Постанова
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 344/6630/17
провадження № 51-4852 км 20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Булейко О. Л.,
суддів Іваненка І. В., Фоміна С. Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Голюк І. О.,
прокурора Шевченко О. О.,
захисника Войцеховської Т. М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора Журавльова Є. Є., який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, та захисника Войцеховської Т. М. на вирок Івано-Франківськогоміського суду Івано-Франківської області від 4 березня 2020 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 2 липня 2020 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017090010001655, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, котрий народився у сел. Малокатеринівка Запорізького району Запорізької області, зареєстрований на АДРЕСА_1, проживає на АДРЕСА_2, такого, що не має судимості в силу ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК),
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 4 березня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК.
Прийнято рішення щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він наприкінці серпня 2016 року, у вечірній час, перебуваючи на 9-му поверсі під`їзду № 2 у будинку АДРЕСА_3, діючи умисно, шляхом просунення дерев`яної швабри через металеві решітчасті двері, незаконно проник до приміщення на сходовій клітці, звідки за допомогою дерев`яної швабри таємно викрав належне потерпілій ОСОБА_2 туристичне спорядження, чим завдав потерпілій матеріальну шкоду на загальну суму 6451 грн. Після чого залишив місце вчинення злочину, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 2 липня 2020 року вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 4 березня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Войцеховська Т. М., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить судові рішення щодо ОСОБА_1 змінити. Вказує, що в основу обвинувачення щодо ОСОБА_1 покладено недопустимі докази, які були отримані стороною обвинувачення з порушенням вимог кримінального процесуального закону. Також, на її думку, судами безпідставно визнано загороджені сходи "іншим приміщенням", а тому дії засудженого ОСОБА_1 необхідно кваліфікувати за ч. 1 ст. 185 КК та на підставі ч. 1 ст. 49 КК звільнити останнього від кримінальної відповідальності у зв`язку з закінченням строків давності.
У касаційній скарзі прокурор Журавльов Є. Є., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого, просить ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Зазначає, що положення ст. 75 КК до ОСОБА_1 судом застосовано неправильно, що в свою чергу призвело до м`якості призначеного йому покарання. Виправлення засудженого вважає можливим лише в умовах відбування покарання у виді позбавлення волі. Всупереч приписам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) апеляційний суд відповідних доводів апеляційної скарги прокурора належним чином не перевірив, свого рішення у цій частині не мотивував та необґрунтовано залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 без зміни, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник Войцеховська Т. М. підтримала свою касаційну скаргу, просила судові рішення щодо ОСОБА_1 змінити. Заперечила проти задоволення касаційної скарги прокурора.
Прокурор Шевченко О. О. підтримала касаційну скаргу прокурора та заперечувала проти задоволення касаційної скарги захисника.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу захисника Войцеховської Т. М., в якій порушувалися питання недопустимості доказів, які були покладені в основу обвинувального вироку суду щодо ОСОБА_1, апеляційний суд в ухвалі навів докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну юридичну оцінку вчиненому.
За встановлених місцевим та апеляційним судами фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185 КК кваліфіковані вірно.
Натомість доводи захисника Войцеховської Т. М. про правову оцінку таких дій за ч. 1 ст. 185 КК, оскільки самовільно загороджене приміщення не охоплюється поняттям "інше приміщення", колегія суддів вважає безпідставними.
Так, за ч. 3 ст. 185 КК передбачена кримінальна відповідальність за крадіжку, поєднану з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому.
Тлумачення поняття "інше приміщення" закріплено доктриною кримінального права та відповідно до усталеної практики поняття "інше приміщення" включає різноманітні постійні, тимчасові, стаціонарні або пересувні будівлі чи споруди, призначені для розміщення людей або матеріальних цінностей (виробниче або службове приміщення підприємства, установи чи організації, гараж, інша будівля господарського призначення, відокремлена від житлових будівель, тощо).
