Постанова
Іменем України
22 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 727/12118/19
провадження № 61-16855св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці, у складі судді Слободян Г. М., від 10 серпня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Литвинюк І. М., Височанської Н. К., Перепелюк І. Б., від 22 жовтня 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування квартири і витребування її з чужого володіння.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що їй на праві приватної власності належала двокімнатна квартира АДРЕСА_1 .
Зазначала, що є одинокою особою похилого віку, отримує незначну пенсію, чоловіка та дітей не має.
02 грудня 2018 року отримала травму у вигляді закритого скалкового вертлюгового перелому лівої стегнової кістки зі зміщенням відломків та у період із 05 по 11 грудня 2018 року знаходилася на стаціонарному лікуванні. Протягом тривалого часу часто хворіє і після виписки на амбулаторне лікування, в силу віку, за станом здоров`я, потребувала сторонньої допомоги та догляду, не могла за собою доглядати, забезпечувати себе продуктами харчування.
Відповідач ОСОБА_2 (сестра позивача), на її прохання, погодилася допомагати, доглядати за нею за умови, що їй залишиться квартира ОСОБА_1 .
Погодившись укласти з сестрою договір довічного утримання на запропонованих умовах, вона передала їй правовстановлюючі документи на квартиру.
21 грудня 2018 року до неї додому прийшли відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , дружина останнього ОСОБА_4 і незнайомий їй чоловік, якого представили як нотаріуса. ОСОБА_2 повідомила про готовність документів до оформлення договору довічного утримання, необхідність їх підписати, та позивач вчинила декілька підписів. У зв`язку з вадами слуху та зору із того, що роз`яснював нотаріус вона не все розуміла, а підписані документи не читала.
Протягом грудня 2018 року - жовтня 2019 року ОСОБА_2 навідувалася до неї, готувала їжу, прала, приносила ліки та продукти. Наприкінці жовтня 2019 року сестра їй розповіла, що нотаріус оформив не договір довічного утримання, а договір дарування, а також те, що після оформлення договору дарування на неї, через три дні, вона передарувала квартиру своєму синові ОСОБА_3, який тепер відмовляється від обіцянки надавати кошти на утримання ОСОБА_1
ОСОБА_1 посилалася на те, що 21 грудня 2018 року між нею та ОСОБА_2 укладено договір дарування вказаної квартири, однак вона мала на меті укласти саме договір довічного утримання та внаслідок безпорадного стану, похилого віку та стану здоров`я, помилилась щодо правової природи укладеного правочину. Її внутрішня воля не була спрямована на безоплатне відчуження квартири, а вона бажала від набувача квартири отримати догляд та допомогу по господарству. Іншого житла вона не має, зареєстрована у спірній квартирі і проживає в ній з лютого 1987 року по теперішній час, усі платежі по утриманню квартири, з урахуванням призначеної їй субсидії, сплачує самостійно, відповідачі в квартирі не проживають.
З урахуванням викладеного та положень статей 203, 215, 216, 229, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 21 грудня 2018 року між нею та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстрований в реєстрі за № 9566, а також витребувати з володіння ОСОБА_3 у її власність зазначену квартиру.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 серпня
2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, що був укладений 21 грудня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстрований в реєстрі за № 9566.
Витребувано з володіння ОСОБА_3 у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1, що складається з двох житлових кімнат загальною площею 48, 90 кв. м, у тому числі житловою площею 26, 80 кв. м. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір дарування позивач вчинила під впливом помилки, оскільки неправильно сприйняла фактичні обставини правочину, що вплинуло на її волевиявлення і замість договору довічного утримання чи спадкового договору фактично уклала договір дарування. На момент укладення договору дарування від 21 грудня
2018 року позивач не мала бажання і внутрішньої волі на безоплатну передачу квартири у власність ОСОБА_2, а мала намір передати спірну квартиру у власність лише за умови здійснення ОСОБА_2 довічного утримання та догляду за нею.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3, від імені та в інтересах якого діє
Явіц В. Й., задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду
м. Чернівці від 10 серпня 2020 року змінено в частині розподілу судових витрат, а саме стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі по 3 192 грн з кожного. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що під час укладення оспорюваного договору дарування волевиявлення ОСОБА_1 не відповідало її внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування. ОСОБА_1 бажала, щоб ОСОБА_2 довічно надавала їй матеріальне забезпечення, доглядала за нею і поховала за власний рахунок.
