Постанова
іменем України
16 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 175/4659/18-к
провадження № 51-3245км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Короля В.В.,
суддів Марчук Н.О., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Кулініч К.С.,
прокурора Матолич М.Р.,
потерпілої ОСОБА_1 (в режимі
відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженої ОСОБА_2 та її захисника Кульбача С.О. на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 8 квітня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018040030002507, за обвинуваченням
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Ангарська Іркутської області РФ та мешканки АДРЕСА_1, раніше не судимої,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України
(далі - КК).
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2019 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного суду від 8 квітня 2020 року вирок місцевого суду щодо засудженої ОСОБА_2 залишено без змін.
Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винуватою у тому, що вона за обставин, встановлених судом та наведених у вироку, 29 жовтня 2018 року близько 19 години 00 хвилин, керуючи технічно справним автомобілем "ЗАЗ-110307" державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_3, рухаючись у Дніпровському районі Дніпропетровської області в м. Підгорне по вул. Шосейній з боку м. Дніпро в напрямку м. Новомосковськ, під час руху грубо порушуючи правила безпеки дорожнього руху, а саме вимоги п. 18.1, проявляючи крайню неуважність до дорожніх обставин та їх змін, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, позначеного дорожньою розміткою 1.14.1, при виникненні небезпеки для руху у вигляді пішохода ОСОБА_1 , що рухалась по вказаному пішохідному переході справа наліво за напрямком її руху, заходів для зменшення швидкості, а вразі потреби зупинитись не вжила, внаслідок чого в районі будинку № 99 скоїла на неї наїзд, у результаті чого пішоходу ОСОБА_1 були спричинені тяжкі тілесні ушкодження.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційних скаргах засуджена ОСОБА_2 та її захисник Кульбач С.О., посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного ОСОБА_2 покарання тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення та її особі, просять скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На думку засудженої та її захисника, Дніпровський апеляційний суд, мав всі правові підстави змінити вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_2 покарання та призначити їй основне покарання, не пов`язане з реальним позбавленням волі.
Крім того, зазначають про те, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на характеризуючі особу засудженої дані, а саме на те, що вона самостійно виховує дитину, має офіційне місце роботи та міцні соціальні зв`язки, а також вказують на те, що Дніпровський апеляційний суд жодним чином не мотивував у своєму рішенні законність призначеного покарання та не навів переконливих доводів щодо неможливості призначення менш суворого покарання засудженій і повністю знехтував практикою та відповідними правовими позиціями суду касаційної інстанції. Дані порушення, як вважають засуджена та її захисник, є підставою для скасування ухвали суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Потерпіла ОСОБА_1 подала заперечення на зазначені касаційні скарги, в яких просить ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 8 квітня 2020 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційні скарги - без задоволення.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Матолич М.Р. вважала касаційні скарги засудженої та її захисника необґрунтованими та просила залишити їх без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи потерпілої ОСОБА_1 та прокурора Матолич М.Р., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню на таких підставах.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
У пунктах 1 і 3 ч. 1 і ч. 2 ст. 438 КПК передбачено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу.
Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, і кваліфікація дій засудженої у касаційних скаргах не оспорюються та не заперечуються.
Доводи ж засудженої та її захисника щодо суворості призначеного ОСОБА_2 покарання у зв`язку з незастосуванням положень ст. 75 КК є необґрунтованими.
Так, зі змісту касаційних скарг убачається, що засудженою та захисником фактично порушується питання про дотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання та пов`язані з суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі "Довженко проти України") зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Водночас загальні засади призначення покарання, визначені ст. 65 КК, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадках, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.