Постанова
Іменем України
17 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 524/1907/16-ц
провадження № 61-663св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за об`єднаним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач за об`єднаним позовом) - ОСОБА_2,
третя особа за первісним та об`єднаним позовом - приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Веселовський Анатолій Григорович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційнускаргу ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду
м. Кременчука Полтавської області від 22 травня 2018 року у складі судді Андрієць Д. Д. та постанову Полтавського апеляційного суду
від 19 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Обідіної О. І., Бутенко С. Б., Карпушина Г. Л.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Веселовський А. Г., про визнання недійсним договору.
Позовну заяву мотивовано тим, що 26 грудня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кошти у розмірі 65 000,00 грн, зі строком повернення до 26 грудня 2009 року. Виконання зобов`язань за зазначеним договором позики було забезпечено іпотекою, предметом якої є квартира
АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 зазначала, що у подальшому між нею та ОСОБА_2 неодноразово укладалися додаткові угоди до договору позики, якими змінювались суми боргу та процента ставка. 20 грудня 2013 року було укладено додаткову угоду, відповідно до якої сума боргу була визначена
у розмірі 228 000,00 грн із сплатою 5% щомісяця та з вимогою повернути борг у розмірі 28 500,00 доларів США.
Вважала, що оскільки під час укладення додаткових угод грошові кошти реально не передавались, вказані угоди є безгрошовими, а тому і недійсними у частині визначення суми позики. У зв`язку із погашенням заборгованості станом на 22 січня 2013 року відповідно до умов попереднього договору
в редакції від 26 грудня 2008 року, нею виконані зобов`язання перед кредитором ОСОБА_2 , а відтак відсутні правові підстави для забезпечення виконання договору позики, тому іпотека підлягає припиненню.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила суд визнати частково недійсним, а саме у частині збільшення суми позики договір від 20 грудня 2013 року про внесення змін до договору позики від 26 грудня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Веселовським А. Г. та визнати припиненими права іпотеки, що виникли на зазначену квартиру на підставі договору іпотеки від 26 грудня 2008 року.
У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом
до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позовну заяву мотивовано невиконанням позичальником умов договору
від 20 грудня 2013 року про внесення змін до договору позики
та розрахунком, здійсненим на підставі узгодженим умовами договору розміром щомісячних процентів.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_2 просив суд стягнути
із ОСОБА_1 на його користь суму боргу 2 006 350, 94 грн, яка складається із: 729 582,16 грн боргу за позикою та 1 276 768,78 грн процентів за користування позикою.
Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука від 23 лютого
2017 року було об`єднано в одне провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору
та цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 22 травня 2018 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість
за договором позики у розмірі 1 704 165,70 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 5 852,37 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вирішальне значення для вирішення справи є встановлення факту отримання чи не отримання ОСОБА_1 грошових коштів під час укладення договору про внесення змін від 20 грудня 2013 року до договору позики від 26 грудня 2008 року.
Встановивши відсутність належних та допустимих доказів, які б спростували факт одержання ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 228 000,00 грн, суд першої інстанції вважав відсутніми правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання частково недійсним,
а саме у частині збільшення суми позики договір від 20 грудня 2013 року про внесення змін до договору позики від 26 грудня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Веселовським А. Г. та визнання припиненими права іпотеки, що виникли на зазначену квартиру на підставі договору іпотеки
від 26 грудня 2008 року.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання виконала
не в повному обсязі, тому наявні підстави для стягнення з неї на користь ОСОБА_2 суму боргу та нарахованих відсотків. При цьому суд першої інстанції не погодився із розрахунком грошового боргу, здійсненого позивачем, та навів власний розрахунок.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 19 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 22 травня 2018 року в частині позовних вимог ОСОБА_2
до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики та судових витрат з урахуванням внесених виправлень ухвалою суду від 10 грудня
2018 року змінено, зменшено стягнуту судом суму заборгованості
за договором позики з 1 704 165,70 грн до 1 325 373, 30 грн, яка складається із 729 582,90 грн суми боргу та відсотків за договором 573 553,12 грн, а також 3 % річних - 22 237,30 грн, зменшивши при цьому розмір судового збору
з 5 852,37 грн до 4 574,40 грн.
У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановивши обставини щодо невиконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договором позики, дійшов обґрунтованого висновку щодо стягнення розміру заборгованості, яка станом на час подачі позову -
01 грудня 2016 року становила 729 582,00 грн, що є еквівалентом
28 500,00 дол. США.
Визначаючи розмір заборгованості за відсотками, суд першої інстанції вважав, що останні підлягають стягненню за період з 22 січня 2014 року, тобто з часу здійснення боржником першої виплати процентів згідно умов договору про внесення змін, до 01 грудня 2016 року, тобто до моменту пред`явлення позову.
