо порушень, допущених у ході розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, та, як наслідок, прийняв незаконне та необґрунтоване рішення.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
У судовому засіданні прокурор Костюк О.С. заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника, просив рішення суду апеляційної інстанції стосовно засудженого ОСОБА_1 залишити без зміни, а подану касаційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПКУкраїни підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. При вирішенні питання про наявність зазначених у пунктах 1, 2 ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-413 КПК України.
У касаційній скарзі захисник вказує на незаконність вироку місцевого та ухвали апеляційного судів, вважає, що ці рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Статтею 2 КПК України передбачено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Статтею 370 КПК України визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, зроблено з додержанням положень ст. 23 КПК України на підставі об`єктивно з`ясованих усіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
Зокрема, свої висновки про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення за викладених у вироку обставин суд першої інстанції обґрунтував: показаннями потерпілого ОСОБА_2, який з-поміж іншого вказав на ОСОБА_1 як на особу, яка 17 березня 2014 року заподіяла йому тілесні ушкодження; показаннями свідка ОСОБА_3, яка була очевидцем інциденту між обвинуваченим та потерпілим і зазначила, що саме ОСОБА_1 завдав ОСОБА_2 одного удару в обличчя. Разом з тим судом також було враховано показання й інших свідків: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4 та ОСОБА_7 .
Крім того, місцевий суд дослідив як доказ винуватості ОСОБА_1 фактичні дані, що містяться у: проколах пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 15 грудня 2014 року за участю потерпілого ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_4, відповідно до яких зазначені особи впізнали ОСОБА_1 як чоловіка, котрий заподіяв потерпілому тілесні ушкодження, та протоколі слідчого експерименту від 18 грудня 2014 року. Судом також досліджено дані, що містяться у висновку судово-медичної експертизи від 25 грудня 2014 року № 1198-А/14, висновку судово-медичної експертизи від 07 травня 2015 року № 284-А/14, та інші докази, досліджені судом, які наведені у вироку і у своїй сукупності переконливо спростовують доводи захисника про необхідність закриття кримінального провадження відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Таким чином, у вироку в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. Зі змісту вироку вбачається, що суд у його мотивувальній частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, і з достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.
Разом з тим, досліджуючи матеріали кримінального провадження, колегія суддів не встановила порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів, як не встановила і підстав для визнання доказів недопустимими. Вирок відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
На переконання колегії суддів, дії засудженого ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 КК України, а саме умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених ст. 121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я, кваліфіковано правильно, а посилання захисника на відсутність достатніх доказів для доведення винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого йому злочину та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є необґрунтованими та такими, що повністю спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Що стосується доводів захисника про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між наявними у потерпілого тілесними ушкодженнями та інцидентом за участю ОСОБА_1 , то Суд вважає їх необґрунтованими та такими, що повністю спростовуються наявними в матеріалах кримінального провадження висновками судово-медичних експертиз, згідно з якими тілесні ушкодження, наявні у потерпілого ОСОБА_2, утворилися в строк і за обставин, вказаних ним при огляді, а саме 17 березня 2014 року в ході конфлікту з обвинуваченим.
З приводу доводів у касаційній скарзі сторони захисту про ненадання місцевим судом належної правової оцінки показанням потерпілого ОСОБА_2 та свідків ОСОБА_3 і ОСОБА_4, які, на переконання захисника, не вказували на ОСОБА_1 як на особу, яка заподіяла потерпілому тілесні ушкодження, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
У ході касаційного розгляду Суд установив, що здобуті у кримінальному провадженні докази, показання потерпілого та свідків були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій, їм надано відповідну правову оцінку, що відображено в судових рішеннях.
Так, за матеріалами кримінального провадження, місцевий суд з метою встановлення усіх обставин вчинення злочину допитав потерпілого ОСОБА_2 та свідків ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4 і ОСОБА_7 щодо обставин, які їм були відомі, та подій, очевидцями яких вони були.
Показання осіб, допитаних у ході судового розгляду, місцевий суд взяв до уваги та поклав в основу свого рішення, посилаючись на те, що вони є логічними, послідовними, обґрунтованими та узгоджуються з іншими матеріалами кримінального провадження.