Встановивши факт вибуття спірного об`єкту нерухомості з володіння
ОСОБА_1 не з її волі, на підставі недійсного договору дарування,
суд першої інстанцій правильно застосував до спірних правовідносин положення статті 388 ЦК України і витребував спірну квартиру з володіння останнього набувача ОСОБА_3 на користь законного власника.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходила з того, що положення статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не передбачають солідарного обов`язку відповідачів по відшкодуванню судового збору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
В поданій у листопаді 2020 року до Верховного Суду касаційній скарзі на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 серпня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 727/12118/19 та витребувано її матеріали з місцевого суду.
У грудні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанції, які, ухвалюючи оскаржувані судові рішення у справі, застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року у справі № 466/1107/18, від 23 липня 2020 року у справі № 134/1020/17, від 09 жовтня 2019 року у справі № 661/1925/16-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 490/8021/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 457/906/17, від 13 лютого 2020 року у справі № 756/6516/16-ц,
від 16 червня 2020 року у справі № 165/1368/17.
ОСОБА_3 вважає, що помилку щодо правової природи оспорюваного правочину позивач допустила внаслідок власного недбальства та небажання прочитати договір за відсутності об`єктивних причин, що унеможливили його прочитання та розуміння його змісту.
Заявник наголошує на тому, що оспорюваний договір дарування відповідав внутрішній волі позивача, а її похилий вік, стан здоров`я та подальше проживання у відчуженій квартирі не може вважатися помилкою в розумінні статей 203, 229, 717 ЦК України.
Покладаючи в основну оскаржених судових рішень такі обставини, як похилий вік позивача, наявність у неї захворювань, обумовлених віком та необхідність стороннього догляду, що спричинило неправильне сприйняття правової природи правочину, ані суд першої інстанції, ані апеляційний суд
не зазначили, якими доказами підтверджені ці обставини.
Звертає увагу касаційного суду, що вступив у права власника спірної квартири (замінив вхідні двері, вікна та газову плиту на кухні).
Судами попередніх інстанцій не наведено причини відхилення, як доказу пояснення свідка - приватного нотаріуса ОСОБА_8 та помилково не було залученого його до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Також заявник вважає, що в момент укладення оспорюваного правочину мала місце не помилка позивача щодо його правової природи, а введення її в оману з боку відповідача ОСОБА_2 .
Суд першої та апеляційної інстанції безпідставно відмовили в задоволенні поданого ним клопотання про допит свідка ОСОБА_5 .
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
У грудні 2020 засобами поштового зв`язку ОСОБА_6 та
ОСОБА_2 подали відзиви на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень, просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 серпня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року залишити без змін.
При цьому ОСОБА_2 у своєму відзиві вказала, що між нею та позивачем дійсно існувала домовленість про те, що взамін квартири вона буде доглядати за сестрою.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 , 03 листопада 1936 року, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
ОСОБА_1 в період із 05 по 11 грудня 2018 року знаходилася на стаціонарному лікуванні та 05 грудня 2018 року їй було проведено оперативне лікування: закритий інтрамедулярний остеосинтез лівої стегнової кістки фіксатором PFNA. Із 11 по 12 грудня 2018 року ОСОБА_1 перебувала в травматологічному відділенні лікарні швидкої медичної допомоги
м. Чернівці.
21 грудня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_8 і зареєстрований в реєстрі за № 9566, відповідно до якого ОСОБА_1 безоплатно передала належну їй квартиру АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_2 .
25 грудня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_8 і зареєстрований в реєстрі за № 9605, за умовами якого ОСОБА_2 безоплатно передала у власність ОСОБА_3 вказану квартиру.
Витрати по утриманню квартири АДРЕСА_1 несе ОСОБА_1 самостійно.
ОСОБА_3 у спірну квартиру придбав вхідні двері та вікна.
Свідок ОСОБА_7 суду пояснив суду, що знайомий з відповідачем ОСОБА_3 близько 20 років. Був присутній в квартирі позивача декілька разів коли її забирали з лікарні в 2018 році, а також у лютому - березні 2019 року коли ОСОБА_3 було придбано газову плиту. Йому було відомо, що квартиру подарували ОСОБА_3 . В квартирі проживали позивач та відповідач ОСОБА_2 . Коли він приходив в квартиру, ОСОБА_1 чула, що він говорив та розуміла його.
Допитаний судом в якості свідка нотаріус ОСОБА_8 пояснив, що у зв`язку із вадами опорно-рухового апарату позивача виходив на консультацію за адресою спірної квартири. Посвідчуючи оспорюваний договір дарування діяв згідно вимог закону.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
За змістом пунктів 1 та 4 частини другої статті 389, пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, а також якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами
1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.