Проте зазначений висновок суду першої інстанції, як вважав суд апеляційної інстанції, не повністю ґрунтується на законі та не відповідає правовим позиціям, висловленим при розгляді справ подібної категорії Великою Палатою Верховного Суду.
З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції вважав, що стягненню
з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають відсотки
за договором лише за період з 22 січня 2014 року по грудень 2015 року включно, тобто у межах строку дії договору про внесення змін до договору позики у розмірі 573 553,12 грн за межами дії договору, строк дії якого закінчився 22 грудня 2015 року, захист інтересів кредитора здійснюється згідно положень статті 625 ЦК України, тобто шляхом нарахування 3 % річних та індексу інфляції.
При цьому, оскільки предметом договору позики були долари США, тому,
як вважав суд апеляційної інстанції, це унеможливлює нарахування індексу інфляції на суму боргу, визначеного в іноземній валюті.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2019 року до Верховного Суду ОСОБА_1 просила скасувати рішення суду першої інстанції
та постанову суду апеляційної інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання договору позики безгрошовим та стягнення відсотків скасувати, у іншій частині оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що рішення судів попередніх інстанцій
в оскаржуваній частині ухвалені при неповному з`ясуванні обставин,
що мають значення для справи. Неналежним чином досліджено надані докази у їх сукупності.
ОСОБА_1 вважала, що оскільки під час укладення додаткових угод грошові кошти реально не передавалися, зазначені угоди є безгрошовими,
а тому є недійсними у частині визначення суми позики. У зв`язку
із погашенням заборгованості, станом на 22 січня 2013 року, відповідно
до умов попереднього договору у редакції від 26 грудня 2008 року, нею виконані зобов`язання перед кредитором ОСОБА_2, а відтак відсутні правові підстави для забезпечення виконання договору позики, тому іпотека підлягає припиненню.
Також, ОСОБА_1 посилалась на те, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, а саме щодо розгляду справи
за її відсутності та її представника.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2019 року було поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 22 травня 2018 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 19 листопада 2018 року. Відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи
№ 524/1907/16-ц із Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області та зупинено виконання постанови Полтавського апеляційного суду від 19 листопада 2018 року
У жовтні 2019 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Веселовський А. Г., про визнання недійсним договору та за позовом ОСОБА_2
до ОСОБА_1, третя особа - приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Веселовський А. Г., про стягнення боргу
за договором позики призначено до розгляду.
Відзиви на касаційну скаргу не надходили
Фактичні обставини справи, встановлені судами
26 грудня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_1 прийняла грошові кошти у розмірі 65 000,00 грн, строком повернення до 26 грудня
2009 року, зі сплатою 3 % щомісячно від суми позики, які виплачуються
до останнього дня поточного місяця, що був посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу
Веселовським А. Г. (а. с. 7, т. 1).
На забезпечення виконання указаного зобов`язання, того ж дня між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, предметом якого була квартира
АДРЕСА_1 , що був посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Веселовським А. Г. (а. с. 13, 14, т. 1).
Протягом 2009-2013 років між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 неодноразово укладались договори про внесення змін до договору позики від 26 грудня 2008 року (а. с. 8-11, т. 1).
20 грудня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено останній договір про внесення змін до договору позики від 26 грудня
2008 року, відповідно до умов якого сторони погодили викласти
пункт 1 договору позики у наступній редакції: "позикодавець передав
у власність, а позичальник прийняв грошові кошти в сумі 228 000,00 грн,
що за згодою сторін є еквівалентом 28 500,00 доларів США. Сума позики отримана повністю позичальником до підписання цього договору. В разі девальвації протягом строку дії цього договору національної грошової одиниці України позичальник зобов`язується повернути суму грошових коштів у гривнях, еквівалентну 28 500,00 доларів США за офіційним курсом Національного банку України на день платежу". Пункт 2 викладено
у наступній редакції: "позичальник зобов`язується повернути таку ж суму грошових коштів в повній сумі і в строк до 22 грудня 2015 року включно". Також договором про внесення змін до договору позики від 26 грудня
2008 року викладено в новій редакції пункт 4 договору, а саме: "позичальник зобов`язується сплатити проценти за користування грошовими коштами
в розмірі 5 % щомісячно від суми позики, які виплачуються починаючи
з 22 січня 2014 року до останнього дня сплати позики". Зазначений договір було посвідчено приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Веселовським А. Г. (а. с. 12, т. 1).
15 січня 2013 року ОСОБА_1 здійснила часткове погашення
за договором позики у розмірі 100 000,00 грн, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_2 (а. с. 22, т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня
2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції
до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані рішення суду першої інстанції у нескасованій частині під час апеляційного розгляду
та постанову суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.