Під "сховищем" розуміється певне місце чи територію, відведені для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, які мають засоби охорони від доступу до них сторонніх осіб (огорожа, наявність охоронця, сигналізація тощо), а також залізничні цистерни, контейнери, рефрижератори, подібні сховища тощо.
У постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19 листопада 2018 року (справа № 205/5830/16-к) визначено, що під поняттям "сховище" розуміється певне місце або територія, які використовуються для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, та мають будь-які засоби охорони від доступу сторонніх осіб (наприклад, огорожа, наявність охорони, сигналізація), що унеможливлюють (суттєво ускладнюють) вільне та безперешкодне потрапляння на них сторонніх осіб.
Разом із тим, поняття житло, інше приміщення чи сховище в деяких випадках можуть співпадати за обсягом. Так, поняття "житло" та "інше приміщення" охоплюються родовим поняттям "приміщення", а поняття "житло" та "інше приміщення" можуть частково співпадати за обсягом із поняттям "сховище". Так, іноді житло або приміщення можуть водночас мати певні ознаки сховища (оскільки в них може постійно чи тимчасово зберігатися певне майно), водночас сховище не обов`язково має бути розташованим в приміщенні.
Тому в цілях кваліфікації злочину за ч. 3 ст. 185 КК встановлення факту крадіжки, поєднаної з проникненням до житла або іншого приміщення, не потребує подальшого встановлення і доказування ознак сховища.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 18 квітня 2018 року (справа № 569/1111/16-к), "проникнення" як кваліфікуюча ознака передбачає, що особа потрапила у житло, інше приміщення чи сховище незаконно, тобто за відсутності права перебувати в місці, де знаходиться майно (всупереч волі законного володільця, шляхом обману, за відсутності визначених законом підстав чи на порушення встановленого законом порядку). Спосіб проникнення (застосування фізичних чи інтелектуальних зусиль) принципового значення для встановлення кваліфікуючої ознаки "проникнення" не має. При вирішенні питання про застосування кваліфікуючої ознаки "проникнення у житло, інше приміщення чи сховище" вирішальне значення мають режим доступу до приміщення (вільний/обмежений) під час вчинення злочину та наявність у особи умислу на незаконне входження (потрапляння) до приміщення або незаконне перебування в ньому з метою заволодіння чужим майном".
Відповідно до фактичних обставин кримінального провадження, дії ОСОБА_1 відповідають зазначеним критеріям. Так, злочин вчинено у вечірній час, засуджений, перебуваючи у під`їзді будинку на 9-му поверсі, підіймаючись на горище, побачив багато речей, що знаходились на сходовій клітці, яка була загороджена металевими решітчастими дверима, що свідчило про відсутність вільного доступу, та шляхом просунення дерев`яної швабри через металеві решітчасті двері, тобто засуджений розумів, що доступ до цих речей стороннім особам суттєво ускладнений та безперешкодно потрапити на цю сходову ділянку він не може, таємно викрав майно, що належало потерпілій ОСОБА_2 . Таким чином, судом вірно встановлено, що в цьому випадку мало місце проникнення до приміщення.
Отже, дії засудженого ОСОБА_1 були правильно кваліфіковані за ч. 3 ст. 185 КК. За обставин цієї справи термінологічне уточнення, що в даному випадку проникнення до загородженої сходової клітки охоплюється поняттям проникнення до "іншого приміщення", а не "сховища", не впливає на кваліфікацію.
Такий висновок суду зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
В основу вироку суд обґрунтовано поклав показання засудженого ОСОБА_1, потерпілої ОСОБА_2, надані письмові докази - дані протоколу прийняття заяви ОСОБА_2 про вчинення кримінального правопорушення, дані протоколів слідчих дій, висновку судово-товарознавчої експертизи.
Доводи сторони захисту про істотне порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону, яке, на думку захисника, полягає у тому, що суд ухвалив вирок на недопустимих доказах, які були отримані стороною обвинувачення з порушенням вимог кримінального процесуального закону, а саме, як такі, що були зібрані після закінчення досудового розслідування, є неспроможними з огляду на таке.