Постанова
Іменем України
17 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 390/761/18
провадження № 61-16368св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідач - фермерське господарство Ковалевського Віталія Івановича,
представник відповідача - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу фермерського господарства Ковалевського Віталія Івановича на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 10 травня
2019 року у складі судді Бойко І. А. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 01 серпня 2019 року у складі колегії суддів:
Єгорової С. М., Карпенка О. Л., Мурашка С. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до фермерського господарства Ковалевського В. І. (далі - ФГ Ковалевського В. І.) про визнання договору оренди землі недійсним.
Позов мотивовано тим, що вона в порядку спадкування стала власником земельної ділянки, кадастровий номер 3522585000:02:000:0674,
площею 8,12 га, № НОМЕР_1, що розташована на території Миколаївської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області. На час відкриття спадщини земельна ділянка перебувала в користуванні
ФГ Ковалевського В. І. на підставі договору оренди землі, строк дії якого закінчувався 30 березня 2018 року. До закінчення строку дії зазначеного договору вона неодноразово повідомляла фермерське господарство про намір припинити орендні правовідносини.
У травні 2018 року їй стало відомо про реєстрацію договору оренди землі, укладеного 28 березня 2018 року від її імені з ФГ Ковалевського В. І. Вказаний правочин суперечить її волевиявленню, такий договір оренди вона не підписувала, тому вона просила визнати його недійсним.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 10 травня 2019 року позов задоволено.
Визнано недійсним договір оренди землі від 28 березня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ФГ Ковалевського В. І., щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3522585000:02:000:0674. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що той факт, що відповідач не надав суду оригіналу договору оренди земельної ділянки від 28 березня
2018 року, не з`явився жодного разу в судове засідання під час розгляду спору по суті, не надав особисто або через своїх представників належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження своїх заперечень проти позову, свідчить про те, що позивач не підписувала оспорюваний договір оренди земельної ділянки, та не мала волевиявлення на його підписання.
Таким чином, за наявності підстав для визнання договору оренди землі недійсним, визначених статтями 203, 215 ЦК України, на які посилається позивач, суд вважав, що позов підлягає задоволенню.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 01 серпня 2019 року апеляційну скаргу ФГ Ковалевського В. І. залишено без задоволення.
Рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 10 травня 2019 року залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 заперечувала факт підписання нею договору оренди земельної ділянки від 28 березня 2018 року щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3522585000:02:000:0674. Врахувавши ухилення відповідача від надання на вимогу суду оригіналу спірного договору, а також відсутність оригіналу цього договору у реєстратора права оренди, що унеможливлює проведення судової почеркознавчої експертизи, суд апеляційної інстанції вважав, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач не спростував доводи позивача про відсутність її волевиявлення на укладання спірного договору земельної ділянки, а також не надав належних та допустимих доказів на підтвердження сплати орендної плати позивачу за користування зазначеною земельною ділянкою. Вказаний висновок відповідає усталеній практиці Верховного Суду (справа
№ 193/344/17).
При цьому судом апеляційної інстанції було враховано встановлені судом обставини про те, що відповідачем, на виконання вимог ухвали Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 25 травня
2018 року про витребування у ФГ Ковалевського В. І. оригіналу спірного договору оренди землі від 28 березня 2018 року, останнім не було надано суду оригінал вказаного договору. Ухвала Кіровоградського районного суду
від 12 квітня 2019 року, якою повторно витребувано від відповідача спірний правочин, відповідачем також не була виконана.
Поважні та об`єктивні причини, що перешкоджали відповідачу надати суду оригінал договору його представниками суду не повідомлені.
Відсутність оригіналу вказаного доказу унеможливлює проведення почеркознавчої експертизи, клопотання про призначення якої було заявлено представником позивача з метою встановлення факту підписання позивачем договору оренди землі від 28 березня 2018 року. Як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді представник відповідача не надав відомостей щодо дати, місця, часу укладення договору оренди землі між ОСОБА_1 та ФГ Ковалевського В. І., а також про його істотні умови, щодо яких сторони дійшли згоди.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2019 року до Верховного Суду, ФГ Ковалевського В. І., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права. Позивачем не доведено позовних вимог про те, що спірний договір оренди землі нею не підписаний та не надано доказів спростування факту укладення спірного договору, укладення якого, на його думку, доводиться витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано із районного суду указану цивільну справу.
У жовтні 2019 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2021 року справу за позовом
ОСОБА_1 до ФГ Ковалевського В. І. про визнання договору оренди землі недійсним призначено до розгляду.
Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є власником земельної ділянки кадастровий номер 3522585000:02:000:0674, площею 8,12 га, № НОМЕР_1, що розташована на території Миколаївської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, право набуте на підставі свідоцтва про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 4).
Згідно з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27 жовтня 2017 року № 101782578, право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано 25 жовтня 2017 року (а. с. 5).
Відповідно до інформаційної довідки від 15 травня 2018 року № 123979378 щодо інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Бондаренко А. В. внесені відомості про право оренди земельної ділянки, з кадастровим номером 3522585000:02:000:0674, на підставі договору оренди землі від 28 березня 2018 року між ФГ Ковалевського В. І. (орендарем) та ОСОБА_1 (орендодавцем), укладеного на 10 років, з правом пролонгації (а. с. 6-7).
Під час розгляду справи ФГ Ковалевського В. І. не надало оригінал оспорюваного договору оренди землі.
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції
до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ФГ Ковальського В. І. підлягає задоволенню частково.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки
(на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).
У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.
Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.