Постанова
Іменем України
22 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 464/9005/16-ц
провадження № 61-16391св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Прокуратура Львівської області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Бориславське відділення поліції Дрогобицького відділу поліції Головного управління національної поліції у Львівській області,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Прокуратури Львівської області на рішення Сихівського районного суду міста Львова від 16 січня 2019 року у складі судді Рудакова І. П. та постанову Львівського апеляційного суду від 29 липня 2019 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Шеремети Н. О., Цяцяка Р. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Прокуратури Львівської області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, посилаючись на те, що 18 квітня 2005 року громадянин ОСОБА_2 повідомив орган досудового розслідування про вчинення відносно нього 17 квітня 2005 року кримінального правопорушення невідомо особою. 18 квітня 2005 року щодо нього - ОСОБА_1 складено протокол явки з повинною про вчинення кримінального правопорушення стосовно громадянина ОСОБА_2 04 травня 2005 року постановою слідчого СВ Бориславського МВ УМВС України у Львівській області проти нього порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 186 Кримінального кодексу України (далі - КК України), який постановою слідчого від 06 червня 2005 року було перекваліфіковано на частину другу статті 187 КК України. 18 травня 2005 року йому було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. У зв`язку з перекваліфікацією злочину 08 листопада 2005 року йому було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд та визнано його обвинуваченим у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 187 КК України. Досудове слідство неодноразово зупинялося та поновлювалося, у зв`язку із проведенням слідчо-оперативних заходів, зокрема зі встановлення місця знаходження особи обвинуваченого. Після направлення кримінальної справи до суду він як підсудний не з`явився в судове засідання, у зв`язку з чим 20 лютого 2006 року постановою Бориславського міського суду Львівської області його було оголошено в розшук та змінено запобіжний захід на тримання під вартою. 29 листопада 2006 року постановою Бориславського міського суду Львівської області кримінальну справу направлено на додаткове розслідування в прокурору міста Борислава. 28 січня 2013 року його ( ОСОБА_3 ) було затримано, а 30 січня 2013 року - повідомлено про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 187 КК України, залишено щодо нього в силі запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. 27 березня 2013 року обвинувальний акт відносно нього направлено до суду разом з матеріалами кримінальної справи для її розгляду. Вироком Бориславського міського суду Львівської області від 12 червня 2013 року його було визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною другою статті 187 КК України та скасовано запобіжний захід - тримання під вартою, обраний йому 20 лютого 2006 року. Ухвалою Апеляційного суду Львівської області вирок Бориславського міського суду Львівської області від 12 червня 2013 року щодо нього було скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції. Вироком Бориславського міського суду Львівської області від 18 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 29 березня 2015 року, його визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною другою статті 187 КК України та виправдано за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення. Вважає, що внаслідок незаконних дій органу досудового слідства та прокуратури в період з 18 квітня 2005 року по 29 березня 2016 року він незаконно перебував під судом та слідством, внаслідок безпідставного обвинувачення йому було завдано моральної шкоди, яка полягала у істотному порушенні його звичного способу життя, суттєвому обмеженні його прав та можливостей. Враховуючи наведене, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 30 травня 2018 року, ОСОБА_1 просив стягнути на його користь з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку 16 292 443,68 грн на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 16 січня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 500 760 грн на відшкодування моральної шкоди та стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 551,20 грн в дохід держави. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що за час незаконного перебування під слідством та судом, ОСОБА_1 зазнав моральних страждань. Розмір моральної шкоди, виходячи з мінімального розміру заробітної плати, встановленої державою на час розгляду справи з розрахунку 4 173 грн х 120 місяців (кількість місяців перебування під слідством та судом), становить 500 760 грн.
Постановою Львівського апеляційного суду від 29 липня 2019 року апеляційну скаргу Прокуратури Львівської області залишено без задоволення, а рішення Сихівського районного суду міста Львова від 16 січня 2019 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У серпні 2019 року Прокуратура Львівської області подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Сихівського районного суду міста Львова від 16 січня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 29 липня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 визнавав свою вину під час досудового розслідування, чим вводив в оману слідство та суд, що відповідно до положень частини четвертої статті 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) виключає можливість відшкодування йому шкоди, заподіяної внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності. Крім того, на аркуші справи 22 наявна розписка позивача, в якій він зобов`язувався відшкодувати всі збитки, завдані його злочинними діями. Вказані докази свідчать про те, що ОСОБА_1 вводив в оману слідство і цим сприяв незаконному обвинуваченню, а тому не має права на відшкодування шкоди. Судами безпідставно взято до уваги твердження позивача, про те що визнавальні показання ним давалися під тиском, оскільки такі факти не підтверджені належними доказами, зокрема показаннями свідків, рішеннями судів тощо. Крім того, позивач умисно ухилявся від органів досудового розслідування та суду впродовж майже 7 років, проте суди необґрунтовано зарахували вказаний період для визначення розміру відшкодування моральної шкоди.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Сихівського районного суду міста Львова.
25 вересня 2019 року справа № 464/9005/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Судами встановлено, що 18 квітня 2005 року відносно ОСОБА_1 було складено протокол явки з повинною щодо вчинення ним відносно громадянина ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 186 КК України, яке 06 червня 2005 року органом досудового розслідування було перекваліфіковано на частину другу статті 187 КК України.
Постановою слідчого СВ Бориславського МВ УМВС України у Львівській області від 18 травня 2005 року позивачу було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.
08 листопада 2005 року ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 187 КК України.
22 листопада 2005 року було складено та затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 1213150100000086, про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 187 КК України, який із кримінальною справою направлено до суду для її розгляду.
За результатами розгляду справи постановою суду ОСОБА_1 було оголошено у розшук та змінено запобіжний захід з підписки про невиїзд на тримання під вартою.
29 листопада 2006 року кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_1 було направлено у прокуратуру для організації проведення додаткового розслідування.
Досудове слідство щодо ОСОБА_1 неодноразово зупинялося та відновлювалося органом досудового слідства для проведення, зокрема оперативних заходів, спрямованих на встановлення місця знаходження обвинуваченого.
28 січня 2013 року ОСОБА_1 було затримано, а 30 січня 2013 року йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 187 КК України.
27 березня 2013 року обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 був направлений до суду для розгляду.
Вироком Бориславського міського суду Львівської області від 12 червня 2013 року ОСОБА_1 було визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною другою статті 187 КК України та скасована запобіжний захід - тримання під вартою, обраний 20 лютого 2006 року (справа № 438/410/13-к).
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області вирок Бориславського міського суду Львівської області від 12 червня 2013 року щодо ОСОБА_1 було скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції.
Вироком Бориславського міського суду Львівської області від 18 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 29 березня 2015 року, ОСОБА_1 було визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною другою статті 187 КК України та виправдано його.
В касаційному порядку справа № 457/198/14-к не переглядалася.
У зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності позивач перебував під слідством та судом з 18 квітня 2005 року по 29 березня 2015 року, що становить 119 місяців 12 днів.
Згідно з висновком судово-психологічної експертизи від 02 травня 2018 року № 2619, складеним Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз, ситуація, яка досліджувалася за участі та щодо ОСОБА_1 на досудовому розслідуванні є психотравмувальною і такою, внаслідок якої особі спричинені психологічні страждання за наявності таких психотравмуючих факторів: тривале перебування в якості обвинуваченого, підсудного, обмеження свободи у вигляді тримання під вартою утворили на шляху життєвої самореалізації надлишкові перешкоди, що набуло соціального та психологічного руйнівного для нього характеру; утворення перепон у реалізації життєвих планів; гостре відчуття несправедливості та безсилля, втрата віри та довіри, відчуття небезпеки та безвиході, тривале перебування у постійному відчутті загрози та підвищеної пильності; в силу тривалості та інтенсивності дій психотравмувальні обставини є незворотньо порушеними; відбулися структурні зміни особливості, які мають незворотній характер; процес адаптації до нових умов потребуватиме надалі значних психічних зусиль для відновлення.
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною другою статті 16 ЦК України, до яких, зокрема, належить відшкодування моральної шкоди.